Залежна психопатом - kxduarte

Пройшов рівно тижденнь з того моменту, як Бласхес зробив мені пропозицію. 
Наступного дня я не з'явилась на роботі. Я готова була звільнитись від жаху. 
Я не хочу виходити за нього.
Точніше хочу, але не так. 
Звичайно я вийду за нього, просто було б краще, якби він закохався в мене, а не весілля для того, щоб він тримав Ла Стідда під своїм прицілом.
Я не проти цьому, бо я виросла в окрузі Стідди. 
Наші батьки були хорошими друзями батька Рафаеля, через що я й працювала на роботі в них. Вони мене взяли без ніяких на те причин. бо старший Бласхес впізнав моє прізвище і посмішку матері.
Це було мило, і я довгий час після того плакала, бо він розповідав мені про батьків, що мене дуже брало на емоції.
Але я не зможу покинути Афіну саму, якщо одружусь із Бласхесом. Мріяти про це було добре. Я не раз уявляла як стою біля вівтаря, вимовляючи клятву, а потім цілую його. 
От тільки Афіні шістнадцять. Вона ще не в тому віці, щоб я могла залишити її жити одну. Вона не вміє ні готувати, ні прибирати. Вона і дня не проведе без мене.
Хоча.
Можливо й день проведе. Вона зробить вечірку в будинку, закликавши всіх своїх знайомих (а їх в неї загалом...багацько). Зранку проснеться і переріже собі вени, щоб не прибирати весь будинок від того гівна, яке вони із ним зроблять.
Я знаю Афіну краще, ніж саму себе.
Мій погляд падає на відчинену шухляду, в якій знаходяться фотографії Бласхеса. Я зітхаю над робочою папкою. Він не писав мені нічого. Якби Бласхес звільнив мене, я б знала про це. 
А він не звільнив. Це вже щось, чи не так?
У вхідні двері стукають. Я заглядаю в вікно, але згадую, що є Афіна, яка одразу ж відкриє двері.
Біля будинку припаркований чорний мінівен. Це не машина Бласхеса, а я їх бачила декілька, і це не машина Ланса Фуеґо.
Вже чую приглушені голоси, серед яких впізнаю голос Афіни.
Спускаюсь вниз якраз перед тим, як двері зачиняються. 
-Хто це був?
Афіна повертається, тримаючи в руках два пакунки.
-Уявлення не маю, але це твоє. -вона вручає мені їх, зацікавлено очікуючи на звіт.
-Я теж не знаю, що там.
-То подивись.
-А якщо там бомба?
-Не будь смішною. -відповідає, закочуючи свої очі. -Відкривай, це від Рафаеля.
-Бласхеса.
-Рафаеля Бласхеса.
Тепер я закочую очі.
-Думаєш?
-Знаю. А я ніколи не помиляюсь.
-Ти це кажеш кожного разу, коли приводиш додому нових хлопців. І кожного разу це не помилка, хоча потім ти про них кажеш значно інші слова.
-Дай я відкрию! -вона вихоплює з моїх рук пакети і біжить на верх до моєї кімнати.
-Чекай! -кричу я, біжучи за нею.

В кімнаті вона висипає все, що знаходиться в двох чорних пакетах.
Я знаю, що це дуже дорогий магазин, але я думала, що це просто пакети.
Я завжди використовую пакети від магазинів косметики, щоб в них класти продукти на касі.
-Ти зовсім обнагліла? Де мій Бласхес?
Незадоволено гарчить вона, розглядаючи яскраву червону сукню і такі ж самі туфлі.
Тільки не туфлі...
На ліжку також лежить папірець з чорнилом.
Я беру його до рук і читаю. Почерк Бласхеса, немає сумніву.
"Будь готова до 17:00. Мій водій заїде за тобою. Будь в цьому."
Він навіть не підписав. Мудак знає, що я знаю, що це він.
От бляха.
Ніколи не думала, що він буде писати для МЕНЕ записки. Мрії поступово здійснюються.
На ліжку лежить червона по коліна сукня. Вона виглядає так, ніби буде сильно мене облягати. Біля неї червоні туфлі від Dolce&Gabbana.
Я ніколи не заходила в ці магазини, бо мене мурашило від цін. А тепер такі речі в моєму будинку на моєму ліжку, і я на це майже не реагую.
Це звісно приємно, але мене більше трясе з того, що Бласхес проявляє до мене увагу. І його слова не були з криками, чому я не ходжу на роботу. Це має бути побачення, інакше ніяк.
Також в очі кидається чорна коробка. Всередині кольє з червоними діамантами. В мене запаморочення.
-Ми це все продамо?
-Що?
-Ми продамо це, ти звільнишся, після чого ми махнемо в іншу країну. Як тобі мій план?
-Я нічого не буду продавати, Афіна. Це подарунок Бласхеса. Сьогодні я йду з ним на побачення.

***

Машина припаркована під будинком ще за десять хвилин до того, як я змогла зібратись. Сестра намалювала мені обличчя, бо вміє це краще. 
Я схожа на повію, якщо дивитись тільки на моє лице.
-Не придумуй, ти не схожа на повію.
Я дивлюсь на себе в дзеркало і думаю інакше. Сукня справді облягла кожну частину мого тіла. Я боюсь своєї фігури.
-Ти секс-богиня. Якби я одягла цю сукню...
-Ти була б кращою? Я знаю.
-Ні, мені вона б не пасувала. Тобі йде цей колір. Але я не про те. Ларі, не переживай через свою фігуру. В тебе ідеальна дупа і Рафаель це точно знає, якщо прислав тобі цю сукню. Ти немов Богиня.
-Це богохульство.
-Ти таке любиш.
Я посміхаюсь і цілую її в щоку. Перевіряю, чи зручні туфлі на моїх ногах. Зручно, але страшно зламати їх. Просто знаючи ціну на них стає моторошно. Я б ніколи не посміла таке одягнути. Це відбувається через Бласхеса. І я його скоро нарешті побачу...

Мене привезли в знайому місцевість. Це ресторан, який нарежить Ла Стідда. Він має оформлення таке саме, як і бар в нашому корпусі. Мені дуже подобається смак Бласхеса.
Він зустрічає мене при вході, не скриваючи того, що розглядає мене з ніг до голови.
-Доброго вечора, пане Бласхес.
-Не потрібно цих манер. Поводься так, як моя майбутня дружина.
-Щодо цього...
Він прикладає палець до своїх губ, щоб я замовкла.
-Ми зараз все обговоримо.
Сідаємо за білий стіл, який знаходиться біля самої стіни. Тут мало людей. І здебільшого тут поважні чоловіки. Більшість сидять за барною стійкою, щось бурно обговорюючи із самим барменом. Хоча вони виглядають дуже охайно, але поводяться зовсім не так.
Офіціантка підходить до нас. І я б не помітила що вона блондинка, якби вона не дивилась на мене поглядом ворога.
-Щось бажаєте?
Я чомусь думаю, що раніше вона могла бути на моєму місці. Це якраз така жінка, яка є повним задоволеням для Бласхеса. Мені самій смішно від того, що я зовсім не така, які йому подобаються. Проте це я сиджу зараз тут, а не вони.
Поки він замовляє страви, я дивлюсь на косі погляди людей, які приковані до нас. Буквально кожен тут дивиться саме на нас, через що я дуже ніяковію.
Я хотіла спокійно поїсти, обговоривши все із ним. Але мені здається, що ми не зможемо це зробити, доки всі будуть витріщатись на нас.
-Чому ти не з'являлась на роботі?
Він дивиться на мене, не видаючи жодних емоцій.
Можна якесь інше запитання...
Я мовчу, тому він міняє тему. 
-Добре, поговоримо про це пізніше. Я розумію, що ти можливо не хочеш одружуватись, хоча це малоймовірно.
Він подумав про це? Та невже.
Але Афіна поклялась, що вб'є мене. Ми з нею обговорювали це протягом тижня. Вона сказала, що якщо я відмовлюсь, то буду шкодувати про це наступні п'ятдесят років. А я вже шкодувала коли вибачила колишньому.  Такого більше не станеться.
-Хочу. -я стискаю пальці, втупившись в пусті тарілки.
-Ти любиш м'ясо?
-Так.
-Добре. -відповідає він.