Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності - Даг Ейстейн Ендше
Було б, однак, надто легко дійти висновку, що сучасне бачення сексу ідентичне тому, що міститься в Корані й у ісламській традиції. Існують величезні відмінності в тому, якою мірою мусульмани вважають ці заходи покарання актуальними. Багато хто абсолютно не зважає на них і вірить, що Бог не надто стурбований тим, як люди практикують свою сексуальність. Інші дотримуються думки, що ніхто не може покарати людей за узгоджену сексуальну активність, водночас уважаючи, що всі позашлюбні статеві стосунки не сумісні з ісламом. Проте багато мусульман дійсно вважає, що позашлюбні статеві стосунки настільки фундаментально суперечать ісламським принципам, що не можна ігнорувати суворі міри покарання.
Ставлення мусульман до загальної заборони позашлюбних статевих стосунків має значні відмінності. Проведене в 1992 році дослідження показало, що 45 відсотків населення переважно мусульманського Узбекистану вважали цілком прийнятним мати, крім дружини, ще й коханку. Таке саме опитування мешканців мусульманського Таджикистану показало, що тільки 14 відсотків населення схвалювало невірність268. Відмінне ставлення також відбивається в популярній літературі, як, наприклад, у класичній історії кохання «Хір Ранджа», написаній індійським мусульманським суфійським поетом Варіс Шахом у XVIII столітті. У цій історії жінка залишає чоловіка та втікає зі своїм коханим. Їх спіймали, і коли вони постали перед правителем, то прокляли місто за його несправедливість. Бог почув молитви невірної пари та підпалив місто269. Існує не надто поширене мусульманське уявлення, що Бог ставить кохання вище інституту шлюбу.
Християнство від самого початку не мало чітких правових норм позашлюбних гетеросексуальних стосунків. Згідно з Євангелієм, Ісус утрутився, щоб запобігти страті невірної жінки. Хоча він не вважав, що перелюб може бути прощений, проте сказав жінці: «Йди й більше не гріши»270. Іншим разом він заявив, що ті, хто здійснює перелюб, відразу потрапляють у пекло271. Але оскільки Ісус завадив покаранню камінням блудниці, здається, він вірив, що питання такого роду не мають вирішуватися людським судом, і водночас дав зрозуміти, що позашлюбні статеві стосунки призведуть до вічного прокляття. За словами Ісуса, Бог, а не людина має засуджувати нашу сексуальну поведінку.
З огляду на те, що апостол Павло вважає шлюб надзвичайним заходом для тих, хто не в змозі сексуально утримуватися, логічно припустити, що він був переконаний, що перелюб вступає в суперечність зі вченням Бога. Але Павло не вимагає покарання для тих, хто винен у перелюбі. Він просто підкреслив, що вони не «успадкують Царство Боже»272. Отже, його засудження більш м’яке, ніж в Ісуса. Послання до ефесян, яке, на думку багатьох, не було написане Павлом, указує так само, що «жоден розпусник… не успадкує Царства Божого та Христа»273. Тоді як Павло зосереджується на вигнанні грішників, у Посланні до євреїв радше ставиться акцент на відверто негативних санкціях і вказується, як «Бог засудить тих, хто здійснює блуд і перелюб»274. Отже, ці біблійні джерела, здається, погоджуються з Ісусом щодо того, що невірність є синонімом прокляття, і заявляють, що не люди повинні здійснювати покарання. Незважаючи на думки Ісуса та Павла, які визнавали, що незаконний секс має каратися тільки Богом, християни, прийшовши до влади, відразу почали використовувати правову систему для забезпечення правильної сексуальної поведінки пересічних вірян. Оскільки, згідно з Біблією, подружня зрада веде до пекла, видавалося незайвим мати закони, щоб лякати цим народ. Люди швидко забули, що сам Ісус не хотів, щоб таке питання вирішувалося людським правосуддям.
У християнстві, крім того, традиційно була велика різниця між ставленням до жіночого та чоловічого перелюбу, незважаючи на те що Новий Завіт не виправдовує це. Гарним прикладом є ставлення до жінок-повій. Ранні середньовічні книги-єпитимії рекомендували відлучати повій від церкви, а про їхніх клієнтів, навіть якщо це були одружені чоловіки, не згадується жодним словом275. Загалом до повій за мовчазної згоди ставилися терпляче, оскільки вони сприяли виходу чоловічої сексуальності за межі шлюбу. І Августин, і Фома Аквінський обстоювали існування проституції як засіб запобігання, як вони вважали, важкіших гріхів, наприклад статевих контактів чоловіків із чужими дружинами276. Мартін Лютер, однак, відкинув мовчазне визнання проституції277.
Невірність чоловіків — часто більш вузьке поняття, ніж невірність жінок. В православній Росії чоловіки визначалися невірними, тільки якщо вони мали позашлюбних дітей. Жінкам достатньо було просто мати статевий акт278. Рання протестантська Європа також має приклади великих розбіжностей з цього питання. Жінок не тільки частіше визнавали винними в гетеросексуальному злочині, а й сам закон нерідко створював відмінності між чоловіками та жінками. У колоніальній Новій Англії чоловік суворо карався, тільки якщо перебував у зв’язку з чужою жінкою. Жінка, однак, каралась у будь-якому разі279. Закон, підписаний у Женеві в 1566 році, забороняв подружню зраду, засуджуючи жінок на страту, а чоловіків до двадцяти днів у в’язниці. Англійський закон про адюльтер 1650 року постановив, що обидві сторони засуджуються до смертної кари, якщо жінка була заміжня. Але, якщо тільки чоловік був одружений, покаранням було лише три місяці в’язниці280.
В індуїзмі стать є вирішальним чинником, коли йдеться про релігійне ставлення до невірності. В епічних і класичних індуїстських текстах позашлюбні статеві стосунки подаються як природна частина чоловічого життя281. В «Камасутрі» прописано, що чоловіки можуть вільно займатися сексом із жінками нижчих каст, з жінками, які втратили свою касту або з повіями, але вони не можуть одружитися на будь-якій із них. Секс із такими жінками має бути просто для задоволення282.
Жіноча проституція була традиційно поширена в індуїзмі. Повія посідала таке місце в суспільстві, яке визначалось її кармою283. Чоловіки з вищого класу мали навчених і дорогих куртизанок, а решті чоловіків були доступні тільки звичайні повії284. Отже, тоді як чоловіки мають досить широкий спектр сексуальних можливостей, невірні жінки, згідно із Законами Ману, заслуговують лише на те, щоб піти на поживу псам285. За «Камасутрою», однак, жінка має право бути «злегка ображена на невірного чоловіка», але вона не повинна занадто багато скаржитися. Дружина мусить не лаяти чоловіка, а лишень «докорити йому примирливими словами, коли він із друзями або один»286.
Але чоловіки в індуїзмі однаково не є вільними у сексуальних стосунках. Вони не повинні скоювати злочин проти інших чоловіків, тобто спати з чужими дружинами. Особливо поганим було мати статеві стосунки з дружиною свого вчителя287. Заборона перелюбу через поганий вплив
