Його жага - Альбіна Яблонська

— Ти цього просто не усвідомила, Кем. От і все. Повір моєму досвіду шерифа. Жертва часто до останнього намагається виправдовувати гвалтівника. Знаходить усьому логічне пояснення. Переконує себе, що це вона його спровокувала. Або навіть хотіла спочатку близькості, але потім надто пізно зрозуміла, що помилялася.

— Помилялася? — повторила я. — Що ви маєте на увазі?

— Ти сама сказала, що не хотіла цього робити.

— Так, але...

— Ти мені чітко сказала: "Я не хотіла цього робити". Я це чув. І явно бачу, що переді мною згвалтування дівчини її братом.

— Але Марсель мені не рідний брат, — трясла я головою, не розуміючи, як стрімко йду на дно. Хотіла вибратися з ями, а тону все глибше. Глибше. І глибше.

— Це не має значення, Кем. То вже присяжні вирішать, хто винен, а хто має рацію. Ти ж не хочеш сказати, що у виявленому мною злочині винна ти сама? 

— Що? 

— Я бачу, що ти просто добра дівчинка, яка зв'язалася з мерзотником. Марс тебе використав, щоб трахатись. Щоб угамувати свою пристрасть, свою жагу. Хіба ти цього хотіла? 

Я завмерла. Думала про значення цих слів. 

Жага. Його жага. 

Саме вона спричинила всі проблеми. Адже якби я не відчувала його жаги і не знала, що я предмет його бажань — нічого такого не сталося б. Я б не піддалася братові, не зайшла б за межу, не мала би сексу з Марселем. 

Це він у всьому винен, а не я. Тільки він. Джош мав рацію. Марс мене згвалтував. Він змусив мене це зробити. Адже я сама ніколи б на це не пішла, не відчуй я цієї напруги між нами. 

— Ні, я не хотіла, — заперечувала я, що ще недавно вважала правдою. — Не хотіла. Він сам на мене натиснув. 

— Що й потрібне було довести, — кивав шериф, дивлячись на наш будинок через дощове скло автомобіля. — Твій зведений брат — гвалтівник, от і все. А ти в цьому лайні не винна. Я це доведу, не хвилюйся. 

— Ви ж не розповісте про те, що я вам сказала сьогодні?

Джош глянув на мене, погладив мене по волоссю. Співчутливо посміхнувся.

— Звичайно ні. Тепер це слідча таємниця... Зараз поїдемо до відділку, зафіксуємо твої слова, оформимо статус жертви. А потім я привезу тебе додому. Скажу батькам, що підвозив тебе через дощ. Окей?

— Окей, — кивнула я.

Але додому він мене не привіз. Джош уже не відпускав мене. Він захищав мене від будь-якого контакту з ріднею. Будь то мати чи вітчим. І тим паче Марсель. 

Ми опинилися по різні боки барикад. 

Він злочинець. А я — жертва. 

Так сказав Джош. Так сказав мені суд. Так сказала я сама, коли все підтвердила присяжним. 

А потім я зрозуміла, що саме накоїла. Тільки було пізно, надто пізно. Марса забрали, посадили за грати. Все, що було між нами, залишалося в минулому. Я не могла повірити, що зробила з ним таке. Після всього того, що він висловив мені — після всієї прихильності, пристрасті і ніжності. Я розтоптала його. 

Такого не мало статися. Ніколи. Особливо зі мною. 

І щоб не збожеволіти, я переконала свій мозок, ніби ми з ним не спали. Це просто сон, звичайне видіння. Все те кохання і секс — вони наснилися мені, звичайні фантазії божевільної відьми. 

Я ж божевільна. 

Я божевільна. 

Це знаю я сама. Знає Джош. Знає мама. Вітчим. Знають усі навколо. І навіть мій Марсель, який прийшов для реваншу. Він також це знає, як і я.

Ось тільки Марсу начхати. Він все одно бажає мене трахати, як тоді. І нічого не змінилося. Нічого. 

Але є відмінність. Тепер мені доведеться зізнатися собі, що це було правдою. Не видіння. Та ніч була не просто яскравим сном — вона була реальною. 

Найреальніша ніч за все моє життя. І вона була з Марселем.