Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

Швидкісний потяг мав привезти нас до Львова вже о дев’ятій вечора. В Інтерсіті нам дісталися білети біля столу, тож я міг дістати комп’ютер і попрацювати ці майже шість годин.

Аліна спочатку весь час починала розмову, але всього за пів години виявилось, що розмовляти нам з нею практично нема про що: надто різні інтереси. Я вже почав сподіватись, що нарешті зможу підготуватись, коли вона заговорила про свого брата, який самостійно виховував свою доньку. Тема дітей рідні була для мене доволі близькою та актуальною, тому розмова пішла жвавіше.

Виявилось, що вона, так само як і я, намагалась допомогти своїй племінниці, чим тільки може. Зарплатня у Аліни була невисока, але вона все одно допомагала... А ще, періодично сиділа з племінницею, гралася і навіть займалася з нею.

Я завжди думав, що вона більше по вечірках і друзях, а тут виявилось, що в неї такі схожі з моїми умови... Про племінницю вона розповідала з любов’ю, це відчувалось в кожному її слові.

— ......Знаєш, Стас такий молодець, — вона усміхнулась. — Він був перспективним інженером, працював на нашому заводі... Але все кинув і перейшов на роботу онлайн. Працює зазвичай в обідній час та вночі, коли Мася спить. Але саме такий графік на його роботі в Америці. Правда, втомлюється доволі сильно, але вже менш ніж за рік Мася піде до садка, тож буде простіше.

— У мене теж є племінниця, — я усміхнувся. — І племінник. Діти сестри.

— Ого... Велика родина. Ти ніколи не розповідав, — здивовано прокоментувала вона.

— Насправді у мене аж три сестри, — продовжив я. — Але дві з них молодші і живуть у Польщі, з моїм вітчимом, їх рідним батьком. Він одружився з полячкою і вони переїхали. А ми з моєю рідною і по матері, і по батькові сестрою Ліною залишилися тут самі.

— Вона хоч з чоловіком? Одружена?

— Так, — я кивнув. — Але він постійно грає в танчики, родина йому так, до лампочки.

— І тому в тебе нема вибору, окрім як допомагати їм... Ти — їхня опора.

— Я сам хочу їм допомагати, вони — моя рідня.

— Ти добрий, — тихо сказала вона.

— Ти теж, — сказав я у відповідь.

Коли наші погляди зустрілись, Аліна злегка почервоніла і усміхнулась.

Якби ж можна було обирати, в кого закохатись, то було б логічно обрати її. Аліна виявилась доволі приємною і милою дівчиною, яка в цьому житті думає не тільки про себе.

— Я приготувала нам ланч... — раптом сказала вона, дістаючи із сумки два невеличких ланч-бокси і ставлячи один з них переді мною, а інший — перед собою. — Ти ж так і не встиг поїсти вдома, напевно голодний.

— Дякую, — щиро подякував я і взяв ланч-бокс.

Відкрив його і побачив м’ясо по-французськи та смажену картоплю, притрушену зеленню. Їсти ми почали одночасно.

Одразу згадалось, як Саша готувала мені вдома, і як мені було приємно відчувати її турботу. Але її турбота, вона не була лише для мене, ніколи. Я ніколи не був для неї особливим.

Я кинув погляд на Аліну і зрозумів, що дівчина також дивилася на мене. Авжеж, приємно подобатись комусь, однак мені треба бути обережнішим і не давати їй приводу для марних сподівань.

— Славо, а той будинок... І подруга, ви з нею... — вона зам’ялася, вочевидь не знаючи, як спитати. — Ні, якщо не хочеш — не говори!

— Вона — моя найкраща подруга ще з універу, — все ж відповів я.

Мені і самому треба було чітко окреслити цю межу, бо я вже і так почав втрачати контроль.

— Зрозуміло, — Аліна, здалось, трохи повеселішала.

А я саме доїв останній шматок картоплі.

— Дякую, було смачно, — я усміхнувся.

— Давай сюди контейнер, — вона простягнула руку і, коли забирала посудину, ніби випадково торкнулася кінчиками пальців моєї руки.

— Я напевно посплю пару годин, — сказав я, відкинувшись на спинку сидіння і прикривши очі.

— Добре, приємних тобі снів...

Насправді ж, сон не прийшов до мене одразу. Я все думав про ранковий випадок у Саші вдома. Можливо, легше було б тоді поцілувати її... Так, я розумів, що вона все одно не відповість на мої почуття, однак так я хоча б був би впевнений, що зробив все, що міг.

А в реальності вийшло, що я просто боягуз. Замість того, щоб ризикнути всім і проявити ініціативу, і мати хоч маленький шанс на взаємність, я знову зупинив себе.

Хоча, раптом вона б відповіла на поцілунок тому, що зараз вразлива через ігнор з боку того хлопця? Я не хочу бути заміною. Або ще гірше, якби вона відповіла з жалощів. Саша любить мене як друга, і тому такий варіант теж був можливий.

Коли я повернусь, то практично одразу отримаю аванс. Я заберу гроші і знайду собі якесь дешеве житло, щоб не заважати Саші ще й своїми почуттями...

На диво, не зважаючи на все, що відбувалося на душі, я все ж заснув сном без сновидінь.

Прокинувся, коли Аліна почала легенько трусити мене за плече і казати, що ми вже майже приїхали.

Дорога до готелю зайняла всього пів години. Виявилось, нас з Аліною поселили в одному номері, сталася якась помилка з резервуваннями... Але в номері було ліжко і диван, і Аліна сказала, що це не проблема для неї. А якщо для неї не проблема, то чому це має бути проблемою для мене? Я і на підлозі у приятеля колись спав, коли квартиру попередню шукав.