Десертик - Анна Харламова
Сидячи у кафе, дві жваві жіночки обговорювали, що краще – провести церемонію у них на подвір’ї, чи у приміщенні міського РАГСУ. Айлі лише дивилась, як естафета думок мами та бабусі, гасає між столом.
— Я вже за вами не встигаю. У вас стільки планів. — Втомлено зітхнула дівчина. — Ми хотіли з Мітчелом влаштувати невеличке свято, а не бенкет століття.
— Айлі, це раз у житті! Хіба можна ось так, ставитись до власного весілля? — невдоволено запитала мама.
— Ну мам. — Схрестивши руки на грудях, Айлі лише те і могла, що знову важко зітхнути.
— Мама права, доню. Це раз у житті. — Потім напустивши на обличчя, вдаваний сум, вона додала: — Тим паче ви ж не відмовите старенькій жінці у такій великій місії, як планування весілля улюбленого онука. Мені так цього хочеться. Я ж теж на землі не на віка. — Вона поглянула на Айлі, шукаючи розуміння.
Жіночка добре знала, чим саме можна шантажувати таку сердечну та ласкаву дівчину. Вона знала, що Айлі не відмовить, якщо натиснути на потрібні струни її доброї душі.
— Ну, що Ви таке говорите Маргарет?! — Айлі затремтіла. Маргарет у поважному віці, і невже вона не може зробити старенькій приємне і піти на поступки. Звичайно може! І піде! Хоча Мітчел її напевно «приб’є». — Я піду на ваші умови та пропозиції, але і Ви пообіцяйте. — Айлі підняла підборіддя до верху, нібито кажучи, що вона рішуче налаштована.
— Що саме доню?! Я згодна на все. — Подалась у перед бабуся, прислухаючись до кожного слова її новообраної невістки.
— Ви більше ніколи не промовите таких слів, які щойно сказали. Ви у самому розпалі «юних» років. — Засміявшись, Айлі серйозно додала. — Ви ще правнуків будете бавити. Це я Вам обіцяю. — Самовпевнено мовила дівчина.
Звичайно, Айлі добре знала, що їм з Мітчелом не судилось народити спільних дітей, але думка, як це було б чудово осяяла обличчя дівчини.
— Обіцяю, що не промовлю більше таких дурниць! — задоволено та чітко оголосила бабуся. — О, Айлі, доню моя. — Простягнувши руку через невеличкий дерев’яний столик, Маргарет узяла долоню невістки.
Айлі стиснула долоню бабусі та щиро усміхнулась.
— Тоді домовились. — дівчина розплилася в усмішці. Уявивши малят від Мітчела, вона солодко зітхнула.
— Тоді до роботи! — серйозно додала мама.
— До якої? — здивувалась Айлі.
— Як це до якої?! Швиденько біжи до Мітчела виконувати обіцянку. Ми чекаємо на онуків. — Засміялась Рона, дивлячись на збентеженість дочки. — Тільки спочатку не забуть, сходити у магазин для дорослих.
— Мамусю. — Зашарілась Айлі. — Здається лише кавою тут не відбудешся. З вашими розмовами треба щось міцніше. — Мовила дівчина, дивлячись на у чашку з кавою.
Жінки розсміялись, але у ту ж мить розмова про весілля набрала нових оборотів.
— Ой згадала! — ляснувши у долоні, Рона глянула на доньку та Маргарет. — Я сьогодні в інтернеті, на одному із сайтів знайшла гарні зразки весільних листівок. Зараз покажу. — Діставши з місткої сумки планшет, вона почала шукати сайт. — Ось погляньте. — Передаючи Айлі планшет, Рона посміхнулась на усі тридцять два. — Ну як тобі доню?, а Ви Маргарет, що скажете?
— Дивовижні! Особливо ті що з білим мереживом, та з квіточками лаванди. — З захватом сказала бабуся.
— Так, згодна дуже гарні. — Айлі задивилась на листівки у екрані, і важко ковтнула. Невже це правда?! Вона виходить заміж?! — Тоді ці і замовимо.
— Що з тобою, доню? Весільні хвилювання? — Рона торкнулась руки доньки.
— Напевно.
— Тобі не варто хвилюватись. Я та Маргарет усе влаштуємо, як найкраще. Повір ваше з Мітчелом весілля буде найкращим святом року. — Запевнила її мама, і глянула хитро на літню пані. — Правда ж Маргарет?!
— О так, звичайно. Все буде на вищому рівні. Обіцяємо тобі люба. — Бабуся підморгнула Роні, та поплескала по коліні Айлі, підтверджуючи свої запевнюючі слова.
— Повірте, я в цьому не сумніваюсь. — Закотивши очі, та знизивши плечима, мовила дівчина. — Але ми хочемо миле, ніжне та без пафосу весілля. Будь ласка.
Маргарет та Рона переглянулись, і одна одній усміхнулись.
— Обіцяємо, що вам сподобається. Усе буде дуже вишукано, зі смаком та ніжно. — Лагідно мовила мама до доньки.
— Може у тебе є якісь ідеї доню? — запитала бабуся.
Айлі усміхнулась, згадуючи найдивовижніше місце, до якого її привів Мітчел.
— Так є.
— Ну нарешті! — знову ляснувши у долоні, сказала мама. — Нарешті ти приймаєш якісь дії у власному весіллі. Звершилось диво! — дражнячи доньку, Рона засміялась.
— Саме так. — Зморщивши весело носика, Айлі мовила: — Я хочу церемонію, у нашому з Мітчелом місці.
Маргарет усміхнулась, здогадавшись про, що говорить дівчина.
— І де це місце? — запитала Рона, а потім зробила ковток запашної кави.
— Біля річки Тес. — Айлі засяяла, коли почала пояснювати, що саме за місце вона має на увазі, і яке так сильно полюбила. — Там усе у пахучих, барвистих квітах. Аромат води й цвіту, просто з розуму зводить.
Маргарет дивилась на Айлі і усміхалась. Вона бачила з якою любов’ю, з яким хвилюванням Айлі говорить про місце для пікніка. Вона також бачила, що дівчина хвилюється, що вона не впевнена чи буде це весілля. Але Маргарет зробить так, що невпевненість та хвилювання її невістки зникнуть, як тільки вона втлумачить закоханому до безтями Мітчелу, що він повинен лишитись з Айлі.
— Ти так гарно описала. Хочу подивитись на це місце. — Мовила мама, дивлячись на доньку, очима сповненими любові та підтримки.
— Обов’язково покажу. — З радісними нотками у голосі, сказала Айлі. Її настрій плигав так швидко, немов кенгуру по Австралії, то від сумних, то навпаки найщасливіших думок на планеті. Вона планувала весілля, забувши про те, що це все це блеф, обман чистої води, але вже через кілька хвилин згадувала, що є домовленість і це її повертало у реальність. Вона б з задоволенням була у світі своїх мрій, а не думала про справжні реалії. Хоча, якщо вона постарається, то може втілити свої мрії у життя. І у цій реальності – вона буде з Мітчелом. Назавжди.
Задзвонив телефон, і усі жінки кинулись до мобільних.
— Це до мене. — Встаючи зі стільця, Маргарет вибачилась, та відійшла на кілька кроків.
Рона усміхнулась до Айлі та тихо промовила:
— Доню, я на хвилинку до вбиральні.
— Добре мамусю. — Навзаєм усміхнулась дівчина.
Рона встала зі столу і попрямувала до місця, про яке щойно сказала донці.
Айлі задивилась на маму, та подумала у ту ж саму мить про те, як жорстоко вона обманює її. Їй просто треба було зізнатись, її б зрозуміли. Це ж мама, хто як не вона подасть руку допомоги, тай поставиться до усього з розумінням та любов’ю. Вона така чуйна та добра жінка, яка завжди дасть правильну пораду. Як же їй потрібна зараз, у цю хвилину мамина порада. Айлі ловила думку за думкою, що як тільки вони з мамою зостануться на одинці, вона все розповість. Уся брехня почалась через те, що їй захотілось втілити свою мрію. Яка ж вона егоїстка. Але все брехні більше не буде. Вона зізнається сьогодні ж у вечері своїй родині, що вона увесь час брехала їм. Якби не було важко, і які наслідки це за собою це не потягне, вона поставить крапку на жорстокому обмані своїх близьких.
Айлі тремтіла, від думки, що вона може таким чином, відштовхнути Мітчела. А так воно і буде, він не пробачить такої зради. Але вони не можуть брехати до віку і удавати щасливих наречених. Так, він кохає її, вона кохає його більше за життя, але у брехні жити та кохати це не правильно. Він все одно поїде. Він все одно покине її. Ото ж продовжувати брехню, а тим паче накопичувати її, безглуздо. Ні до чого доброго – це не приведе. Їм все одно не судилось бути разом. Хоча тепер в цьому є і її брехня. Вона не хоче його жалості, хоча він і каже, що це не так. Але чомусь, до їхньої розмови, він і не думав по-справжньому одружуватись з нею. Вона знає, що він кохає її, але якщо присутня хоча б крихітка жалю – вона цього не зможе витерпіти. Кохання повинно бути без брехні, без жалю і знати, що тебе не покинуть і не зоставлять при найменшій сварці чи проблемі. А Мітчел дав зрозуміти, що він так може вчинити. Він просто пішов, зоставив її з думками на самоті. А їй так потрібно було, щоб він наполегливо змусив її повірити, що жалості нема є лише кохання, довіра та вірність почуттям і обіцянкам. Вона заради нього на все пішла б, а він навіть не розвіяв її сумнівів. Він одразу опускає руки. Вона розуміє, його щось мучить, щось не дає довіряти самому собі. Шкода, що вона не дізнається, що саме його мучить і не зможе допомогти найдорожчій людині у світі.
Її серце розривалось від болю. Від думок здавалось голова іде обертом. Усе тіло тремтіло.
Узявши склянку з холодною водою до рук, вона зробила декілька великих ковтків. Видихнувши, вона зуміла не заплакати і не видати свого настрою.
Айлі нагнулась уперед, коли почула знайоме ім’я, яке промовила Маргарет, прощаючись зі співрозмовником. Вона чітко промовила ім’я матері Мітчела.
Дівчина розсердилась сама на себе, що раніше не почала прислухатись до розмови Маргарет. Проте ім’я Глен дало змогу зрозуміти, що батьки Мітчела у курсі усіх справ, і того що відбувається. Хоча можливо бабуся і не розповіла їм, який ультиматум вона поставила їхньому синові.
— Вибач моє сонечко, але мала поговорити по телефону. — Мовила Маргарет, повертаючись та сідаючи за столик.
— Ну, що ви, Маргарет. Усе гаразд.
— Знову?! Ми ж домовлялись, що для тебе я тепер бабуся. — Насупилась вона, але через мить розм’якла. — А де Рона?
— Вона пішла до вбиральні.
— Дівчатка я вже тут. — Засміялась Рона.
— Ну, що ще по тортику і каві, а потім підемо додому. — Риторично мовила Маргарет, кличучи офіціанта для нового замовлення.
Айлі та Рона – були тільки за.
Майже вечоріло, коли жінки прибули додому. Увійшовши до хати, кожна з них прямувала до своєї кімнати.
— Не здумай показувати сукню Мітчелу. — Попередила Рона.
— Мамусю я знаю. Обіцяю, що він її не побачить до весілля. — Запевнила Айлі і цмокнула маму у щічку.
— Гарний був день. — Усміхаючись, сказала бабуся.
— Дуже. Дякую вам мої дорогі, що цей день ви були разом зі мною. — Айля розчулилась, згадавши похід у весільний салон.
— Це такий важливий день для мене, де ще мені бути?! — лагідно дивлячись на доньку, сказала Рона. — Моя донька наречена, не можу і досі повірити. Усе так швидко. Але я дуже, дуже рада цьому. Найголовніше для батьків, щоб їхня дитина знайшла своє справжнє кохання. Я рада, що ти входиш до такої хорошої родини. Мітчел дивовижний хлопець. Піклуйся про нього.
З великих очей Айлі закапали сльози. Тихо захникавши, вона підійшла та обняла маму, а потім бабусю.
— Я люблю тебе мамусю.
— І я тебе моє серденько.
— Бабусю, дякую. Люблю вас. — Крізь сльози мовила дівчина.
— Я рада ділити з тобою такі миті, це безцінно для мене. — Провівши долонею по плечі Айлі, жінка усміхнулась.
— Я дуже щаслива. — Щиро сказала Айлі.
Жінки усміхнулись, їхні серця раділи за наречену.
— Роно, дякую, що виростили таку доньку. І дякую за такі приємні, та щирі слова про Мітчела і нашу родину. Тепер ми одна родина, чому я дуже рада. Це Боже благословення, що Айлі увійшла у життя мого онука. Вона повернула Мітчела. Вона навіть не уявляє, яке щастя вона подарувала нашій родині, і які чудеса зробила з моїм хлопчиком. Я буду вдячна усе життя тобі, моя дорогенька.
— Маргарет, дякую. — Рона втягнула носом, щоб не заплакати і підійшовши до бабусі, міцно обійняла її.
Айлі не втрималась і обійняла їх двох.
— Це я рада бабусю, що стала невісткою у цьому домі. Я найщасливіша жінка у світі, бо я наречена Мітчела. — Айлі геть розклеїлась та заплакала.
— Ого групові обійми! — пожартував Мітчел, стоячи на сходах. Він чув слова жінок, чув слова своєї коханої жінки. У нього самого стояв ком у горлі, але начепивши усмішку, він сховався за жартиками.
— Так, так. — Промовила бабуся. — Ну, я пішла до кімнати. Втомилась.
— Тебе провести? — запитав Мітчел, підходячи ближче.
— Я їй допоможу. — Одізвалась Рона. Вони з Маргарет добре знали, коли слід лишити парочку на самоті.
— О, люба дякую. — Узявши під руку Рону, вони направились на другий поверх.
Як тільки зникли жіночки у кімнаті, Мітчел заговорив:
— Пішли у спальню. Приймеш душ. Заспокоїшся. — Він зам’явся, але додав. — Та поговоримо. Думаю тобі є що розповісти.
— Навряд чи ти захочеш слухати, про весільний салон. — Піднявши заплакані очі, на свого шотландця, вона сумно усміхнулась. Вона була майже впевнена, що йому вже байдуже до того, що вона робила, яку сукню обирала, тай узагалі усього того, що стосується весілля.
— Чому ти так вирішила? Я дав привід так думати? — підійшовши у притул, він забрав локон з її плеча та поцілував у шию. Він усміхнувся почувши, як вона зітхнула, відчуваючи його губи.
— Просто. Просто це все гра. — Вона заплакала щосили і тримаючи сукню на руці, побігла до кімнати.
Мітчел всівся на сходинку, та опустив обличчя у долоні.
— Айлі. Айлі. Якби ти тільки знала, що ти для мене значиш. Як сильно я тебе кохаю. Як сильно ти мені потрібна. — Важко зітхнувши, Мітчел знову промовив сам до себе. — Я слабак. Жінка, яка мені потрібна понад усе у житті, думає, що все гра. Я докведу тобі Айлі, що це все правда. Що все у нас буде. — Вставши рішуче зі сходинки, він побіг до виходу.
Айлі почула, як унизу грюкнули двері. Кинувши на ліжко сукню, вона підійшла до вікна. Мітчел йшов швидкими кроками до свого авто. Відчинивши дверцята, він підняв голову і подивився прямісінько на Айлі. Дівчина не відводила погляду, точнісінько, як і він, проте вже через секунду Мітчел всівся у авто і поїхав геть.
Прикривши долонею губи, Айлі щосили розплакалась. Не стримуючи гарячий потік сліз, вона плакала та плакала доки геть не виснажилась. Згодом, коли ноги зовсім не тримали, вона сіла біля ліжка, обпершись об коліна головою, і потихеньку почала приходити у свій світ, сповнений брехні.
Він знову її полишив з усіма переживаннями та болем. Видно її надії бути разом з коханням усього життя, марні та нездійснені. Біль полонив її серце та душу. Мітчел не може бути з нею, попри те, що кохає її, вона це розуміла. Його минуле, його страхи, його біль не дають йому бути щасливим з нею і забути про минулі події. Бабуся Мітчела, думала, що вона врятує його від спогадів, дасть йому нові навзаєм – щасливі та безцінні миті, але… Шкода, що вона не змогла врятувати чоловіка якого кохає. Цей біль розривав серце на друзки. Айлі знову гірко заплакала, опустившись на підлогу, вона скрутилась калачиком.
Пройшла мабудь година від тоді, як Айлі задрімала біля ліжка. Замурликавши від теплоти на своєму тілі, вона відкрила очі.
— Мітчеле. — Як мишеня прошепотіла вона у його шию, коли він підвівся тримаючи її на руках. — Коли ти прийшов? — тихіше аніж першого разу прошепотіла вона.
— Щойно. — Мітчел важко зітхнув, коли усвідомив, що він зробив боляче своїм вчинком, пішовши геть. Але йому було потрібно піти, щоб усе обміркувати та підготувати дещо для Айлі. — Чому ти тут? Чому на підлозі? Айлі, кохана моя, мені боляче бачити тебе такою.
— Повтори. — Тихенько попросила вона, дивлячись у його очі.
— Мені боляче бачити тебе такою.
— Ні, ні не те.
Він усміхнувся, зрозумівши, що вона просить.
— Моя кохана Айлі.
Дівчина усміхнулась, та вперлась головою об його груди.
Мітчел поцілував її у чоло, ховаючи при цьому свої мокрі очі. Він так не хотів завдавати їй болю. Чому все як завжди?! Чому?!
Хлопець повільно опустив її на ліжко, і вкрив ковдрою. Забравши сукню на стілець, він сів на ліжко.
— Мітчеле, можна запитати?
— Що моя кохана?
Айлі хихикнула, почувши «кохана».
— Чому ти пішов?
— У мене були невідкладні справи. — Пояснив він.
— Я не про це. — Її великі, зелені очі пронизали його наскрізь.
— А про що?
— Чому ти пішов з дому?
Він голосно та болісно ковтнув.
— Мені боляче про це говорити.
— Я знаю, але…
— Але… Я не можу Айлі. Вибач. — Він потупився на свої руки, приховуючи біль, сум та провину. — Я хочу тобі все розповісти, але не можу. Ти мене зненавидиш.
— Ти зовсім не віриш у кохання?
Мітчел підняв на неї свої очі та схвильовано подивився.
— Я тебе кохаю. Ти ж знаєш це. Правда? — його дихання прискорилось, а серце вибивало шалений ритм.
— Я знаю. — З впевненістю сказала вона. — Але я питаю не про те.
— А про що?
— Ти віриш, що я тебе кохаю? — спокійно запитала вона, знаючи, що він скаже так.
— Так, знаю. Я це відчуваю.
— Якщо знаєш це - то знаєш і те, що я тебе не можу зненавидіти, бо це все одно, що ненавидіти саму себе. Я кохаю тебе. Тому буду чекати доти, доки ти сам не захочеш розповісти усе.
— Кохана моя Айлі. — Провівши кісточками пальців по підборіддю дівчини, він нахилився і поцілував її.
— Я так втомилась. — Позіхаючи, Айлі сховалась в подушку і її слова майже було не чутно.
— Тоді давай я тобі наберу ванну і ти розслабишся.
— Ммм, це було б чудово. — Солодко зітхнувши, Айлі притягла Мітчела для швидкого поцілунку. Але Мітчелу цього було замало і він добряче вп’явся губами об її губи. — О Мітчеле. — Важко дихаючи, вона вперлася об його груди і перевернула шотландця на спину.
— Ого! Втому як рукою зняло. — Хижо усміхнувся він.
— Ага. — Забираючись на нього та сідаючи йому на пах, вона пойорзала стегнами. — Ти мені потрібен. Дуже, дуже потрібен. — Знімаючи з себе червону блузку, вона залишилась у чорному мереживному бюстгальтері.
— О моя Айлі, ти моя, тільки моя. — Тримаючи її за талію, він трохи підвівся і вони опинились обличчя до обличчя. — Кохаю тебе.
— А я тебе кохаю. — Вона обвила його шию руками і палко почала цілувати.
— Хочу тебе. — Майже задихаючись від бажання, він притис її до себе ще сильніше.
— То чому ми ще досі одягнені? — запитала вона, повівши грайливо бровою, та звабливо посміхаючись.
— Зараз це виправимо. — Піднявши руки до гори, він дивився у вічі Айлі.
Дівчина допомогла зняти йому футболку і приступила розстібати йому джинси. Доки вона поралася з його блискавкою, він теж саме робив з її одягом.
Знявши усі перешкоди з себе, вони жадібно накинулись одне на одного. Айлі була зверху, і усе тримала під контролем. Мітчел був у прямому сенсі цього слова під її владою. Вона повільно рухалась, раз за разом, дивлячись на його обличчя: губи, очі, коси, шию, на усе-усе. Усе зводило її з розуму. Він належав їй, а вона йому. Відчувати його плоть, поєднану з її плоттю, це повний екстаз. Це Нірвана. Це Едем. Це Рай. Це їхній Рай.
Мітчел дивився на неї, та насолоджувався усіма її цнотами. Її перси, талія та «квіточка» - усе зводило з розуму. Оченята Айлі блищали щастям, а щічки пашіли наче весняний цвіт. Її вроду підкреслювала навіть туш, яка залишилась після сліз. Він обережно поцілував там, де були сліди її нещодавніх сліз. Він відчув, як Айлі солодко зітхнула. Дивлячись, як вона повільно його кохає, як її груди підіймаються з кожним поштовхом, як її коси стають мокрими від гарячого тіла і липнуть до плечей, чола та рум’яних щічок, як вона тремтить від бажання, як важко та приривчасто дихає, як дивиться у його очі, та її усмішка це – його благодать. Його душа в момент, коли вони поєднані, потрапляє в світ блаженства, спокою, та вічного кохання.
Він схопив її за обличчя долонями, та поцілував так вдячно, що Айлі затремтіла ще дужче.
— Мітчеле. Я так кохаю тебе. — Айлі швидко, швидко задихала. — Не відпускай мене.
— Ніколи. Ніколи моя кохана Айлі. Мій Десертик. — Мітчел у ту ж мить вибухнув в екстазі. Його занесло у світ хмар, де все біле, сповнене ніжності та чистого прояву кохання, поєднання з тим, кого кохаєш. — Ааа, ааа, ааа. — Мітчел голосно застогнав, не змігши та не схотівши себе зупинити. — О Десертику. О моя Айлі. О так! О так! Я в Раю! — він почав задарювати її поцілунками так само, сидячи з нею в обіймах, та не виходячи з полону, її гарячого лона. Він заполонив її усю собою. Його гаряча лава і досі вивергалася у неї, і він почув як Айлі задоволено стискала його стегнами і тихо стогнала. Без сил він опустив свою голову на її плече і блаженно усміхнувся. — Мені так добре. Я щасливий поруч з тобою.
Айлі затремтіла та тихо заплакала, почувши його зізнання. Він щасливий з нею. Він кохає її. Це все, що їй потрібно.
— І я, і я щаслива з тобою. Кохаю тебе. Кохаю тебе мій Мітчеле. — Говорячи крізь сльози радості, вона поклала на його плече голову. Сльози закапали, оросивши спину шотландця.
— Айлі, не плач. Кохана.
— Плачу, бо я щаслива.
— Дивні жінки істоти. Коли добре плакати.
Айлі засміялась та випрямилась. Піднявши голову Мітчела, і подивившись йому у вічі, вона сказала:
— Згодна. Але.. — вона усміхнулась. — Буває так добре, що емоції підкорюють усе тіло та розум, і тоді усе іде через серце. Ось тоді і відкриваються шлюзи. — захихикала вона.
— Ааа. Ну все тоді зрозуміло. — Засміявся він, міцно обіймаючи Айлі.
— Ти був таким голосним. Мені так сподобалось.
— Ммм приємно чути. — Усміхнувся він, і перекинувши її на спину, вийшов з неї.
— Нууу. — Невдоволено сказала вона.
— Обіцяю, що через деякий час, я поверну усе на місце.
Вони розреготались, заповнюючи простір щастям.
— Обіцяєш?
— Обіцяю. Як тільки «друг» прийде у норму – він увесь твій. Можеш знову мене осідлати. — Засміявся Мітчел.
— Ловлю тебе на слові. Тоді пішли у душ. Будемо приводити до тями «друга».
Сміючись, вони встали з ліжка і пішли до ванної, втілювати обіцянки у життя.
