Звичайна вдячність - Вільям Кент Крюгер

— Але ж ти збрехав. І найцікавіше, ти жодного разу навіть не заїкнувся, коли розповідав. Як думаєш, що це означає?

Джейк поклав суху тарілку на стіл і взяв іншу з сушарки.

— А як щодо Аріель?

Я саме намагався щіткою віддерти дно дека, до якого поприставали шматки підгорілої курячої шкірки:

— В Аріель і без цього клопоту вистачає.

Про те, аби розповісти мамі, — жінці, яка так палко захоплювалася власним життям, навіть не йшлося. Нам добре було відомо, що донька була її улюбленою дитиною, а турботи, пов’язані з синами, вона завжди лишала на батька.

— А якщо Гас? — запропонував Джейк.

Я завмер на мить. Гас — ця ідея видавалася цікавою. Тоді, в суботу, його поведінка біля крамнички Голдерсона була дещо дивною. Скоріш за все, це вплив пива й жахливих обставин, про які я радше волів би забути. Хтозна, можливо, вже минуло достатньо часу, й у Гаса визріла добра порада.

— Добре, — сказав я йому. — Поквапся, закінчуємо — й одразу до нього.

Ми перетнули дорогу і підійшли до дверей церковного підвалу, де в невеличкій кімнатці мешкав Гас. Вечоріло, жаби та цвіркуни виспівували красиву мелодію. Мотоцикл Гаса марки «Індіан» стояв біля будівлі, поруч припаркувалося кілька авто, яких я не знав. У батьковому кабінеті світилося, з вікна линули прекрасні звуки Концерту для фортепіано з оркестром № 1 Чайковського. У татка в кабінеті стояв магнітофон і була ціла полиця всіляких записів, які він частенько слухав. Цей музичний твір був його улюбленим. Ми зайшли в двері й одразу завмерли. Посеред підвалу у світлі голої лампочки Гас і ще троє чоловіків розсілися за невеличким гральним столиком, на якому лежали карти й фішки для покеру. Тютюновий дим стіною, біля фішок кожного з гравців стояла пляшка пива. Чоловіків я добре знав: то були пан Голдерсон — власник крамнички, Ед Флорін — листоноша й один із таткових парафіян, а також Доул — поліцейський. Гра припинилася, щойно вони нас побачили.

Доул широко всміхнувся:

— Піймали на гарячому!

— Заходьте, — махнув нам Гас.

Я одразу рушив до них, проте Джейк вагався і стояв на східцях.

— Старі друзі грають у покер, — пояснив Гас. Він поклав руку мені на плече і показав карти. Якось він навчив нас із Джейком грі в покер: карта була хороша — фулхаус.

— Нічого надзвичайного, проте було б ліпше, якби ваш тато про це не довідався, згода?

Він говорив тихо, я розумів чому. Пічку в кутку підвалу потрібно було відремонтувати, й то був Гасів клопіт, але оскільки стояла середина літа, руки до неї так і не доходили. Труби заткнули ганчірками, аби жоден звук з підвалу не долинув до приміщення храму, кімнати для зборів чи батькового кабінету. Звісно, ганчірки і Чайковський не залишали батькові жодних шансів почути щось, проте Гас волів не ризикувати.

— Згода, — відповів я.

— Ну, а ти, друже? — Гас подивився на Джейка.

Джейк нічого не відповів, проте знизав плечима, неохоче погодившись.

— Ви щось хотіли? — поцікавився Гас.

— Та ні, нічого.

У цій ситуації ліпше лишити все, як є. Я чудово розумів, що ця гра залишиться між нами.

— Може, ковток смачного пива? — всміхнувся Гас.

Я зробив невеликий ковток теплого алкоголю. Мені вже доводилося куштувати його раніше, проте в чому його принада, я так поки і не збагнув. Я витер рота тильним боком руки, а Доул поплескав мене по спині й сказав:

— Ми зліпимо з тебе справжнього чоловіка, малий.

Раптом загрюкали в двері батькового кабінета. Хтось, щоб перебити музику, тарабанив дуже гучно й сильно. Стукіт долинав аж до нас, концерт Чайковського миттю урвався. Заскрипіла підлога — батько пішов відчиняти двері.

Гас притулив пальця до губ, встав з-за столу, підійшов до однієї з труб, що вела до таткового кабінету, і витягнув ганчірку. Батьків голос прозвучав чітко:

— Доброго вечора. Яка несподіванка.

— Отче, ми можемо зайти?

Голос я впізнав. Це була Една Свон, це її щойновипраною білизною ми з Джейком милувалися в той день, коли ховали Боббі.

— Проходьте, проходьте, — запросив татко. — Евісе, як Ваші справи?

— Серединка на половинку, — відповів він, голос звучав кепсько.

— Прошу сідайте.

Гас заткнув трубу ганчірками і промовив:

— Схожу до вітру, — і пішов до вбиральні.

Наші стільці зашаркали по дерев’яній підлозі. Доул поклав карти, підвівся, підійшов до труби й витягнув ганчір’я.