Леопард - Ю. Несбе

виїзд на місце злочину, досі робить такі знімки. Саме він, Харрі, колись зобов’язав знімати всіх, хто приходить подивитися на місце злочину. На курсах ФБР з розслідування серійних убивств він дещо засвоїв: зокрема те, що злочинцю дійсно кортить повернутися на місце злочину — це зовсім не вигадка. І братів Кінг у Сан-Антоніо, й убивцю із супермаркету «К-Март» заарештували саме тому, що вони не втримались від спокуси прийти й подивитися на свої діяння, насолодитися переполохом, який спричинили, й власною недосяжністю. Фотографи з криміналістичного відділу називали це шостою заповіддю Холе. Звісно, була ще й решта дев’ять. Харрі почав роздивлятися світлини.

— Ти ж п’єш без молока? — запитала Кая з кухні.

— Атож.

— Справді? Адже у Хітроу…

— Я маю на увазі, що так. Я п’ю каву без молока.

— Еге, ти говориш кантонською.

— Що?

— Припинив використовувати подвійне заперечення. Кантонська говірка логічніша. А тобі подобається логіка.

— Справді? Кантонською?

— Не знаю, — засміялася вона з кухні. — Я просто намагаюся бути дотепною.

Харрі зауважив, що світлини досить розпливчасті, знімали їх на висоті стегна, без спалаху. Увага люду прикута до вишки для стрибків. Недоумкуваті погляди, роззявлені роти — знуджені роззяви, що чекають на що-небудь жаске, про що згодом цікаво згадати у спогадах або розповісти наляканим сусідам. Один з гурту підняв угору мобільний, певна річ, щоб зробити знімки. Харрі, узявши збільшувальне скло, став роздивлятися обличчя одне за одним. Він і гадки не мав, щó саме шукає, голова була порожня, а це — найліпший спосіб не проґавити те, що, ймовірно, є на цих світлинах.

— Щось видивився? — Вона стояла за його спиною, нахилившись. Він відчув пахощі лавандового мила — так само від неї пахло у літаку, коли, задрімавши, вона поклала голову йому на плече.

— М-м-м… Гадаєш, тут щось можна знайти? — спитав він і взяв чашечку з кавою, яку вона простягла йому.

— Ні.

— То навіщо ти взяла їх додому?

— Бо дев’яносто п’ять відсотків розслідування — це пошуки не в тому місці.

Вона щойно повторила третю заповідь Харрі.

— А ще варто навчитися шанувати ці дев’яносто п’ять відсотків, інакше на стіну дертимешся.

Четверта заповідь.

— А рапорти?

— Певна річ, ми маємо власні рапорти про убивства Боргні та Шарлотти, але в них нічого немає. Жодних матеріальних доказів, жодних свідків, котрі могли б повідомити про щось незвичайне. Ані кревних ворогів, ані ревнивих коханців, ані жадібних спадкоємців, ані переслідувачів, котрим стали на заваді, — ані наркодилерів або якихось інших кредиторів. Коротше…

— Жодних зачіпок, жодних очевидних мотивів і без знаряддя вбивства. Я б розпочав із допитів у справі Маріт Ульсен, але, як ти чудово знаєш, ми над цією справою не працюємо.

Кая посміхнулася:

— Авжеж ні. До речі, сьогодні мала розмову з одним репортером з відділу політики «Верденс ганг». Він сказав, що ніхто із журналістів, акредитованих у стортингу, не знає, чи були у Маріт Ульсен депресії, психологічні зриви чи думки про самогубство. Вони нічого не можуть повідомити, чи мала вона ворогів у професійній царині або в особистому житті.

— М-м-м…

Харрі й далі перебирав поглядом обличчя у гурті. Жінка з безумним поглядом та дитиною на руках…

— Що потрібно цим людям?

На задньому тлі — спина чоловіка, який покидає місце злочину. Дута куртка, плетена шапочка…

— Їм потрібен шок. Ураза. Розвага. Очищення…

— Малоймовірно.

— І ти читаєш Джона Фанте. Тобі подобаються старі речі? — Він кивнув на кімнату й увесь будинок. Але розраховував при цьому, що вона розповість щось про чоловіка, котрий аж настільки старший за неї, як він гадав.

Вона зацікавлено подивилась на нього:

— Ти читав Фанте?

— Замолоду, коли я цікавився Буковськи, я читав його книжки, але назв не пригадую. Я купував їх здебільшого тому, що Чарлз Буковськи — затятий його шанувальник.

Він демонстративно подивився на годинник:

— Ого, час додому.

Кая здивовано поглянула на чоловіка й на непочату чашечку з кавою.

— Та все ця різниця в часі… — Харрі посміхнувся й підвівся. — Ми можемо поговорити про це завтра, коли зустрінемось.

— Авжеж.

Харрі помацав кишені.

— Та й сигарети скінчилися. Пригадуєш той блок «Кемела», який я залишив тобі, щоб не відібрали за перевищення норми?

— Зажди, — посміхнулась вона.

Коли вона повернулася з розкритим блоком сигарет, Харрі вже стояв у коридорі у чоботях та куртці.

— Дякую, — сказав він. Витягнув одну пачку й відкрив її.

Коли вийшли на сходи, вона мовила, прихилившись до одвірка:

— Можеш не відповідати, але, як на мене, це була якась перевірка.

— Тобто? — запитав Харрі й підкурив.

— Я не уточнюватиму, що це була за перевірка. Але скажи: я пройшла її?

Харрі усміхнувся.

— Та ні, я лише через оце прийшов. — Він пішов униз сходами, махаючи блоком цигарок: — Отже, о сьомій нуль-нуль.

Харрі замкнув двері. Клацнув вимикачем, переконуючись, що електрику ще не відключили. Скинув пальто, увійшов до вітальні, увімкнув «Deep Рurple». Це був його улюблений гурт у категорії «ніде правди діти, глупство, але страшенно приголомшливо». «Спід Кінґ». За ударними — Аян Пейс. Харрі сів на диван, стиснувши скроні кінчиками пальців. Собаки рвалися з ланцюгів. Вони вили, хрипіли, бризкали слиною, зубами впивалися йому в нутрощі. Якщо сьогодні він відпустить їх — дороги назад уже не буде. Цього разу — не можна. Раніше він мав удосталь причин, щоб зупинитися. Ракель, Олег, робота, можливо, навіть батько. До спиртного — зась. Отже, потрібен інший трунок. Контрольований трунок. Дякую, Кає. І йому не соромно? Соромно, авжеж. Але гордощі — це розкіш, яку він міг далеко не завжди собі дозволити.

Він зірвав плівку з блока сигарет. Вийняв пачку із самого низу. Майже не помітно, що її розкривали. Таких жінок, як Кая, ніколи не зупиняють під час митного огляду. Розкривши пачку, він витягнув фольгу. Розгорнув і поглянув на коричневий кавалок. Втягнув ніздрями солодкий запах.

І розпочав необхідні приготування.

Харрі перепробував усі можливі способи куріння опіуму: від найскладніших ритуалів у курильнях, які за складністю не поступалися китайським чайним церемоніям, включно з різноманітними способами — послуговуючись люлькою для куріння, до найпростішого — підпалити грудочку, прикласти до неї соломинку й щосили затягнутися, поки наркотик перетвориться на дим. Способів безліч, але мета завжди єдина: щоб діюча речовина — хай то морфін, тебаїн, кодеїн чи цілий букет інших хімічних складових — потрапила у кров. Харрі використовував простий спосіб. Він примотував скотчем сталеву ложку до краєчка столу, відщипував від грудки дрібку завбільшки з сірникову голівку, клав її у ложку й підносив під неї полум’я запальнички. Коли запахне опіумом — тримав над