Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа
Демінґ усвідомила, що для жінок «у пошуку» найбажанішими чоловіками Кремнієвої долини були не привабливі атлети або витончені бізнесмени, натомість працівники великих компаній під номерами п’ять, шість і сім. Якось, сидячи за комп’ютером в University Cafe, вона почула, як одна дівчина, показавши на рудого коротуна попереду, зойкнула: «Він — номер п’ять!»
Жінки не носять одяг у морському стилі курортних містечок Східного узбережжя. Сукні «морячки» або візерунки у формі якоря сигналізують про пасажирку авіаліній Virgin America. Що менш кокетливий, жіночний і строкатий вигляд у тебе в Кремнієвій долині, то ліпше. Певна річ, усім жінкам хочеться мати привабливий вигляд, що, власне, вітається, лише якщо цей вигляд досягається підтягнутим тілом, а не дорогим одягом. Спіднички прийнятні, якщо в них є кишені, як у джинсах, або якщо вони дещо нагадують вбрання в конструктивістському стилі, що демонструє крутизну. Демінґ усвідомила, їй треба намагатися довести, що вона спроможна діяти як чоловік. Усе делікатне, мереживне або ошатне видає слабкість. Берці, навіть із міні-спідничкою, як елемент вечірнього вбрання мають істотне значення.
У Сан-Франциско все трохи по-іншому. Хоча Twitter і мобільна платіжна компанія Square захопили район Мішн, там залишилися типажі старого світу. Одяг у Сан-Франциско більш нюансований. З рівномірнішим співвідношенням статей і ширшими можливостями для соціалізації, а також прагненням спільноти Сан-Франциско виступати контрастом до нових айтішних тенденцій, трансгресивне й підривне там часто-густо втілюється у костюмованих вечірках.
На вершині другого технологічного буму — приблизно від 2010 до 2015 року — технологічні компанії, зокрема Facebook і Alibaba, вийшли на IPO й були оцінені в сотні мільярдів доларів, світське товариство Сан-Франциско опинилось у дивному становищі. Ті, хто колись очолювали ради музеїв і опер, тепер і близько не могли жертвувати стільки, як очільники технологічних компаній. По суті, вони навіть не могли втримати на плаву свої старі інституції. Їм годилося подружитися з цими парами айтішників для підтримання життєздатності організацій. Водночас айтішники були готові до кумівства зі старою гвардією заради самоутвердження. У гаражах своїх батьків вони й не мріяли про спонсорування музейного балу або лікарень. Однак тепер вони досягнули цього.
У Сан-Франциско могли залишатися пережитки у сприйнятті гендерних відмінностей, але на півострові вже була інша історія. Там одяг у стилі унісекс поширився на інтимні стосунки. Чоловіки надто переймалися програмуванням для того, аби бути чоловіками. Коли вони справді працювали — у «потоці», — розробляючи програму, поспішаючи якнайшвидше створити щось одразу після зробленого, їхні фізичні риси загалом значення не мали. Вони поводилися зовсім не так, як розпалювані тестостероном банкіри Східного узбережжя. Вони були спокійні. Їхнє сексуальне шаленство проявлялося не на бучних вечірках біля басейну, а на нічних «побаченнях» онлайн — якщо пощастить. Кремнієва долина — сексуальна пустеля, у цьому програмісти переконуються одразу.
Хоча Демінґ радше було до вподоби компліментарне співвідношення — вона зізналася, що ніколи не відчувала дискомфорту, коли була єдиною жінкою на вечірці або навіть у своєму домі, — незабаром вона усвідомила, що багатьох жінок навколо неї обурювало нерівномірне гендерне співвідношення в Кремнієвій долині, яке обраховувалося 60% чоловічого й 40% жіночого населення. Воно й відчувалося як переважно чоловіче. Жінки скаржилися, що чоловіки були «бета», тоді як жінки — «альфа», особливо ті, що наслідували принципи, викладені в книжці генеральної операційної директорки Facebook Шерил Сендберґ «Включайся». Цей рух був інспірований її бестселером, що заохочував жінок включатися й перебирати контроль над своїми кар’єрами.
Однак Сендберґ одягалася як столична бюрократка і, на думку багатьох, такою й прагнула бути. Це підштовхувало решту жінок до думки, що їм потрібно діяти так, ніби вони спроможні тягатися з хлопцями й не повинні одягатися, щоби їм сподобатися. Демінґ прислухалася до Сендберґ. У Кремнієвій долині вона з’ясувала, що жінки зазвичай сходяться з молодшими чоловіками через соціальну демографію. Юні чоловіки — заможні, вони дорослішали, коли були працівниками великих компаній на ранніх етапах їхнього існування. Самотні жінки полювали на них у місцях на кшталт готелю Rosewood.
Чимало з одружених жінок не надто розводилися про своїх чоловіків. Їм не хотілося бути «дружиною ім’ярека». Одна з цих успішних жінок Кремнієвої долини, Айлін Лі, заявила, що інвестуватиме передусім у проекти жінок. Демінґ ще з нею не бачилася, проте знала про Лі та її новий фонд із промовистою назвою Cowboy Ventures. Її це заінтригувало.
Лі жила у Кремнієвій долині кілька десятиліть і була частиною закритої тусовки серед жіноцтва Кремнієвої долини. «Я, безумовно, багато думаю про статеву ідентичність, — визнавала вона, сидячи по-турецькому на терасі готелю Rosewood. — Люди чутливі до проблем раси та людей з особливими потребами, але залишаються байдужими до проблем статі. Ну от як у випадку тієї дівчини з Tinder».
Вона мала на увазі Уїтні Вулф, співзасновницю Tinder, яка нещодавно покинула компанію й заснувала Bumble — конкурентний додаток для знайомств. Потім про Елен Пао — партнерку KPCB, яка також звинуватила венчурну компанію у переслідуваннях. Пао казала, що нею регулярно нехтували на користь партнерів-чоловіків, виключали із суто чоловічих лижних походів і що вона зазнала домагань з боку партнера-чоловіка, та програла справу й мала сплатити колишньому роботодавцю понад 200 тисяч доларів судових витрат. Зрештою, вона розпочала дискусію про гендерну рівність у Кремнієвій долині. У центрі скандалу були хлопці зі Snapchat — користувачі мобільного додатка для обміну зображеннями, — що обернувся справжнім покладом коротких повідомлень сексуального характеру: витік їхніх сексистських чоловічих балачок якимось чином дійшов до TechCrunch.
Лі взялася до заснування власної фірми Cowboy Ventures 2012 року. Її місія полягала в посівних інвестиціях у компанії-початківці, що поліпшують щоденне життя за допомогою технологій. Це був дивний вибір назви для адвоката підсилення жіноцтва, який допомагав у фінансуванні дружніх до жінок компаній, зокрема One Kings Lane та Gilt Groupe. Знову-таки, схилившись над барним столом між нами, вона сказала, що стала жорсткішою до жінок, тому що вважає, що в цьому світі їм самим треба бути жорсткішими.
«Усі такі: “хлопці — то хлопці, хай там як”. І жодних зрушень у суспільстві не відбувається», — скаржилася Лі. Вона вважала, що люди повинні бойкотувати компанії, які погано ставляться до жінок, так само, як колись люди
