Десертик - Анна Харламова

але Джессі його розвіє. Я впевнений наше кохання усе зможе. Я без неї не можу.
   — А вона без тебе.
   — Я хочу з нею одружитись.
   — То у чому проблема?!
   — Нема проблем, я сам їх створив.
   — То коли підеш купувати каблучку?
   — Завтра. — Усміхнувся Крейг на усі тридцять два. — А ти яку Айлі подарував каблучку? — поцікавився він.
   — Як пояснити… Як на заручини… — Мітчел подумав про каблучку, яку він і досі не подарував Айлі. Її пальчик голенький і досі – це треба виправити. Мітчел задоволено усміхнувся, уявляючи сяюче обличчя Айлі, коли на її пальчику красуватиметься каблучка на заручини.
    — Гарне поясненя. — Засміявся Крейг. — Ну що пішли у дім?
    — Так. Щось прохолодно.

    — А ось і чай. — Проходячи у вітальню, об’явила Рона.
    За нею увійшла вся «делегація». Віллі тримав тацю з кексиками, а Маргарет прибори.
   — А де дівчата? — поцікавилась бабуся.
   — На горі. Напевно кісточки нам перемивають. — Пожартував Мітчел.
   — І хто це вам «кісточки перемиває»? — запитала весело Айлі, входячи з Джессі до вітальні.
   — Усі знову у зборі, можна пити чай. — Весело сказав Віллі.
   Вітальня наповнилась веселим щебетанням сім’ї та друзів. Рона та Маргарет піклувались про гостей, наливаючи їм чаю, та даючи тарілочки з кексиками.
   Мітчел не міг відвести погляду від своєї красуні нареченої. Як же сильно він її кохає. Як бажає зробити її щасливою.
   Айлі обернулась та запитуючи, подивилась на Мітчела. Його очі були зосереджині на ній, вони наче поїдали її, пестили та манили.
   — Що таке? — з усмішкою запитала тихо Айлі.
   — Дивлюсь на твою красу і думаю, як мені пощастило. — Так само тихо сказав він.
   Айлі засяяла, як крильця метелика на сонці. Що може бути краще, а ніж чути з вуст коханого про свою вроду. Про те, що йому пощастило з нею. Айлі от-от і ще б трохи замурликала від задоволення.
   — А мені пощастило з тобою. — Даруючи йому усмішку, промовила вона.
   — Іди до мене. — Сидячи у кріслі, він потягнув Айлі за руку і вона впала у його обійми. — Я скучив.
   — І я скучила.
   Він забрав її коси за вушко і шепочучи сказав:
   — Хочу у ліжко. З тобою. Зараз.
   — І я хочу. — Промурликала Айлі. — Але у нас зараз гості.
   Мітчел зітхнув.
   — Знаю, знаю. Але я так скучив за твоїми стонами.
   — Мітчеле, тихіше тебе почують.
   — Ні, це тебе сьогодні почують, коли я до тебе доберусь. Ти будеш голосно стогнати від задоволення. Обіцяю.
   Айлі швидко задихала. Реакція на його слова не стала на себе чекати.
   — А я вже мокренька.
   — О Айлі. Ти мене з розуму зводиш. — Хрипло та тихо сказав він.
   — Про що говорять наші голубки? — запитала бабуся в Мітчела та Айлі.
   — Бабусю, ну про що ми можемо говорити… — Він усміхнувся, бачачи, як Айлі занервувала, чекаючи на його слова. — Звичайно про весілля!
   Айлі полегшено зітхнула. А Мітчел тихо засміявся з її реакції.
   — От вже жартівник. — На вухо шотландцю, мовила дівчина.
   — Я кохаю тебе, Десертику. — Серйозно сказав він.
   Айлі дивилась прямісінько у вічі коханого чоловіка і бачила усю глибину його кохання.
   — І я тебе кохаю. Безмежно кохаю. — Вона обійняла його за шию, притискаючись до щички.
   Мітчел ще сильніше притис її до себе.
   — Боженьку, як це мило. — Бачачи зворушливу сцену, промовила мама.
   — Нарешті мій онук порозумнішав! — засміялась Маргарет і усі підтримали її сміх, навіть Мітчел.
    — Дякую бабусю. — Мовив Мітчел.
    — Так, що ви там обговорювали про весілля? — поцікавилась Маргарет.
    Мітчел споглянув на Айлі, яка повинна була віддуватись за його брехню.
   — Ми думали про те, у яких кольорах робити весілля. — Викрутилась дівчина.
   — І…? У яких же? — запитала Джессі.
   Зовсім недоречне запитання Джессі – знову випробовувало фантазію і швидке мислення Айлі.
   — Напевно пастельні кольори.
   Жінки у туж мить підхопили слова Айлі і почали роздмухувати тему до небес.
   Чоловіки лише знизили плечима і нічого не кажучи приступили до поїдання кексиків.