Третій рівень. Короткі історії - Андрій Анатолійович Кокотюха

Ксенія лигнула алкоголь, мов ліки — одним махом, навіть не скривилася. І хоча, наскільки знав Стає, колишня дружина завжди погано переносила спиртне, швидко п’яніла від невеликих доз і потім скаржилася на розбитість, зараз коньяк, здавалося, зовсім не подіяв. Більше того: гостя мовчки постукала пальцем по краю чашки, вимагаючи ще. Знизавши плечима, Гончаренко налив. Тепер Ксенія вже пила маленькими ковтками і, здається, трошки отямилася.

— Ну, так у чому справа? — поцікавився Стає, коли жінка поставила порожню чашку на стіл. — Чим вам із чоловіком нинішнім може допомогти чоловік колишній?

— Не кривляйся! — вигукнула Ксеня, навіть не намагаючись тримати себе в руках. — Ти, мабуть, тільки руки потираєш від радості!

— Я б, може, і потирав би, — на відміну від гості, Стає говорив спокійним рівним голосом. — Ось тільки не знаю, з якої це радості. Може, поясниш?

Ксеня хотіла знову виплюнути щось різке. Та, видно, зрозуміла, що прийшла не сваритися, а по допомогу. Отже, зробила вдих-видих і взяла себе в руки.

— В Ігоря проблеми. Причім — серйозні. А головне — взялися невідомо звідки. Просто впали. На голову, на шию, на задницю — думай як завгодно. Ти не думай, він… я… гм, ми не хочемо тебе втягувати. Та всі інші, до кого Ігор звертався по допомогу чи бодай за порадою, дружно радили не шукати варіантів, а віддавати гроші.

— Він що, комусь винен? Хто йому позичив у такий скрутний час?

Ксенія помовчала, тоді заговорила вже тихіше.

— Стасе, ви з Ігорем були партнерами. Навіть друзями. Ти ж знаєш його: він надійна людина в усьому, що стосується ділових стосунків. Зокрема, завжди позичав гроші лише тоді, коли точно знав, як віддаватиме. І завжди повертав борги. Якось, ще студентом, він позичив сто радянських рублів у…

— Цю історію я знаю, — перебив її Гончаренко. — Тоді вчасно віддати не зміг, а через п’ятнадцять років повернув своєму кредиторові сто американських доларів. Той, між іншим, про студентський стольник і забув. Ближче до справ.

— А справа, Стасе, ось у чому: цього разу Ігор ніяких грошей не позичав. Ні в кого! І тут спочатку дзвонять, потім — приходять люди, показують йому якусь розписку, причому — на бланку «Гермесу плюс» і з його підписом!

— Значить, — промовив Стає, — твій чесний та порядний чоловік не вважає за потрібне звітувати тобі, з ким веде справи і які розписки підписує.

На сказане Ксеня на диво не відреагувала. Знову помовчала, тоді запитала:

— Чув щось про Лебедька? Лебедько Семен Ілліч.

— Ні. Хто це?

— Згідно розписки, Ігор винен цьому типу гроші. Не аж так багато, але за нинішніми мірками — пристойно. До того ж Ігор, як свідчить розписка, не просто позичив у Лебедька певну суму, а під двадцять п’ять відсотків, що взагалі не вкладається в голові. Та й це, Стасе, півбіди. Якось би викрутилися. Найняли б адвокатів, ті б не відразу, але — довели відсутність у цього документу юридичної сили. Біда в іншому — біда сам оцей Лебедько Семен Ілліч. Дай ще, а?

Стає налив Ксені ще коньяку, вона випила, щоки порожевіли, жінка продовжила.

— Коли Ігор спробував дізнатися, що за один цей Лебедько, йому ледь погано не стало. Знають цього типа здебільшого як Скаженого Сема. Скажений — бо справді носить у кишені медичну довідку. З якої кожен бажаючий може дізнатися, що в нього — легка форма шизофренії. Проявляється хвороба лише тоді, коли Лебедька справді хтось чи щось дратує. Копнув Ігор глибше — так цей Скажений Сем давненько працює на такого собі неофіційного лихваря. Робота в Семена Ілліча — давати в борг і потім ці борги збирати. Лихвар, сам розумієш, своїм Скаженим Семом прикривається. Він — його гарантія, що боржники борги повернуть. Довести йому нічого не можна, Стасе! Адже кожен, хто йому заперечує, вже починає його цим дратувати. І тоді — ховайся! Чого мовчиш, Гончаренко? Чого дивишся? За ці дні Ігор знаєш скільки історій почув про тих, хто свій бізнес за безцінь продавав, аби тільки від Скаженого Сема відкупитися, живим залишитися і ще щоб на послуги хірурга вистачило? Ігореві вже натякнули, Стає, вони ж уб’ють його! Скажи бодай щось, Стасику, що нам робити?

4

А що міг сказати на це Стас Гончаренко…

Що попросив тоді її адвоката порадити йому якогось колегу, приватного детектива?

Що продав машину, аби оплатити його послуги і мати гроші на всі подальші витрати.

Що це найнятий ним, Стасом Гончаренко, приватний сищик зібрав інформацію і склав короткий список тих, хто може створити місцевим бізнесменам серйозні проблеми.

Що з цього списку Стає сам особисто вибрав Скаженого Сема — надто вже зібрані відомості про методи роботи громадянина Лебедька йому сподобались.

Що той-таки приватний детектив дізнався, коли Ігоря Горянова не буде в місті і викрав з офісу «Гермесу плюс» чистий фірмовий бланк. А він, Стає Гончаренко, підробив підпис свого колишнього друга і партнера. Причому, як показав час, дуже добре підробив — бідака не заперечує, що це — фальшивка, просто зрозуміти не може, коли це він таке підписав.

І головне: що він, Стає Гончаренко, найняв професійного гримера.

Знав таких зі свого колишнього театрально-кіношного життя. І що цей майстер, дивлячись на фотографію Горянова, зробив із Стаса якщо не повного двійника, то максимально схожу на Ігоря людину. Потім Стасові лишалося відкопати заритий акторський талант, пригадати манеру поведінки Горянова і зіграти його роль у тому невеличкому офісі, перед чоловіком із сивими скронями і, головне, перед самим Скаженим Семом.

За великим рахунком, будь-який адвокат, хоч той, котрий приходив до Стаса від імені його колишньої дружини, зможе довести відсутність у розписки юридичної сили. А експертиза відрізнить фальшивий підпис від справжнього. Ось тільки Скаженому Сему всі ці адвокати, закони та експертизи — по цимбалах. Тут діє інша сила, зовсім не юридична, більш руйнівна.

Нічого не міг у цій ситуації порадити Стає колишній дружині.

Проблеми індіанців не турбують шерифів…

Обережно, двері відчиняються!

Вона ще раз смикнула за ручку.

Потім — копнула зачинені металеві двері гострим носаком модного чобітка з червоного нубуку. Била не сильно, швидше для проформи, аби підбадьорити себе та прискорити прийняття небажаного рішення. Настроївши себе на відповідний лад, молода жінка натиснула кнопку, викликаючи ліфт, але коли загуло — повернулася та замислено пішла сходами вниз, навіть не дочекавшись підйомника. Якби хто дивися збоку, після цього зрозумів би остаточно — молода жінка в червоних чобітках дуже