Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності - Даг Ейстейн Ендше

якого релігії мають змогу обмежувати кількість сексуальних партнерів. Навіть сьогодні, коли перелюб, один із небагатьох узгоджених статевих актів, несхвалений більшістю вірян незалежно від релігійної належності, він є непривабливою альтернативою розлученню. Релігії, які домоглись успіху в обмеженні доступу до розлучення, своєю чергою, також обмежують можливості для одружених людей займатися сексом із кимсь іншим, крім їхніх партнерів.

Оскільки більшість релігій радше акцентує увагу на обмеженні сексуальності жінок, не дивно, що невідповідність між релігійними сексуальними правами чоловіків і жінок часто відображена в релігійних правилах, які стосуються розлучення.

Крім того, розлучення є однією зі сфер, де протягом минулого століття релігіям довелося відмовитися від контролю за своїми послідовниками. Варто також зазначити, що деякі релігії традиційно вважали розлучення абсолютно безпроблемним як для чоловіків, так і для жінок.

У П’ятикнижжі міститься досить просте правило щодо розлучення. Коли чоловіка «більше не хвилює» власна дружина, наприклад, «тому що він знайшов якусь нечистоту в ній», він може просто «написати розвідного листа, дати його їй і відпустити з дому свого»298. Якщо чоловік змінить своє рішення, він у праві вступити в повторний шлюб із тією ж самою жінкою, але тільки якщо вона не перебуває в шлюбі з іншим. Якщо в цій ситуації чоловік візьме повторний шлюб з нею, це вважається «огидним перед Господом»299.

Існували, щоправда, обставини, за яких чоловік не міг розлучитись. Якщо, приміром, чоловіка спіймали на місці злочину з незайманою, яка не була обіцяна іншому чоловікові, він був змушений не тільки заплатити її батькові п’ятдесят срібних шекелів, а й одружитися з нею й не «розлучитися з нею допоки він живий»300.

Те, що думає дружина, якщо чоловік зажадав розлучитись і вигнати її з дому, не має ніякого значення. Жінки не мали аналогічного права подати на розлучення, хоча деяким, звичайно, це вдалось. У Книзі Суддів є історія про наложницю, яка розлютилася на свого чоловіка левіта та «пішла від нього до будинку її батька у Віфлеєм»301. Ніякого офіційного розлучення наложниця не отримала, поки чоловік не дав його сам. Єдина надія жінки, яка жадала розлучення, була на те, що чоловік знайде «дещо нечисте в ній» або вона просто набридне йому.

Талмуд і надалі дозволяв чоловікові та забороняв жінці подавати на розлучення. Як говориться в Мішні, компіляції усної Тори, «жінка може бути розлучена за своєї згоди або без згоди, чоловік може розлучитися тільки за його повної згоди»302. Тільки-но жінка розлучилась, її сексуальність більше не регулюється правилами статевого життя для заміжніх жінок. Офіційна заява про розлучення включає підтвердження чоловіка, надане своїй дружині, що вона тепер «дозволяється будь-якому чоловікові»303. Після ісламського завоювання Месопотамії жінкам попервах було надане право на розлучення, але в ХІІІ столітті воно було скасоване304.

У ХІ столітті відомий талмудист Гершом бен Ієгуда запропонував ашкеназьким євреям певні зміни, згідно з якими чоловік повинен дістати згоду дружини на розлучення, що є значним обмеженням первинного права чоловіків305. Більшість євреїв-сефардів, проте, ніколи не приймали це обмеження306. Коли національні закони щодо розлучення були лібералізовані в західних країнах і євреї змогли легально розлучатися, незалежно від строгих релігійних правил, ті з них, які вступали в повторний шлюб, відповідно до цивільного законодавства вважалися такими, що живуть у перелюбі, а їхні діти мали статус незаконних307. Сучасні євреї — прибічники реформістського іудаїзму прийняли загальне право на розлучення й не бачать невідповідності між релігійними та цивільними законами, що його регламентують. Проте, як ми вже бачили, багато ортодоксальних євреїв досі дотримуються традиційних гендерно упереджених законів щодо розлучення.

Іслам сповідує той самий принцип, що й іудаїзм: чоловік може подати на розлучення, а жінка — ні. Розлучення скрупульозно регулювалося від самого початку. У Корані весь 65 розділ присвячений розлученням і відомий під назвою «Ат-Талак», «розлучення». Очевидно, що чоловікові заборонено просто вигнати свою дружину з дому, що дозволяється у П’ятикнижжі; обов’язково треба виконати певну процедуру розлучення308. Згідно з хадисами, халіф Умар та Алі, зять Мухаммеда, вважали, що період розлучення має починатися з клятви чоловіка утримуватися від сексу з дружиною. Цей період має тривати чотири місяці309. Коли він добігає кінця, чоловік або повертає дружину «з добротою», або розлучується «з добротою». Якщо він вирішить, що розлучення — це саме те, чого він бажає, він не може просто віддати заяву в руки своєї дружини. Він повинен мати двох чоловіків — свідків його заяви про розлучення310. Чоловік зобов’язаний підтримувати свою колишню дружину відповідно до своїх фінансових можливостей, особ­ливо якщо вона вагітна311.

Існує ще один поширений звичай, коли чоловік тричі повторює «Я з тобою розлучаюсь», юридично обов’язковий у рамках ісламу, проте багато мусульман уважає, що це гріховне зловживання правами людини й суперечить Коранові312. В багатьох країнах, де мешкає багато мусульман, подібні заяви про розлучення не вважаються законними в рамках національного законодавства, а отже, чоловіки-мусульмани змушені дотримуватися повної процедури розлучення313.

Мусульманки, як і єврейки, спершу не мали права подавати на розлучення. Проте з цього питання існують великі регіональні відмінності. У марокканській частині Західної Сахари, наприклад, традиційно визнаються права жінки вимагати розлучення за власної ініціативи314. Сьогодні багато мусульманських країн уже дозволяють жінкам розлучатися з цілої низки причин, деякі із законодавчих змін базуються на інтерпретації Корану315. Туреччина й Судан надали жінкам право ініціювати розлучення на початку ХХ століття316. Жінки в Ірані мають достатньо прав для розлучення, хоча це часто залежить від того, що зазначено в їхньому шлюбному контракті317. У 2004 році в Марокко був прийнятий закон, який дозволяє жінкам подавати на розлучення318.

Християнство від самого початку спиралося на зовсім інше уявлення щодо розлучення, ніж іслам та іудаїзм. Ісус проголосив, що той, хто вступив у повторний шлюб після розлучення, за визначенням скоїв перелюб, а отже, буде «кинутий у пекло». Навіть якщо після розлучення чоловік залишається самотнім, він однаково буде «кинутий у пекло», тому що винен у перелюбі, який, цілком імовірно, скоїть його колишня дружина, вступивши в повторний шлюб. На думку Ісуса, єдиною законною підставою для розлучення може бути блуд. Але цей виняток радше пізня інтерполяція тексту, а не те, що насправді вважав Ісус319.

Той факт, що Ісус не говорив забагато на тему сексуальності, часто сприймається як проблема, тому християнам довелося робити виснов­ки щодо цього питання, виходячи з аналізу всіх інших речей, які він виголошував. Проте щодо розлучення Ісус висловився абсолютно чітко: розлучення заборонене та веде прямо до погибелі.

Неможливо повернутися до Старого Завіту та спробувати