Українська література » » Пожежник - Джо Хілл

Пожежник - Джо Хілл

---
Читаємо онлайн Пожежник - Джо Хілл
в ній.

«У самому кінці мені таки випало побути людиною, якою я завжди прагнула бути», — подумала Гарпер.

— Це правда настільки жахливо? — запитала вона. — Настільки нестерпно, що я до останнього хотіла вірити, що ти не заражений? Я хотіла, щоб ти та дитина вижили. Хотіла понад усе на світі, Джейку.

Вогник у його очах збляк. Плечі осунулися.

— Що ж, це було тупо. Нікому не вижити. Цілий світ перетворився на підсмажену грінку. Буквально. Від планети залишиться попіл, коли ми закінчимо з нею. Усі загинуть. Це останнє покоління. Гадаю, ми завжди це знали. Навіть до драконячої луски. Ми знали, що здихатимемо від забруднення та браку харчів, цього повітря й усього іншого.

Джейкоб не міг втриматися, щоб не почати читати їй нотації, навіть в останні хвилини їхнього життя, і раптом вона усвідомила, що вже довгі роки не кохала його. Він був набридливим чваньком. За цим послідувало друге, приголомшливе прозріння, яке вона ще не була готова цілком переварити. Вона подалася працювати до шпиталю не тому, що сподівалася побути Флоренс Найтінґейл, що б він там не молов. Вона пішла туди лише тому, що власне життя перестало її цікавити. Тому їй особливо не було чого втрачати.

За цим прослідувала повільна пульсація гніву, яка гарячими колючками віддалася в драконячій лусці. Це Джейкоб з нею зробив — встромив свого філософського шприца в її життя й намагався висмоктати з нього всю простодушну радість. Якоюсь мірою, він вбивав її роками.

Гарпер відчувала, як зважується. Поки не знала, на що саме. Збирала всю свою відвагу в кулак до поки ще не визначеного моменту, який, як вона відчувала, наближався, невпинно мчав.

— Я прочитала твою книгу, — промовила вона.

І ось тоді побачила спалах чогось людяного, що ховалося за його терплячим, блаженним, небезпечним спокоєм. Біхевіористи визначали мікроекспресії, емоції, що проривалися назовні, оголюючи все в короткому спалаху, ледь помітному оку. Якусь коротку мить він дивився на неї невпевнено, зблідши від дискомфорту. Дивина, скільки всього можуть сказати одне одному люди лише поглядом, не зронивши жодного слова. Зрештою, він таки зраджував її з бозна-скількома їхніми подругами. Той миттєвий проблиск сорому дорівнював сповіді.

— Доволі бридко, чуваче, — сказала вона. — Мене й саму в жар кидало, та тільки не від драконячої луски.

— Я просив тебе не читати її.

— Ну то застрель мене.

Від нього почувся різкий гавкаючий звук. За якусь мить вона зрозуміла, що то був сміх.

— Ху-ух, — вона видихнула й опустила руки, струшуючи ними, ніби намагалася висушити від вологи. — Ну що ж. Світ може собі тліти й без нас. Я хочу чогось гарненького перед тим, як піду.

Він змірив її похмурим, позбавленим надії поглядом.

— Будь ласка. Я спробую, — сказала вона. — Я спробую, щоб усе було по-доброму.

— Не знаю, чи буде з цього якась користь. Я більше не в настрої. Гадаю, я просто хочу з цим нарешті покінчити.

— Але я не готова. І тобі ж хочеться, щоб для мене все теж було як слід, правда? Та й, окрім того, я не піду на той світ, востаннє не потрахавшись. — Вона засміялася й спробувала усміхнутися. — Тобі нема кого винуватити, окрім себе, Джейкобе Ґрейсон. Залишив самотню та знуджену жінку саму з тією купою безсоромного бруду, — вона жестом вказала на рукопис, що лежав на столі.

Він і собі усміхнувся, хоч це й виглядало натягнуто.

— Для тебе секс значить більше, ніж для мене. Знаю, це перевертає стереотип з ніг на голову. Ти дійсно зациклена на тілі більше, ніж я. Це дещо, чим я завжди захоплювався в тобі. Але зараз — у цю мить, гадаю, ідея сексуального акту мені видається дещо відразливою.

Вона розвернулася й попрямувала до бумбоксу «Гелло Кітті», який стояв на поличці. Сюди вона його поставила після того, як знайшла свіжі батарейки в підвалі.

— Що ти робиш? — запитав Джейкоб.

— Вмикаю музику.

— Мені не потрібна музика. Я б радше поговорив.

— Мені потрібна музика. І випити. Тобі теж не завадить.

Нарешті щось влучило в самісіньку ціль.

— Та я б убив за випивку.

Знову пролунав різкий гавкаючий звук, який, очевидно, був сміхом.

Він міг би вже її застрелити, якби її смерть була єдиним його бажанням, та це було не так. Частина його жадала більшого: останнього цілунку, останнього траху, останнього напою, або, може, чогось глибшого — вибачення, прощення. Гарпер не мала наміру дарувати йому цього, але залюбки дозволяла плекати надію. Лише через це вона досі була жива. Дівчина увімкнула радіо. Станція класичного року грала стареньку гарненьку композицію. Палко закоханий Ромео був готовий завести серенаду: «Ти і я, крихітко, як тобі таке?», і без жодних на те причин їй на думку спала Гілларі Клінтон.

Гарпер стояла перед приймачем, рухаючи стегнами з боку в бік: вона не сумнівалася, що наразі ідея зайнятися сексом видавалася Джейкобу відразливою, та не він один прослухав курс із психології в коледжі. Вона ще не забула, що лежало прямісінько по сусідству з відразою.

Гарпер стояла до нього спиною, може, секунд десять, вдаючи, ніби віддалася музиці, тоді повільно озирнулася через плече. Його захоплений погляд був прикутий до неї.

— Ти зробив мені боляче, — промовила вона. — Кинув на підлогу.

— Вибач. Це неприпустимо.

— Хіба що в ліжку.

Він звузив очі, і вона зрозуміла, що перегнула палицю: це викликало в нього сумніви — раніше вона ніколи не говорила такого про секс — та поки він не встиг заговорити, провадила:

— Наша пляшка! — вигукнула так, наче тільки згадала. — Я хочу того вина, що ми привезли з Франції. Пригадуєш? Ти сказав, що це найкраще, що ти колись куштував, і хочеш приберегти його для важливої нагоди, — вона кинула на нього глузливий — принаймні на це вона сподівалася — погляд, і докинула: — Ця нагода достатньо важлива?

Вино стояло в цій кімнаті — біле в холодильнику, який уже нічого не охолоджував, а червоне в буфеті. Коли б вони не їздили на відпочинок, то купували собі пляшку вина так само, як інші купували магніти на холодильник. Хоча за останні кілька років вони мало де бували. Вона потягнулася по французьке бордо з їхнього медового місяця. ЇЇ долоня була настільки вологою від поту, що пляшка ледь не висковзнула з руки й не полетіла крізь кімнату в нього. Вона уявила, як він зараз підстрибне від переляку й встрелить їй у живіт. Вб’є її одним пострілом разом з дитиною, що, якщо подумати, цілком би вписалося в характер Джейкоба. Він від природи був скнарою й ненавидів марнотратство; часто відчитував за те, що вона

Відгуки про книгу Пожежник - Джо Хілл (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: