Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа

Джон Демінґ, інвестор, змалював для неї яскравий портрет таких героїв науки, як Архімед, Галілей і Нікола Тесла. «Я не могла повірити, що всі вони померли й що я не зможу зустрітися та поговорити з ними», — згадувала вона.

Однак існував один науковець з нині живих, з яким вона могла поговорити. Демінґ довго стежила за роботою Синтії Кенйон, біолога з Массачусетського технологічного університету. Кенйон працювала над способами поліпшення здоров’я і подовження людського життя — і, здавалося, робила успіхи. Вона подвоїла тривалість життя аскариди, вилучивши один ген.

Тож коли Демінґ було одинадцять, вона написала до докторки Кенйон із проханням про зустріч. Рік потому Демінґ поїхала знайомитися з уславленою вченою, коли була в Університеті Каліфорнії в Сан-Франциско, де Кенйон працювала з 1986 року. Кенйон запитала, чи хоче Лора працювати в її лабораторії. Лора була в захваті від думки, що зможе робити реальні експерименти. Її родина переїхала з нею з Бостона до Каліфорнії, щоби 12-річна Демінґ скористалася з пропозиції Кенйон.

«Я могла працювати лазером, нагрібати купи мікроскопічних хробаків і витріщатися, наче загіпнотизована, як модифіковані лискучі створіння звиваються у чашці», — згадувала Демінґ. Вона навчилася правильно читати наукові праці, шукати протеїни й провідні шляхи: «Я відчула піднесення, яке приходить, коли ти досліджуєш щось, що ніхто до тебе не бачив і не знав, задоволення від того, що завершуєш пазл останнім фрагментом».

В Університеті Каліфорнії Демінґ була аномалією. Зрештою, їй було 12 років. Вона сиділа на лекціях і зустрічалася з професорами та працівниками лабораторії, які допомагали їй зі складнішими курсами. Однак попри це вона хотіла вступити на біологічний факультет Массачусетського технологічного інституту як повноправна студентка. До завдань свого навчального плану в Університеті Каліфорнії вона додала серію онлайн-лекцій Массачусетського технологічного інституту.

Наступного року, 14-річну Лору зарахували на перший курс біологічного факультету Массачусетського технологічного інституту. Проте попри це вона почувалася дещо ні в сих ні в тих. Вона працювала з наставниками в Лабораторії синтетичної біології Вайсса, де вивчала квантову механіку та новітню біологію, і, врешті-решт, вирішила пошукати спосіб подовження людського життя.

Демінґ подалася до стипендіальної програми Тіля з ідеєю подовження тривалості життя. Їй хотілося підтримувати та шукати фінансування нових досліджень на цьому шляху. Коли Лора робила свою презентацію 2011 року, в аудиторії була особа, яку вона заінтригувала особливо. Обрі де Ґрей, якого фінансував Тіль, захотів допомогти їй.

Де Ґрей увійшов у світ Тіля кількома роками раніше, 2007 року. У рваних джинсах, джинсовій сорочці, майже повністю вкритій його 30-сантиметровою бородою і довгим сивуватим волоссям, професор сидів на підвіконні свого тісного нью-йоркського готельного номера, вікна якого виходили на нудний внутрішній дворик. Він був засмучений. Він щойно прилетів із Кембриджського університету, де працював постійно, щоб виступити в програмі Good Morning America каналу ABC, але продюсери шоу скасували ефір в останню мить, бо побоялися, що професор, за його висловом, «вочевидь, надто складний для їхньої тупої аудиторії». Де Ґрей щойно закінчив писати книжку під назвою «Кінець старіння: прориви омолодження, які можуть зупинити людське старіння ще за нашого життя», в якій він виклав свою теорію довгого життя: по суті, існує сім причин нашого старіння, і якщо ми позбудемося їх одна за одною, зможемо вилікувати старіння. На думку де Ґрея, його буде легше вилікувати, ніж рак. А позаяк ми розробили ліки проти такої великої кількості видів раку, то, можливо, ми близькі до віднайдення панацеї від старіння.

Упродовж останніх двадцяти років де Ґрей досліджував, як скоротити дегенерацію клітин за допомогою мітохондріальних мутацій і вільних радикалів, які беруть участь у старінні та виникненні хвороб. Погладжуючи бороду, він описав три «мости» своєї програми. «Усе, що ви можете зробити на сьогодні, — це стежити за здоров’ям, займаючись спортом і терапевтичними практиками довголіття. У другому “мості” ми маємо справу з комбінуванням і змішуванням або заміною їх іншими генами перед тим, як повернути в кровообіг. Нині часто відбувається відторгнення нових генів, адже вони вживляються безпосередньо в тіло, тож, виявивши чужорідне тіло, імунна система спрацьовує і руйнує його». А третім «мостом», на його думку, є нанотехнології: розробка роботів розміром з клітину для проникнення через кровообіг і подолання хвороб.

Проте все це плани на майбутнє. Сьогодні ж він зосереджений на пошуку фінансування в Кремнієвій долині. Тут більш відкриті до його іноді божевільних, здавалося б, ідей. «Вони трохи радикальні й контроверсійні», — визнає він. Проблема в тому, що люди схильні до короткотермінових інвестицій, а куди вже довготерміновіше, ніж оцей його проект. «Інша проблема в тому, що ці хлопці бояться бути осміяними в гольф-клубах, — розповідає де Ґрей, додаючи з усмішкою: — Мільярдерам також притаманна стадна ментальність». Найбільшим успіхом було отримання пожертви в 3,5 мільйона доларів від Тіля на досліди з подовження тривалості людського життя через лікування старості. «Стрімкий розвиток біологічної науки є провісником важливих відкриттів у цьому столітті, включно з радикальним покращенням здоров’я та довголіття, — сказав тоді Тіль. — Я підтримую доктора де Ґрея, адже вважаю, що його революційний підхід до дослідів у царині старіння прискорить цей процес, даючи багатьом нашим сучасникам змогу насолоджуватися значно тривалішим і здоровішим життям».

Тілю знадобився рік, щоб вирішити, чи фінансувати де Ґрея, і, зрештою, він ухвалив рішення в 2007 році. Бо, як каже де Ґрей, «Я був достатньо нестандартним, щоб не улягти перед науковим середовищем, але, будучи пов’язаним із Кембриджем та іншими університетами, мав відповідні рекомендації». Професор розповів, що Тіль відіграв важливу роль, познайомивши його з інвесторами в Сан-Франциско. За його словами, «Пітер — візіонер, а Сан-Франциско — епіцентр популяції мільярдерів-візіонерів». Для мобілізації коштів на дослідження в Сан-Франциско де Ґрей найняв менеджерку на ім’я Еллісон Таґучі організовувати вечірки й виступи.

Де Ґрей вважав, що сила його переконання цілком залежала від обґрунтованості концепції, що її він запланував продемонструвати за допомогою «омолодження лабораторної миші», на яке сподівався мобілізувати мільярд доларів. Для запуску проекту з омолодження миші потрібно було п’ятсот науковців, які б вивчали мишей-довгожительок (така живе три роки) й почекали, доки вони не доживуть до двох, а потім спробували подовжити їхнє життя до п’ятих «уродин», використовуючи тактику SENS — лікування стовбуровими клітинами, генотерапію і нанотехнології. «Якщо цього досягнути, можна переконати наукову спільноту», — стверджує він.

Сам де Ґрей уже був переконаний. Хоч він і визнавав, що на цей час для подовження життя неможливо нічого зробити, «якщо ви вже не курите або