Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Якщо передумаєш, або що зміниться у житті – дай знати, – швидше з ввічливості відзначив Калачов.

– Буду мати на увазі, – простягнув руку на прощання, – Дякую тобі й за зараз, і взагалі за все.

Калач кивнув, повертаючи ключ у запалі. Ледве Рощин вибрався з машини, зірвався геть.

Провівши авто товариша втомленим поглядом, Кирило побрів у бік будинку. До світанку залишалося кілька годин. Вулиці ще були безлюдні. Кілька годин до метушні нового дня. Чоловік втомився метушитися. Бігти кудись, поспішати. Усі думки з голови вивітрилися. Залишилося єдине бажання – Маргарита. Але вона навряд чи світить, тому непогано б напитися ...

Не думав, навіщо йде додому, де навряд чи її зустріне, але ноги та чуття змушували рухатися вперед. По дорозі попався відкритий кіоск із паленою випивкою. Не погребував. Купив найгіршу горілку і, не ховаючись, заливався нею останок дороги. Спочатку гірчила, неприємно шкребла в горлі, а потім звик. Блаженне тепло розплескалося по тілу і ставало легше. Пізніше, після випитого, голова розлетиться на шматочки від похмілля, та нині у цьому бачився єдиний порятунок від Королеви, яка переслідує в уяві, і від незрозумілих почуттів, що пробираються в серці та боляче ранили зсередини. Саме тоді, коли вже забув, як це – відчувати щось, окрім ненависті та злості…