Українська література » » Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов

Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов

---
Читаємо онлайн Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов
Хтось шкребеться біля дверей.

Встань, відчини. Ну, кому сказано?!

Ха!.. Так і знав — знову старлей,

Дільничний уповноважений.

Ну ж і зануда! Ну ж і тупак!

І хто його просить, питається?..

Другий рік не відстане ніяк —

Влаштувать на роботу пас намагається.

Чуєш, старлей? Нахаб не терплю.

Чого б ото носа усюди сунуть?

«Там не сміти, туди не плюй...»

А мені хочеться плюнуть!

Ясно, старлей?! Нервовий я.

Ну, що тобі ще неясно?..

Та не може наша дружна сім'я

Працювать одночасно.

Уже ось до вечора хилиться день,

Повернуться предки з роботи до хати,

А ми на другу зміну підем —

Коктейлі в кафе смоктати...

Помиї, звичайно. Гидотний смак —

Махлюють бармени безбожно...

І отак щодня, щовечора так.

Чокнутись можна!

Ну, правильно! Ситий, одягнений я,

Все ніби в порядку — зовні.

Але ж не скотина я, не свиня —

Запити маю ще ж і духовні.

До речі, Кет, може, в кіно

Або до театру заскочимо?

Ду ю вонт? Но?..

Бач, старлей, Катерина не хоче.

Не хоче Кет марнувати час —

Хіба ж погамуєм духовну потребу?

Хіба ж у нас

Покажуть путнє що-небудь?..

Ні, не покажуть, ні, не навчать.

Діла наші, Кет, печальні.

Отак аж до пенсії будем страждать

У темноті... мовчальній.

Хоч бери та на міст пішохідний бігцем

І — вниз головою в дніпровські води!..

Та куди там!— навіть на це

Немає у Києві моди.

Тьху ти!..

Олександр Лук'яненко

ЦИРКУЛЯР ПРО ЦИРКУЛЬ

Скільки пам'ятають, Циркуль завжди виготовляв кола — і якість його продукції була на рівні світових стандартів.

Коли раптом надійшов циркуляр: у зв'язку з недостатньою завантаженістю Циркуля основною роботою доручити йому за сумісництвом виготовлення квадратів. Він енергійно взявся й накрутив такого, що довелось звільнити як бракороба.

А виготовляти кола доручили Лінійці.

Олександр Лук'яненко

МОНОЛОГ НУЛЯ

— От ви гадаєте, я, круглий Нуль, нічого в цьому світі не вартий?.. Помиляєтеся, шановні, глибоко помиляєтеся! Самому, так, було б сутужно,— але в мене є правило: прилаштуйся за спиною якоїсь значущої Цифри, орудуй під її маркою. Вона, Цифра, буде певна, що сама, завдяки власним здібностям стала великим цабе, навіть хизуватиметься тим — і хай собі. Тримайся скромно позаду, знаючи, що насправді це ти, Нуль, нишком-котпшком удесятеро збільшив її, а відтак і свої можливості. Ще краще, коли нас, Нулів, збирається двоє, троє, четверо: об'єднані спільною метою, ми надаємо своїй Цифрі, й відповідно собі, такої ваги, що аж у голові макітриться... Але саме тут чатує грізна, можна сказати, смертельна небезпека. Досить бодай одному з нас втратити глузд, вискочити наперед, як усе здобуте летить шкереберть: на видноті неминуче з'ясовується, що Нуль — то Нуль і Цифра, яка досі його прикривала, катастрофічно маліє... Тому, шановні, моє друге тверде правило: коли ти Нуль, наперед не висувайся!

Олександр Лук'яненко

ПІПАЧОК-ОРЛОЗНАВЕЦЬ

Меткий, перспективний Шпачок захистив в інституті птахознавства дисертацію на тему «Орли. Чому вони вигибають». Підсумовуючи надзьобане з наукових джерел, він дійшов таких висновків: Орли, безумовно, доточили б собі віку й навіть нечувано розмножились, якби, по-перше — нижче літали, по-друге — трималися зграї і, потретє — мостили гнізда не на диких скелях, а в затишних шпаківнях.

Може, той Шпачок і має рацію, тільки навряд чи стане це в пригоді Орлам.

Олександр Лук'яненко

ГРАНАТ І ГРАНАТА

Гранат виріс плодом ніжним, сонячним, під його шкірою зернилася доступна кожному смакота.

Граната мала тверду, можна сказати, сталеву вдачу й зміст свій приховувала за блискучою формою.

Протилежності, однак, частенько поєднуються. Де вже вони зустрілися, чим одне одного полонили — то діло темне, ясно тільки, що розлучатись не схотіли. І, може, були б досі в парі, якби не його згубна цікавість.

— Звідки в тебе ця обручка, люба? Хто подарував?— допитувався ревниво Гранат.

— Викинь з голови, милий. Хай це залишиться моєю маленькою таємницею,— уникала відповіді Граната.

Тож якось, коли вона задрімала, він сам вирішив роздивитися таємниче колечко ближче: зняв тихцем, аж раптом у грудях Гранати щось зловісно засичало, і... Ну чого ви посміхаєтесь? Над покійниками плачуть.

А скільки ж разів казано простакам: ніколи не торкайтеся того, що жінка прагне зберегти в таємниці!

Федір Маківчук

ЯК МИША ПОРОДИЛА ПАПЕРОВУ ГОРУ

Був я недавно в Ясногірській районній прокуратурі у службових справах. Прокурор, молодий симпатичний юрист, загадково посміхаючись, спитав мене:

— Ви бачили коли-небудь живого аноніма?

— Я навіть мертвого,— кажу,— не бачив. Ось уже тридцять п'ять років працюю в «Перці», прочитав за цей час сотні анонімних листів, але жодного з авторів цієї чорної епістолярщини не бачив, як не бачив домовика чи відьми, про яких так багато говорено в народі й писано в художній літературі.

— Домовика я вам не покажу, а новітнього аноніма — будь ласка. Ми тут одного якраз упіймали на гачок.

— Гаразд, показуйте,— прошу.

Самі розумієте, шановний читачу, що ця зустріч нічого приємного мені пе віщувала, але професійна цікавість узяла гору.

Прокурор вийшов із кабінету й за хвилину повернувся з отим самим загачкованим анонімом.

— Знайомтеся,— сказав, усміхаючись, прокурор.— Це Іван Семенович Вернигора — той самий чоловік, про якого я вам казав.

Що мене вразило в першу мить — так це кричущий контраст між прізвищем і його носієм. Було в анонімові рівно стільки од Вернигори, скільки може бути в рахітичному недоноскові од Аполлона Бельведерського.

Переді мною стояла майже карикатурна істота з тонким довгастим писком, позначеним з боків великими прозорими вухами. Він був до того незугарний, що складалося враження: народився цей суб'єкт ще в ту лиху годину, коли бог не вмів ні ліпити, ні малювати. Він чогось нагадував мені мишу полівку. Так, так, мишу! І очі в нього були маленькі й олов'яні, як у миші, і щулився він так, як щулиться миша, коли вилазить із своєї темної ніркії на осоння, і голос у нього по-мишачому пискливий.

На моє запитання: де ви живете, де працюєте?— мишоподібний суб'єкт пропищав:

— Пойнятне діло, в селі живу, а роблю старшим куди пошлють.

— А саме?

Мишоподібний витвір природи знову пискнув:

— Пойнятне діло, коли пашу, а коли гречку сію. Але цей красень, як виявилося, просто кажучи, бреше.

З гречкою він має діло тільки тоді, коли смачно уминає гречаний куліш із шкварками, і зовсім не «паше», а тільки пише. Пише брехливі анонімки на керівників місцевого колгоспу «Широкий лан»— передового колгоспу району. Чому

Відгуки про книгу Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: