Антипедагогічна поема - Люба Клименко

Отже, «підар», дописаний на машині Олекси Тарасовича, «кобель» на машині Юриного папашки — це не випадковість. Отже, це робить хтось із її обажателів. І вона знала, хто. Це Юра.

— А що тобі написали? — обережно спитала вона у Юстаса.

— Не можу сказати.

— Козел?

— Ні.

— А що?

— Бугай.

«Дуже влучно!» — сказала вона собі і ледь стрималася, щоб не розсміятися.

— Як твій ніс? — натомість спитав Гірой.

— Трохи зменшився. Але синяк доводиться маскувати пудрою. А ти як?

— Трохи спина пече.

— Чого раптом?

— Там твої подряпини від циркуля, як рілля на полі. Забула? Ти не продезинфікуєш мені рани?

Аврора згадала свої вчорашні садистичні вправляння і почервоніла.

— Так, звичайно. Зараз подивлюся, що у мене є в аптечці.

І вже з ванни:

— Який тобі колір більше подобається: жовтий чи зелений?

— Зелений, а що?

— Тебе зеленкою чи йодом помастити?

— А чим краще?

— Якщо нема запалення, краще йодом, а якщо…

— Ти знаєш, мабуть, неси зеленку.

Аврора підняла сорочку Гіроя і вжахнулася: вона й уявити собі не могла, що наробила.

Ранки на бодігардовій спині запалилися.

Аврора почала педантично змащувати їх зеленкою.

Вийшла смугаста спина. Їй стало смішно. Вона хотіла була поділитися враженнями про зелену смугасту спину з Гіроєм, проте почула його сопіння. Гірой заснув. Та й не дивно. Якщо він попередній день гарцював на ній, а потім усю ніч і цілий день перебував на завданні, то не дивно, що його зморило…

«Ти мій Гірой!» — прошепотіла вона і поцілувала в те місце, де мав би бути хвостик, якби він існував у людей. А після того, з притаманною їй грайливістю, взяла патичок, вмочила в зеленку, намалювала навколо цього місця сердечко і пробила його стрілою.

— Красота! — замилувалась Аврора своєю роботою, накрила Гіроя ковдрою, а сама пішла до себе в спальню.

Завтра як-не-як робочий день.

І заснула на своєму «Куликовому полі» сном немовляти.

Уранці (а точніше, під ранок) Аврора відчула, що Гірой заліз до неї під ковдру і почав грітися, притулившись грудьми до її спини.

«Цього ще не вистачало!» — обурилась Аврора, яка так цінувала останні хвилини сну перед тим, як уставати на роботу, і відсунулася від Гіроя.

Однак Гірой у бою ніколи не відступав. Він знову підсунувся до Аврори.

Вона відчула, як дуло його кулемета вперлося в її спину!

«Ці мужики — справжнісінькі придурки! Для кохання є ніч, а вони це роблять уранці! Дізґастінґ!»[4] — закінчила вона внутрішню тираду одним із улюблених слівець Ларька.

Але Гірой так не вважав. Він уткнувся дулом автомата їй між лопатки і тихенько прошепотів:

— Ану руки вгору!

— Пішов ти в баню! — прошипіла Аврора з ненавистю.

Гірой відступив.

Аврора здивувалась, потім швидко заспокоїлась і поринула в сон.

Однак, здається, ненадовго.

Вона пробудилась від того, що відчула, як щось тепле пропхалося між її вухом і плечем. Це було дуло кулемета, а може, навіть і танка.

«Він — просто невиправний придурок!» — подумала вона і зробила спробу штурхнути Гіроя ліктем.

Гірой піймав її лікоть і почав повільно викручувати їй руку.

— Садюга! — прошипіла Аврора.

— Від садюги чую!

— Я хочу спати!

— А я хочу тебе!

— Це сексуальний тероризм!

— Я знаю!

Врешті-решт, Аврора примусила себе остаточно прокинутися.

— Ану відвернись! — кокетливо сказала вона.

Гірой, передчуваючи любовну гру, слухняно повернувся до неї спиною.

Насправді Аврора була налаштована зовсім не на гру. Вона намацала під ліжком циркуль, відремонтований Гіроєм учора, повільно підняла його з підлоги, розмахнулася і встромила Гірою прямо в м’яку половинку попи…

В понеділок у Аврори був препаскудний настрій. Всі, хто потрапляв їй під руку, отримували солідного прочухана.

Першим їй зустрівся Коля.

— Якщо ти сьогодні не прийдеш на додаткове заняття, уб’ю! — просичала вона.

Той, неначе кролик перед удавом, приречено кивнув головою.

Цей день був рекордним із кількості двійок і трійок, які вона припечатала своїм учням.

Після уроків директриса скликала екстрену педраду. Це було пов’язано з тим,