Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

В очікуванні Софійка не могла всидіти на одному місці, неспокійно бігаючи від одного вікна до іншого. Як тільки вона помітила, що під'їхала машина, відразу кинулася до вхідних дверей, де зіткнулася з мокрими Варею і Дмитром, які пробігши під зливою всього кілька метрів від машини до будинку встигли промокнути до нитки.

- Ліз, якщо ти не хочеш залишатися в цьому будинку, я можу відвезти тебе до твоїх батьків, - раптом сказав Дмитро, дивлячись кудись поверх її плеча. - Правда, після нашого раптового весілля вони з тобою в сварці, ви не спілкуєтеся, але думаю, вони вже відійшли, і ви зможете поговорити.

У Варі все похололо всередині, це тут вона могла грати роль Ліз, і то кілька разів ледь себе не видала. А як обдурити мати? Адже материнське серце відразу впізнає свою дитину навіть серед сотні однакових дітей.

- Єдине прошу тебе приїхати, коли завітає опікунська служба з перевіркою, їм потрібно представити щасливу родину, - додав він, як і раніше уникаючи дивитися їй в обличчя. - Мені повідомили, що це буде невдовзі, після цього можемо оформити розлучення.

Варя гарячково шукала привід, щоб не їхати в будинок батьків Ліз, але тут їй на допомогу прийшла Софійка.

- Ні, Ліз, не їдь, - почала вона схлипувати. - Я ж вибачилася і ти казала, що не гніваєшся. Я більше так не буду, чесне слово.

Вона підійшла до Варі, обвила її своїми рученятами і з надією подивилася в очі.

- Софія, якщо Ліз хоче піти, ми не можемо тримати її силоміць, - сказав Дмитро, нарешті, піднявши на неї погляд своїх темних очей. - Я теж дуже не хочу, щоб вона їхала.

І було в його погляді щось таке, що змусило Варине серце спочатку завмерти, а потім пуститися навскач, вистукуючи ритм з такою силою, що дівчині здавалося, що його стукіт чути на всю кімнату.

- Добре, - сказала вона, намагаючись надати голосові спокійні нотки. - Я залишуся до візиту опікунської служби.

Наступні дні Варя, як кажуть, пливла за течією. Вона зважила, якщо доля не дозволяє їй піти, то не варто намагатися її перехитрити, виходить поки не прийшов час розставання і можна хоч трохи погрітися в променях щастя, хоч і чужого, поруч з людиною, яка їй дуже подобалася, в яку вона безнадійно закохалася, не помітивши навіть як це сталося. Вона вирішила, що поки у неї є можливість перебувати поруч з Дмитром, вона поставить в кращому куточку душі простору скриньку і буде складати в неї кожен погляд його темних очей, що впав на неї, кожну посмішку, кожен жест. А коли потрібно буде піти, вона зможе забрати крім своїх речей ще й безцінну скриньку, повну дорогих спогадів.

Атмосфера в будинку налагодилася: Оксанка перестала сипати образливими словами і все сприймати в штики, Софійка взагалі ні на крок не хотіла відходити від Варі, навіть Марія Степанівна, яка повернулася додому, хоч і не запалилася любов'ю до невістки, але своє колишнє ставлення змінила на ввічливу холодну стриманість. Ось тільки Дмитро, здавалося, уникав її, пропадаючи цілими днями на роботі. Але все ж коли вони випадково перетиналися поглядами, Варя бачила в його темних очах вогники, які змушували її обличчя спалахувати, а серце стукати так голосно й лунко, що навіть ставало важко дихати.

Одного вечора, заявивши, що вистачить їй киснути вдома, Дмитро запросив її в національну оперу. Варя, яка ніколи раніше там не була, з захопленням розглядала саму величну будівлю, зал, що здався їй просто величезним і залитим світлом, позолочену ліпнину, червоний оксамит крісел. А вистава її захопила настільки, що вона забула про все на світі, і проживала кожну емоцію, кожне почуття, представлене на сцені. Навіть після вистави, сідаючи в машину, вона продовжувала перебувати в якійсь ейфорії, як раптом почула:

- Ліз, ти сьогодні просто на себе не схожа, - Дмитро обдарував її палючим поглядом. - Ти так щиро переживала і раділа, що за тобою цікавіше було спостерігати, ніж за грою на сцені. Залишайся такою назавжди, не ховайся знову в свій гламурний панцир.

Його слова подіяли на Варю як протверезний крижаний душ. Вона знову мало не видала себе, забувши про свою вимушену роль.

У неділю Дмитро вирішив відвезти «своїх дівчат» в аквапарк, куди вже давно просилася Софійка. Перебравши в черговий раз гардероб Ліз, і виявивши якісь суцільні яскраві мотузочки замість купальника, Варя вдягла коротенькі шорти і топ і заявила, що боїться знову захворіти, поплававши після застуди. І ось тепер вона розташувалася на шезлонгу поруч з Дмитром і крадькома милувалася його фігурою, в той час як він з посмішкою спостерігав, як Оксанка і Софійка хлюпочуться в басейні.

- Ліз, подивися, як я скочуся з цієї гірки, - радісно вигукнула дівчинка і стала підніматися по драбині. Але коли вона була вже на самому верху, вона раптом завмерла, посмішка спала з її обличчя, і навіть з свого місця Варя помітила, як вона різко зблідла, а руки, що вчепилися в поручні драбинки, затремтіли.

- Гей, Софія, чого ж ти? - спробував підбадьорити її Дмитро. - Чого ти злякалася? Ти ж скочувалася звідти десяток разів. Ну, сміливіше.

Але дівчинка продовжувала стояти, вібруючи всім тілом і втупившись в одну точку. Відчувши недобре, Варя простежила за її поглядом і теж з переляку вчепилася в руку Дмитра. На протилежному боці басейну в натовпі дітей, яких він розважав жонглюванням яскравими м'ячиками, стояв клоун, лисяче обличчя якого вона ніколи не забуде.

- Це він, - промовила вона тремтячим голосом.

А потім крикнувши Оксанці подбати про Софійку, кинулася в бік їх викрадача. Але з розгону налетіла на якусь огрядну тітку з морозивом, яка мало не впавши в басейн, видала такий крик обурення, що привернула загальну увагу. Клоун, подивившись в їх напрямку, впустив свої м'ячики і почав розштовхувати натовп діточок, пробираючись до виходу. Поки Варя поралася з тіткою, Дмитро кинувся навперейми їх викрадачеві і перегородив йому шлях. Той розвернувся на сто вісімдесят градусів і помчав в іншу сторону, але натрапив на Варю, яку він з такою силою відштовхнув, що вона полетіла прямо в басейн. Дівчина ніколи не вміла плавати, і втративши твердий грунт під ногами, встигла зрозуміти, що це її кінець, і закривши очі, каменем пішла на дно.