Антипедагогічна поема - Люба Клименко

— Добре, я зараз піду! Тільки скажіть мені, невже ви нічого не почуваєте до мене?

Аврора замислилася: сказати йому неправду? Те, що він їй абсолютно байдужий? Не можна. По-перше, це неправда, а по-друге, це розіб’є йому серце. Адже вона як-не-як — його перша любов!

Сказати йому правду? Що їй темніє в очах від погляду на його спортивні штани? Це буде антипедагогічно.

— Юро, — цілком серйозно сказала вона. — Давай про це поговоримо тоді, коли ти закінчиш школу.

— На випускному вечорі?

— Добре, на випускному вечорі.

— Обіцяєте?

— Обіцяю. До побачення.

І вона демонстративно від нього відвернулася, сіла на стілець і ввімкнула комп’ютер. Їй треба було переглянути електронну скриньку.

Вона вже й забула про Юрину присутність, однак він нагадав їй про це ніжним поцілунком у шию. Його губи були вологі й теплі.

Аврору пронизала хвиля збудження.

Вона підхопилася зі стільця, схопила циркуль і знову (вкотре за день) замахнулася ним — цього разу — на Юру-хокеїста. Юра не злякався. Він ніжно всміхнувся і вийшов з кабінету.

Вона сіла за комп’ютер і тремтячими руками відкрила свою імейл-скриньку. Вона не заглядала туди три дні. Тут було повідомлення від Мирослави, яка запрошувала її до ресторану на сьогоднішній вечір: «подивишся на моє чмо і скажеш свою думку про нього». Далі йшов цікавий додаток: Мирослава запросила не лише своє чмо і Аврору, а й свого чоловіка, тобто Олексу Тарасовича. «Коли я з ним переспала, то зрозуміла, що ти була права. Він дійсно виявився чудовим сексуальним партнером. Справжній Алі-Баба з купою скарбів у штанях. Яка я була сліпа! Мені треба було порівняти Олексу і коханця, щоб зрозуміти, хто мені потрібен». У кінці листа, щоб завуалювати перед Олексою Тарасовичем свої стосунки з чмом, Мирослава попросила Аврору під час вечері вдати, що чмо не Мирославине, а Аврорине.

Це розлютило Аврору не на жарт: чому хтось повинен вирішувати за неї, що їй робити?

Однак у постскриптумі було дописано, що за цю безневинну послугу вона отримає солідний гонорар, і вказана сума справді лоскотала Аврорине серце. Вона, не вагаючись, вирішила побігти додому, прийняти душ, переодягтися й помчати в ресторан.

Тільки-но вона вилетіла з підсобки до класу, як наштовхнулася на Олексу Тарасовича.

— Що ти тут робиш? — верескнула вона. — Ти мене налякав!

— Авроро, що з тобою діється?

— Зі мною нічого, відійди з дороги!

— Я ж бачу: ти змінилася до невпізнання.

— Нехай тебе це не обходить!

— Мені Мирослава сказала, що ми сьогодні вечеряємо разом… Разом із твоїм хахалем…

Аврора зціпила зуби.

— Ти стала груба, жорстока… Однак я знаю: це не ти.

— Олексо, ти будеш здивований тим, що я тобі скажу: я завжди була такою, тільки добре маскувалася. Я тільки вдавала з себе мудру, добру і щиру жінку. Насправді я — стерва!

— Неправда. Я не вірю. Мабуть, тобі дуже погано. Я відчуваю за собою провину. Це все через мене!

— Розслабся! Ти тут ні до чого. Я ж тобі пояснюю: я — стерва!

Олекса Тарасович поглянув на неї, ледь не плачучи, і, не встигла вона отямитися, як він обійняв її, причому досить міцно, і прошепотів їй на вухо:

— Ти — найпрекрасніша жінка в світі!

Збуджена попереднім поцілунком Юри-хокеїста в шию, Аврора завмерла в обіймах колишнього коханця. Його слова її загіпнотизували. Це ж треба було зустрічатися рік, потім розбігтися, щоб нарешті почути таке освідчення!

Вона притулилась головою до його плеча, а її права рука цілком автоматично потяглась туди, де зберігалося його взірцеве фермерське господарство. Воно було на місці. Всі трактори, сіялки, борони, плуги стояли напоготові, щоб зорати Аврорину землю і засіяти її сім’ям.

Аврора вже готова була піддатись, як її ошпарило: «Мирослава!» Вона величезним зусиллям волі відсмикнула руку від бездоганно підготовленої до роботи сільськогосподарської техніки і відірвала голову від плеча Олекси Тарасовича.

Однак він зробив те, чого вона від скромного колишнього коханця не сподівалася: схопив Аврорину руку на льоту і приклав її до того самого життєдайного місця.

— Альоша… — прошепотіла Аврора.

Він іще міцніше стиснув її в обіймах і почав роздягати.

— Я тебе хочу, — шепотів він, і це її страшенно збудило: від цих слів, промовлених сором’язливим Олексою Тарасовичем, всередині неї забило справжнє адреналінове джерело.

— Я тебе теж… — відповіла вона.

— Вийдеш за мене заміж?

Аврору немов пронизало електричним струмом. Вона отямилась.

— Ти що? А Мирослава?

— А чому раптом тебе стала тривожити Мирослава?

— Бо я з нею подружилася. Вона — класна баба. Йди звідси, поки ми не наробили дурниць!

Аврора Чингізівна й Олекса Тарасович їхали в ресторан його знаменитою червоною машиною мовчки. Вони вийшли з машини по черзі, вдаючи, що прийшли не разом.

За іронією долі, це був той самий ресторан, у якому вона колись вечеряла з Юриним