Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

Коли, трохи попетлявши коридорами, я увійшла в потрібну залу, моє серце наповнилося радістю від зустрічі з дорогими батьками і племінником.

— Невже це справді ти? Ну, як твій бізнес? Розумно використала мої кошти, вже маєш гарні прибутки? — першою справою поцікавився тато. Так, він у мене дуже зациклений на грошах. І для мене він їх не шкодував, а просто хвилювався, що я так рано розпочала свою справу. Тато волів би, щоб я хоч до тридцяти (а в ідеалі завжди) працювала в нього. Та мій шлях інший, я одразу чітко це розуміла.

— Адаме, годі тобі! — насварилася мама. — Що тобі до її прибутків? Не дратуй мене! Донечко, ходи, сідай на диван. Як твої справи? Що там нового? В тебе є вже хлопчик? Я так хвилююся, що ти одна. Якби ж ти вийшла заміж, мені одразу легше стало б. Може познайомити тебе з сином моєї подруги?

— То про гроші питати не можна, а лізти в особисте — запросто? — обурився батько. — Не слухай її, Сашо. Не відповідай їй! То як там справи на фірмі? Може помогти чимось треба, ти лише скажи!

— Ви ще роздеріть її на шматки і тоді кожен допитуйте свою половину! — почулося єхидне від порогу. Катя, підтримуючи свій кругленький животик, поважно увійшла в залу. Вона в нас була на восьмому місяці вагітності, однак мала значні проблеми зі здоров'ям. Всі кажуть, що вперше народжувати важче, а ось у сестри навпаки. Коли ходила з Михасем, не знала ні токсикозу, ні нудоти, а ось цього разу вже двічі лежала в приватній лікарні на зберіганні.

— І тобі привіт, — мовила я і опустила погляд на товстенні ноги сестри з завжди модельною зовнішністю. Як їй, певно, важко звикнути до такої себе! Не дарма ж відправила чоловіка на пів року в США розвивати нову вітку батькового бізнесу — дуже боялася, що він втече від неї, побачивши, що вона не в формі. Дурепа!

— Та привіт-привіт, блудна родичко. Ти до нас надовго чи, як завжди? — хмикнула вона і отримала суворий погляд батька.

— Не хвилюйся, набриднути не встигну, — відповіла я. — Як почуваєшся?

— Квітну, пахну і взагалі щаслива, — видала дівчина. Ну, я так і зрозуміла по синцях під очима, не до кінця замаскованих тонною косметики. Та відповісти не встигнула, бо Алла принесла тацю з моїми кулінарними шедеврами.

— Що це таке? — скривилася сестриця.

— Олександра Адамівна звеліла принести, — трохи боязко відповіла жінка.

— Це я приготувала. Був такий настрій. Захотіла вас пригостити, — одразу ж мовила я, чимось розсмішивши Катю.

— Я вже майже забула, якою ти кумедною буваєш! Ще б "Мівіну" принесла сюди! Ти, певно, не чула про дієту і здорове харчування!

— На відміну від тебе, мені це не потрібно. Я й так у прекрасній формі, — не змогла не сказати я. Ох, як же вона мене дратувала!

— Тому що самотня і не маєш з ким навіть розділити обід... Так, я зараз не в формі, але тому, що ношу під серцем малюка від коханого чоловіка... — всміхнулася сестра, боляче поранивши мене в серце.

— Я не самотня! Я самодостатня, маю життєві цілі і мету, будую кар'єру і маю коханого, а чого досягла за своє життя ти?

— Всі нікчеми, які нікому не потрібні, так втішають себе...

— Твоє щастя, що Тимур одружився з тобою після всіх твоїх вибриків, інакше ти поповнила б ряди тих нікчем з Михасем на руках. Хіба ні? Ми знаємо, що він узаконив стосунки лише тому, що ти завагітніла!

— Дівчата! Припиніть! Не сваріться! — вигукнула мама. — Катрю, йди до себе! Навіщо ти провокуєш і ображаєш сестру?

Білявка хмикнула і, взявши сина за руку, збиралася вийти.

— Михася залиши! — почулося гнівне від тата.

— Оце вже ні! Дитину не віддам! Ходімо, синку. Нам тут не раді, — видала вона, ніби від неї хтось збирався забрати сина, і гордо покинула залу.

— Сашо, хіба так важко змовчати? Чи ти її не знаєш? Зараз, вагітною, вона стала геть нервова. Це просто період такий... Все мине... — зітхнула ненька до мене.

— У неї все життя такий період, — обурилася я.

— Ну гаразд, з'їжмо цю смакоту, що ти приготувала. А вона хай там ковтає слину, — весело промовив тато і потягнувся за м'ясним рулетом. Апетит, як і настрій, зникли, а проте я намагалася триматися заради батьків, щоб потішити їх. Та, повертаючись додому, не змогла викинути з голови сестриних слів.

"Нікому не потрібна"... А може це правда?