Третій рівень. Короткі історії - Андрій Анатолійович Кокотюха

У них є гроші. Двісті баксів. За нинішнім курсом це не так вже й мало. Добу точно протримаються. Головне — відірватися від погоні.

Чита сказав, куди треба їхати. Інший кінець міста, глухий район. Звичайно туди підряджається везти пасажирів не кожен таксист. Якщо ж погоджується, то називає ціну, від якої нападає гикавка.

Тільки не сьогодні. Знизавши плечима, водій завів мотор.

З

Коли полонений таксист натиснув на гальма і промовив: «Приїхали», Тарзан, моргнувши Читі, знову витяг ножаку.

Поки їхали, він прибрав холодну зброю назад у кишеню. Не те щоб йому не хотілося далі почуватися шаленим гангстером. Просто, побачивши, що його ніж справив на водія належне враження, відчув своє самолюбство цілковито потішеним.

Але тепер, заїхавши на хвацько, мов у американському кіно, викраденій машині в темне безлюдне місце, колишня спортивна надія школи знову згадав, що він — небезпечний та озброєний бандит. Вістря ножа притулилося до шиї полоненого.

— Зараз ти віддаси нам всю виручку і своє особисте бабло! — тоном американського «поганого хлопця» проскреготів він.

Чита хотів зробити так само, але ж не пальця свого водієві до голови приставляти… Навряд чи денна виручка таксиста компенсує їм усі сьогоднішні втрати. Та відтепер обоє змушені перейти на нелегальне становище, а отже будь-яка додаткова кількість грошей стане в пригоді.

— Машина твоя? — поцікавився він.

— Є різниця? — озвався водій.

— Раз я запитую, значить є! — підніс голос Чита, даючи зрозуміти цьому недолугому чоловікові, хто тут зараз насправді банкує.

— Фірма на борту написана. Читати вмієш? — огризнувся водій і для чогось додав: — Я її викупаю. Викуплю — моя буде.

— Частину грошей, мабуть, уже виплатив? — з несподіваною для себе ввічливою ядучістю поцікавився Чита. — Поспішив ти, брате. Час такий — ризиковий. Не ясно тепер, чия тачка. Половина твоя, половина — фірми? Застрахована хоч?

— Застрахована, — підтвердив полонений.

— Ну і кому страховку платити будуть? Тобі чи фірмі? І коли виплатять, як бабло ділити почнете? Навпіл?

— Я так зрозумів, машина вам теж потрібна, — промовив водій. — Хто водити вміє?

— Тобі не однаково? — здивувався Чита.

Справді, дивний дядько. На вигляд — років сорок чи трохи більше. Чита машинально відзначив — полонений годиться йому в батьки, і тут же пригадав свого татуся: такого ж старанного в справах і правильного по саме не можу. Головне — такий само нешкідливий. Справді, яка йому різниця, хто з них поведе його машину, коли все одно не він кермуватиме.

Е-е-ех!

Чита, відчувши себе в повній безпеці, не стримався і потягнувся. Смачно, до хрускоту в суглобах. Який він хлопець-молодець: і від бабусі втік, і від діда втік, і від зайця втік, і від вовка втік, і від ведмедя втік… Хто там ще залишився? А, пусте, він, справжній Колобок, втече від будь-кого.

Лишалося вирішити, що робити з таксистом. До сьогодні він, Чита, ще нікого не вбивав. Так само, як і Тарзан: не кожен, хто погрожує ножем, легко готовий пустити його в діло. І навіть той факт, що Чита стріляв у поліцейського, ще не означає, що він, Чита, готовий різати своїми руками живу і старшу від себе людину. Все ж таки стрельнути з відстані і вдарити ножем впритул — дві різні речі.

Але треба ж колись починати. Сьогодні вони з Тарзаном пройдуть справжнє бойове хрещення, вирішив Чита. Машина їм потрібна, а живий таксист при першій же нагоді назве поліції марку і номер викраденої ними машини. Це означає, що далеко вони не заїдуть. Правда, в цього дядька напевне є родичі, і вони знають, на якій машині їздив потерпілий… Ось тільки поки шукатимуть труп, втікачі матимуть більше фори. Н-да, вирок остаточний, оскарженню не підлягає.

— Виходь, — уривчасто наказав Чита.

Водій кивнув. Як здалося його викрадачам — приречено, покірно приймаючи свою долю.

А потім для чогось три рази просигналив.

Чита з Тарзаном не встигли зрозуміти, для чого він це зробив, а таксист тим часом уже виходив на свіже повітря. Далі, навіть не намагаючись скористатися нагодою, що вони ще в машині, і спробувати втекти, чоловік повернувся, кинув через плече:

— Ну? Якого дідька сидите? Гайда.

І раптом Чита зловив себе ще на одній несподіваній думці: поки вони їхали, він не особливо стежив за дорогою. Наче машина рухалася туди, куди було сказано. Пізно ввечері глухі міські околиці схожі одна на одну. Він упізнавав місце — і в той же час не впізнавав його. Все стандартно, тихо, мокро і похмуро. Тільки… чомусь тут якось по-особливому незатишно.

Чому — Чита не міг пояснити навіть сам собі. Не горів жоден із вуличних ліхтарів. Освітлені прямокутники вікон довколишніх багатоповерхівок гаснули одне за одним, наче зірки, в які космічний хуліган прицільно стріляє з космічної рогатки маленькими уламками метеориту. А головне — довкола вгадувалися обриси якихось чагарів. Там, куди вони планували приїхати, Чита чагарників не пригадував.

Усе ще не знаходячи пояснення своїм підозрам, Чита вискочив з машини, голосно хряснувши дверцятами, і крикнув водієві в спину:

— Ти, мурло, куди нас завіз?

Зі свого боку на повітря вже вибрався, сопучи, Тарзан. Тримаючи жало ножа в витягнутій руці, він з лиховісним буркотінням посунув на водія.

Та раптом у нього за спиною матеріалізувався, наче вийшов з паралельного світу, чоловік у короткій шкірянці та спортивних штанях.

Читі він видався велетенським.

Хоча цей чоловік насправді був лише десь на півголови вищим за нього.

Вловивши за спиною рух, косоокий Тарзан почав розвертатися. Ще в повороті він дістав сильний удар чимось довгастим і, як зрозумів Чита, важким по плечах, не втримався на ногах і повалився таксистові під ноги.

4

Зрозумівши, що невідомо як потрапив у дивну та несподівану пастку, Чита спробував бігти. Але шлях до відступу заступив ще один чоловік, невисокий, кремезний і з вигляду дуже сильний. У руці він стискав таку саму зброю. Хоча йому ніхто не наказував так робити, Чита поволі почав піднімати руки догори.

— Ви чого, чели… Ми… ми не…

— Забоялися? — з підкресленою турботливістю поцікавився таксист, ступив крок до лежачого Тарзана і з видимою огидою торкнувся його носаком. — Вставай… Розлігся тут… Ігорку, — звернувся він до кремезного, — якщо цей шустрик все ж таки вирішить хвицатися, ні в чому себе не обмежуй.

Розпоряджався водій втомлено і буденно, наче виконував якісь давно набридлі, остогидлі і разом із тим — життєво необхідні функції. Читані очі остаточно призвичаїлися до темряви, і він, нарешті, розгледів, чим ці двоє озброєні.