Леопард - Ю. Несбе
— Харрі Хо! — мовила вона й обняла його. — Як ся маєш?
— Задовільно, — відповів той. — А твої як справи?
— Жах, — поскаржилась вона. — Але зараз значно краще.
Вона засміялася, й Харрі зрозумів, що вона знову серед них. Принаймні, переважна її частина.
— А що з вилицею? Болить?
— Тільки коли балакаю чи їм, — сказав Харрі. — Або коли прокидаюся.
— Знайома історія. Ти маєш страшніший вигляд, ніж колись, але мені все одно приємно тебе бачити.
— І мені теж.
— Себто «мені так само приємно тебе бачити», а не «так само маєш страшніший вигляд»?
Харрі посміхнувся:
— Вгадала.
Він роззирнувся. Решта пацієнтів сиділи, чи то вглядаючись у вікно, чи не зводячи очей зі схрещених рук, або просто уп’явшись поглядом у стіну. Не скидалося, щоб вони з Катриною когось зацікавили.
Харрі розповів про те, що трапилось, відколи вони востаннє бачились. Що Ракель та Олег поїхали за кордон невідь-куди. Про Гонконг. Що батько нездужає. Про справу, якою займається. Вона засміялася, коли він застеріг, щоб вона нікому про це не розповідала.
— Що таке? — спитав Харрі.
— Правду кажучи, мене тут прагнуть здихатися, вважаючи, що я здорова й лише займаю чуже місце. Але мені подобається це місце. Годують кепсько, але тут безпечно. У мене є телевізор, і я можу приходити й іти, коли заманеться. Може, повернуся додому за місяць-два, хтозна.
— Хтозна?
— Авжеж. Божевілля приходить і проходить. Тобі щось потрібно?
— А чого б тобі хотілось?
Вона довго дивилася на нього, перш ніж відповіла:
— Окрім бажання, щоб ти палко запрагнув мене трахнути, я б воліла тобі допомогти.
— Саме цього я й хочу.
— Що — трахнути?
— Щоб ти мені допомогла.
— Дідько. То пусте. То в чому річ?
— Маєте тут комп’ютер із доступом до Інтернету?
— Маємо спільний комп’ютер у спільній вітальні, але він не підключений до Інтернету. Вони не ризикують. Отож ним послуговуються лише для того, щоб розкладати пасьянс. Але у моїй палаті є власний комп’ютер.
— Скористайся спільним. — Харрі добув з кишені USBмодем і перекинув через стіл. — Це «мобільний офіс», так його назвали у крамниці. Треба лише встромити…
— …в один з роз’ємів для USB, — сказала Катрина, узявши модем і сховавши його у кишеню. — А хто платитиме абонентську плату?
— Я, себто Хаген.
— Ох і побавлюся я сьогодні у Мережі. Чи є якісь гарячі порносайти, про які мені варто знати?
— Можливо. — Харрі підсунув течку. — Тут рапорти. Три вбивства, три імені. Хочу, щоб ти зробила те ж саме, що й у «справі Сніговика». Знайшла зв’язок, який ми не завважили. Чи ти чула щось про цю справу?
— Так, — мовила Катрина, не глянувши на течку. — Вони всі жінки. Ось тобі й зв’язок.
— Ти читаєш газети…
— Інколи. А чому ти гадаєш, що це не просто випадкові жертви?
— Я нічого не гадаю. Я шукаю.
— Але гадки не маєш, що саме?
— Саме так.
— Одначе ти певен, що злочинець у випадку з Маріт Ульсен той самий, що й убивця решти двох? Як я розумію, спосіб убивства геть інший.
Харрі посміхнувся: Катрина приховує, але вона завжди дуже пильно стежить за всіма подробицями, які є в газетах.
— Ні, Катрино, я не впевнений. Але як я зрозумів, ти дотримуєшся тієї ж думки, що й я.
— Певна річ. Ми ж із тобою обоє рябоє, чи ти забув?
Вона засміялася і враз стала колишньою Катриною, а не просто тінню тієї ексцентричної слідчої, з якою він заледве встиг познайомитися, як усе полетіло шкереберть. На свій подив, Харрі відчув, як у горлі застряг клубок. Бісова різниця часових поясів.
— Як гадаєш, зможеш допомогти?
— Знайти те, на що Крипос витратив два місяці? Послуговуючись старезним компом у місцевій божевільні? Я навіть гадки не маю, чому ти мене про це просиш. В Управлінні поліції є набагато кращі шукачі в Інтернеті.
— Знаю, але я маю те, чого не мають вони. Те, що я віддати їм не можу. Пароль у безодню.
Вона спантеличено глянула на нього. Харрі озирнувся, аби переконатися, що їх ніхто не почує.
— Коли я свого часу працював у Службі безпеки, то отримав доступ до пошуківок, які використовує норвезька Служба безпеки для відстеження терористів. Вони застосовують секретні системи доступу в Інтернет, які MILNET, американська військова мережа, створила ще до того, як у вісімдесятих її віддали у комерційне користування через ARPANET. Як ти знаєш, ARPANET перетворилася на Інтернет, але таємні лазівки збереглися. Такі пошукові системи використовують трояни, які самі підбирають паролі та коди й скачують оновлення під час першого введення пароля чи коду. Замовлення квитків на літак, бронювання номерів у готелях, проїзд платними автошляхами, банківські операції в Мережі — ці пошукові системи знайдуть будь-що.
— Я чула про такі пошукові системи, але, чесно кажучи, не вірила, що вони дійсно існують, — відповіла Катрина.
— Існують. Їх почали використовувати у вісімдесят четвертому. Оруеллівське жахіття здійснилося. Але найпрекрасніше в тому, що мій пароль ще дійсний. Я перевіряв.
— То навіщо тобі я? Адже ти можеш впоратись самотужки?
— Системою дозволено користуватися лише Службі безпеки і, як я вже казав, лише за кризових обставин. Справа в тому, що в ній, як і в Гуглі, можна простежити, хто шукач інформації. Тож якщо виявлять, що я чи хтось інший з Управління поліції використовує пошуковик, нам загрожує судове переслідування. Але коли, шукаючи того, хто послав запит, виявлять, що слід веде до спільного комп’ютера у божевільні…
Катрина Братт розреготалася. Це був інший сміх — злий сміх відьмачки.
— Починаю розуміти. Я потрібна тобі не як геніальна слідча Катрина Братт, а… — вона махнула рукою, — як пацієнтка Катрина Братт. Її ж все одно не засудиш, адже вона неосудна.
— Саме так, — усміхнувся Харрі. — Поза тим, ти ще й одна з небагатьох, у кому я впевнений, що нічого не розпатякаєш. До слова: якщо ти й не геніальна, то принаймні кмітливість у тебе вища за середню.
— А, до дупи все це!
— Ніхто не дізнається, що ми тут із тобою затіяли. Але я тобі гарантую, що тут ми з тобою наче The Blues Brothers[38].
— On a mission from God![39]
— Пароль я на зворотному боці сім-картки написав.
— А чому ти певен, що я упораюсь із цими шукалками?
— Вони працюють як Гугл. Навіть я з ними упорався, працюючи у Службі безпеки. — Він криво посміхнувся. — Адже їх розробляли для поліцейських.
Вона глибоко