Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Рощин блефував. Наперед знав, чим усе закінчиться, і рішення Вотана не забарилося. Спершу розтиснув кулаки на сорочці Кирила, потім відступив на кілька кроків, даючи свободу вдихнути на повні груди.

– Що ти хочеш замість Маргарити? 

За прямоту Рощину починав подобатися Вотан. З таким приємно мати справу. 

– Не замість Маргарити, – сідаючи назад, нахабно заявив чоловік, – За її добробут та свободу. Сподіваюся, розумієте, що відпустити її я не можу? Вона мій єдиний гарант, що Ви триматимете слово і не чіпатимете мене.

– Чому я маю йти у тебе на повідці? – очевидно, як важко Одинцову було триматися в руках, але він увімкнув холоднокровність, – Що заважає мені посадити тебе, а Маргариту забрати?

– Перше – вона в мене, і поки я знаходжуся тут, мої люди заховають її так, що сам захочу здати – не знайду, – Рощин підвівся. Ноги самі потягли до підвіконня, де лишилися сигарети генерала. З тим, куди мають завести їх домовленості, маленька фривольність скористатися майном майже родича має бути прощена, – Друге – Маргарита власними руками вбила Гришку Латуніна, а потім порізала собі вени й ледь не наклала на себе руки, вискочивши з автомобіля на великій швидкості. Її дивом вдалося відкачати, – цигарка нарешті опинилася в зубах чоловіка. Клацнув запальничкою, коротко квапливо затягнувся та зиркнув на здивованого Одинцова: – Ви не знали?

Замість відповіді – невизначений кивок.

– А що так? – піднявши брову, продовжив Кирило, – Лайново працює Ваша хвалена розвідка. А Ви уявіть, яких мені зусиль коштувало замести за нею сліди та звалити вбивство на людей Сизого. Та якщо вирішите мене прибрати, мені нічого не завадить потягнути Ритку за собою, тільки от я витримаю, а вона навряд чи. Без того ледь мізками не рушила, плюс суїцидниця. Її будь-який суддя одразу в божевільню відправить. Можете уявити, як там? Коли розум і так на межі помутніння? – нова, довга затяжка. Сумнів майнув на обличчі Вотана, а Кирилу дихати стало легше. Гра підходила до логічного завершення. Останній крок, й життя точно налагодиться, – Звісно, ​​не можете, адже ви батько лише за паспортом, а як рідна донька життя марнувала до вбивства Латуніна гадки не маєте. Гришка її ще давно зґвалтував і побив до півсмерті. Вже того б їй вистачило, що з розуму зійти, та дівчинка сильна, витримала. Натомість зараз на психотропних сидить, без таблеток ні кроку. Її лікар сказав – найменше потрясіння і можна попрощатися з розумом. Уявіть, що буде, якщо завтра перед нею з'явиться рідний батько, котрий роками блукав невідомо де? А якщо звинувачення у вбивстві висунуть? До психлікарні посадять? Такої долі хочете доньці?

– Чому я маю вірити тобі? – пробурмотів Вотан, стомлено опустившись на стілець.

Здається, за час монологу Рощина, Одинцов постарів років на десять. Оголив справжнє обличчя, зірвавши маску незворушного чиновника. 

– Можете не вірити, – Кирило загасив недопалок, кинув у урну, низав плечима, – Хочете – перевіряйте, шукайте докази. Хочете – ризикуйте здоров'ям Маргарити, може обійдеться. Якщо вона Вам небайдужа, раджу залишити як є. Нехай на відстані, але здорова і вільна дочка краще, ніж божевільна. Ви розумієте, що у будь-якому разі після стільки років відсутності вона навряд чи пробачить Вам.

Поставивши кулаки на стіл, Андрій Михайлович сховав обличчя у долонях. Зітхнув. Зирнув на Рощина і спитав:

– Що ти хочеш?

– Ви відпустите мене, перестанете дошкуляти, загрожувати моїй свободі та заважати бізнесу, – розвів руками, наче просив по буденні речі, - Гарантую, що Маргарита житиме приспівуючи, ні в чому не знаючи відмови, щаслива, вільна і, головне, здорова.

– Мені треба подумати.

– Ваше право, – покірно погодився Рощин. – Але не забувайте, що годинник цокає. Я можу передумати.

Звісно, ​​Кирило не збирався відступати. По суті, угода з Вотаном була єдиним шансом. Калач намагався пробити інші способи, але, через зміну влади та принциповість генерала, лазівок не залишалося. Варто сподіватися, що добробут рідної дочки для Одинцова виявиться важливішим за справи державної важливості та спраги засадити його, Рощина, за ґрати. 

Чоловік майже не сумнівався у собі. Чуття ніколи не підводило, не змінило й цього разу. Новоспечений генерал-майор СБУ пожертвував справою заради Маргарити. Поступився. Здався. Що тому причина тому – Кирило не зрозумів і через роки. Напевно, і справді Вотану була важлива дівчина. Попри те, що за фактом чужі люди, кров взяла своє. 

До повного звільнення та зняття звинувачень Рощину довелося просидіти в камері до вечора наступного дня. Якоїсь миті засумнівався, але, мабуть, Одинцов вирішив з усією відповідальністю підійти до договору і перевірити ще раз. Тут Кирило не звинувачував генерала. Сам би сто разів через Тимура перелопатив, перш ніж погодитись на чистої води авантюру. 

Добре, факти були за Кирила. У закритому слідстві щодо Гришка при зв'язках СБУ неважко було віднайти щілини та потрібні докази на користь провини Марго. Медична карта дівчини повністю списана купою психічних хвороб, які вилізли після спроб самогубства. Тут навіть вигадувати нічого не треба. Мабуть, уперше за час, як забрав до себе Королеву, радів, що за нею величезний багаж проблем з нервами, за які лікар теж ледь до психлікарні не відправив. Відтепер це стало для Рощина гарантом свободи та недоторканності.

Одинцова з Королеви разом перетворилася на оберіг, сама того не знаючи. Одного Кирило не прорахував: Вотан не здався, а, прийнявши умови гри, відійшов на якийсь час, щоб пізніше виступити проти з новими силами. А Маргарита, зумівши відновити внутрішній баланс, вирішила чинити опір своїй ролі, перетворившись з амулета в ідола, якому Рощин, сам не відаючи, готовий був поклонятися. Ідола, який більше не підкоряється, а сам розпоряджається своєю долею.