Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

- Пізно! - почула вона за спиною і, кинувшись до дзеркала, побачила як Ліз задоволено сміється.

- Це ти зробила? Що тобі потрібно? Адже я тільки робила те, що ти хотіла.

Але Ліз лише реготала у відповідь. Не витримавши, Варя зі злістю вдарила по дзеркалу, від чого на ньому в різні боки поповзли тріщини. А Ліз раптом змахнула руками, які перетворилися на великі чорні крила, почала підійматися в небо, продовжуючи як і раніше голосно реготати, поки не стала маленькою крапкою, яка почала швидко віддалятися від сонячної галявини. Варя знала, що вона прямує до її родини і що цей візит не обіцяє нічого хорошого, але вдіяти нічого не могла, лише кликала її крізь сльози.

Раптом Варя відчула, як хтось легенько торкнувся її плеча і почула голос Дмитра, який кликав її. Вона відкрила заплакані очі, і побачивши свою кімнату і чоловіка, схиленого над нею з тривогою в очах, залилася ще сильніше сльозами. Він намагався її заспокоїти, переконуючи, що їй наснився кошмар, але сон був таким реальним, що вона ніяк не могла зупинитися. Тоді він приніс їй склянку води і хотів допомогти витерти сльози, але доторкнувшись до її обличчя з занепокоєнням сказав:

- У тебе температура, ти вся гориш. Я зараз викличу лікаря.

Варя хотіла заперечити, утримати його, все йому розповісти, але голова здавалася такою важкою, що вона не змогла відірвати її від подушки, і їй довелося знову закрити очі, щоб припинити круговий танок кімнати. Через кілька хвилин він повернувся і вона почула:

- Зараз тобі буде трохи холодно - це компрес. Скоро приїде лікар. Потерпи, Ліз.

Варя здригнулася, коли він ніжно провів долонею по лобі, прибираючи непокірні пасма, і приклав до нього змочений холодною водою рушник. Вона відкрила очі, і зустрівшись з його, в яких було зараз стільки тепла і участі, її тіло затремтіло, і вона не могла зрозуміти, чи то її лихоманило, чи то був наслідок хвилюючої ситуації. Коли рушник нагрівся, він поміняв його на свіжий. Матрац прогнувся, коли він сів поруч з нею і заговорив тихим хрипким голосом:

- Ліз, я не повинен був на тебе кидатися, потрібно було спочатку у всьому розібратися. Просто я не можу допустити, щоб з Софійкою що-небудь сталося, я обіцяв її батькові, моєму найкращому другові, про неї подбати. Коли я повернувся і вас не було вдома ... Вибач мене, Ліз ...

Але Варя жестом зупинила його, взяла за руку і, подивившись йому прямо в очі, рішуче вимовила голосом тремтячим чи то від хвилювання чи то від ознобу, який пронизував все її тіло:

- Це ти мене прости. Я не повинна була займати місце твоєї дружини, але так склалися обставини ...

Вона збиралася зробити своє страшне зізнання і внутрішньо стиснулася, чекаючи його реакції, але раптом відчинилися двері і в кімнату увійшла Оксанка в супроводі лікаря. Почався огляд, а потім після уколу і випитих ліків, вона провалилася в глибокий сон, так і не зізнавшись в тому, що вона не та за кого себе видає.

Поки тривала Варіна лихоманка, Дмитро чергував біля її ліжка. Всякий раз, як вона прокидалася, вона бачила його, його очі повні тривоги і турботи. Якось прокинувшись і відчувши себе майже нормально, вона подивилася на крісло поруч зі своїм ліжком, Дмитро спав, відкинувшись на його спинку. Було видно який він виснажений, обличчя змарніло, очі позападали, а завжди гладке підборіддя прикрашала щетина. Варі захотілося провести рукою по його хвилястому волоссю, по неголеній щоці, але немов відчувши її погляд, він прокинувся, їх очі зустрілися. Вона раптом відчула тепло, що розлилося по всьому тілу. Здавалося, що крихітні електричні розряди пробігли по ній. Вона відвела погляд. Виникнуло довге незручне мовчання. Але Варя знайшла в собі сили і відправила його відпочити, запевнивши, що їй набагато краще.

Варя закрила очі, намагаючись розібратися в собі і привести свої почуття до ладу, але почула, як відчиняються двері. На порозі в нерішучості завмерла Софійка, але коли вона побачила, що Варя не спить, наблизилася і сказала тремтячим голосом:

- Я чекала, коли хрещений піде. Я не хочу, щоб він знав. Мені соромно. Але тобі я скажу. Я повинна. Ліз, пробач мені. Це я взяла бабусине кольє і поклала його в твою валізу. Я хотіла, щоб ти поїхала від нас.

Дівчинка стояла, опустивши голову і нервово м'яла край піжами. Коли вона підняла на Варю очі повні сліз, дівчині стало її так шкода, що вона сказала:

- Сонечко, не плач та йди спати. Я не серджуся на тебе і пробачаю. Давай все забудемо.

- Ні, я повинна ще розповісти бабусі, - вона зам'ялася в нерішучості, але глибоко зітхнувши, додала: - І хрещеному.

- Не треба, дитинко, - зупинила її Варя. - Нехай це буде нашим секретом.

Дівчинка недовірливо подивилася на неї заплаканими очима і раптом кинулася до неї, обвила рученятами шию і поцілував прошепотіла: «Дякую, Ліз».

Наступного ранку Варя, на її прохання розміщена в саду, була передана турботам Оксанки, тому що Дмитру потрібно було в офіс, де він обіцяв на довго не затримуватися. Коли Варя грала з Софійкою в ляльки, розпиваючи чай з іграшкових чашок і ласуючи тістечками, зліпленими з пластиліну, до них підійшла Оксанка і повідомила, що з нею хоче поговорити молодий чоловік, який назвався її хорошим знайомим Максом. Вийшовши за ворота, Варя відразу ж впізнала коханця Ліз, який зачинивши дверцята своєї яскраво-червоної спортивної автівки, попрямував до неї з сяючою посмішкою.

- Ліз, я так за тобою скучив. Де ти пропала? На тусовках тебе немає, на мої дзвінки ти не відповідаєш. Ось вирішив відвідати тебе, нагадати, що потрібно закінчити наші зйомки. Так що збирайся і поїдемо до мене.

Він наблизився і спробував її обійняти, але дівчина ухилилася.

- Я, по-моєму, ясно тобі сказала, що ніяких зйомок більше не буде. І нікуди я з тобою не поїду.

Варя хотіла піти, але він схопив її за руку, і боляче смикнув до себе, прогарчав прямо в обличчя: