Пожежник - Джо Хілл

— Залазь, — прошепотіла дівчинка. — Хутко.

— Хут-чіш, — промовив Пожежник, вийшовши з-за кущів праворуч від Гарпер. Від бруду його обличчя здавалося цілковито чорним. На ньому був великий пожежний шолом і вкрита сажею жовта куртка, а з руки звисав халіган. — Це правильне вживання, Еллі. Постарайся не спотворювати мою мову вашими поганськими американізмами.

Він вишкірив зуби.

— Він наближається, — промовила Еллі.

— Я його спроваджу, — відказав Пожежник.

Десь зовсім близько Джейкоб вилаявся. Гарпер чула, як він продирається крізь чагарник.

Вона вилізла на дерево, спираючись замість ступні на праве коліно. Це було нелегко; дівчинка лізла одразу за нею, підганяючи її стусанами під зад.

— Та поквапся же ж, — прошипіла Еллі.

— Я собі щиколотку зламала, — відказала Гарпер, хапаючись за велику гілку в себе над головою й підтягуючись угору.

Вона відхилилася задом на один бік, обіпершись на гілку, щоб поступитися дорогою дівчинці. До землі було футів дванадцять, і Гарпер крізь листя бачила під ними невеличку відкриту ділянку. Пожежник не відійшов далеко — зробив лише декілька кроків на звуки Джейкобової метушні. Тоді сховався за кущем і став чекати.

Легенький вітерець з ледь відчутним запахом згарищ скуйовдив Гарпер волосся. Вона повернула обличчя йому назустріч... і зрозуміла, що крізь дерева видно її будинок. При денному світлі звідси відкрився гарний вид на її задній ґанок та вікна кухні.

Джейкоб вилетів з кущів повз Пожежника, навіть не побачивши його. З обличчя чоловіка сочилася кров; особливо кепсько виглядав поріз під лівим оком. Шматок шкіри звисав, гойдаючись, над вилицею. У волоссі заплуталося листя, а на підборідді виднілася свіжа подряпина. Револьвер він тримав низько, біля себе, цілячись у підлісок.

— Агов! — гукнув Пожежник. — Ти чого це тут зі зброєю розбігався? Хтось же й постраждати може. Сподіваюся, вона хоч на запобіжнику стоїть.

Від несподіванки Джейкоб видав тихенький скрик, схожий на різкий глибокий вдих, і розвернувся, наводячи на нього зброю. Пожежник змахнув халіганом — довгим іржавим стрижнем, з боків якого виступали шпичаки. Той просвистів у повітрі і з брязкотом поцілив у ствол револьвера. Той упав і стукнувся об землю — спалах пострілу осяяв ліс.

— Я так бачу, що ні, — промовив Пожежник.

— А ти ще хто, нахер, такий? — запитав Джейкоб. — Ти з Гарпер?

Пожежник схилив голову на один бік і, здавалося, якусь мить розміркував, поглядаючи спантеличеними очима. Тоді його обличчя просвітліло, і він розтулив рота в щедрій, зубатій посмішці.

— Так, гадаю, що так, — відповів він, погойдуючись на підборах, наче це тільки що сам зрозумів, і тепер не міг натішитися. Гарпер подумала, що він, мабуть, теж божевільний — такий самий, як Джейкоб. — Гарпер. Як Гарпер Лі, я так думаю. Я її знав лише як сестру Ґрейсон. Гарпер. Чудесне ім’я, він прочистив горло й докинув:

— Ще я собі гадаю, що я той хлопець, який каже тобі відвалити. Цей ліс тобі не належить.

— А кому він, нахер, по-твоєму належить? — запитав Джейкоб.

— Мені, — відповів Пожежник. — Я, нахер, думаю, що він, нахер, мені, нахер, належить. Я теж можу лаятися, друзяко. Я англієць. Лаємося безбожно. Слово на «м»? Його ми теж кажемо: манда, манда, мандуся, манда, манда-манда.

Не припиняючи скалитися, він додав:

— Ну, забирайся. Звалив звідси, манда ти криклива.

Джейкоб дивився на Пожежника з острахом та, здавалося, щиро не знаючи, що казати чи що робити. Тоді він розвернувся й потягнувся по пістолет.

Пожежник кинувся з халіганом, орудуючи ним як ключкою для поло, вдарив по револьверу й запустив його в зарості папороті. Джейкоб, не вагаючись, обернувся й накинувся на худорлявого, жилавого англійця. Пожежник підніс халіган, виставляючи його між ними, але Джейкоб уже встиг за нього вхопитися — між ними почалася шарпанина, а Джейкоб був сильнішим.

Сильнішим, ще й краще утримував рівновагу... те відчуття рівноваги вело його туго натягнутими канатами й давало змогу зручно всістися на уніциклі. Він поставив ногу й зігнувся в попереку, відірвавши Пожежника від землі та з силою гепнувши його об дуб, на якому сиділа Гарпер. Вона відчула, як від сили удару затряслися гілки під нею, затремтіло все дерево.

Джейкоб відтягнув стрижень на кілька дюймів і знову вдарив Пожежника об дерево. Той схрипнув, випустивши з грудей усе повітря — воно просвистіло з ніздрів.

— Вилупок, — майже виспівуючи, сказав Джейкоб. — Я тебе прикінчу, вилупок, тебе прикінчу, і її прикінчу, і... — він затнувся — не знайшовся, кого б ще прикінчити.

Він знову штовхнув Пожежника об дерево. Шолом гучно тріснув, вдарившись об стовбур. Гарпер здригнулася, крик застряг у неї в горлі. Еллі поклала руку їй на коліно і стиснула його.

— Дивися, — прошепотіла дівчинка. Вона опустила маску на шию, і Гарпер побачила красуню: шоколадні очі, які пустотливо блищали на вкритому веснянками обличчі дівчиська-хуліганки. Через гладенько поголену голову її тендітні риси обличчя виглядали навіть гострішими та чіткішими: впадини скронь та вишукані вилиці. — Поглянь на його руку.

І Гарпер побачила, що оголена ліва рука Пожежника курилася сірим димом. Ліва рука відпустила халіган і опустилася донизу. У Гарпер промайнув спогад — сцена бійки між Пожежником та Альбертом у коридорі відділення невідкладної допомоги, коли він намагався зубами стягнути рукавицю.

Джейкоб потягнув назад металевий стрижень, наміряючись знову штовхнути Пожежника в дерево. Але тієї ж миті Пожежник простягнув руку понад халіганом і вхопив рукою Джейкоба за горлянку — з долоні вирвалися язики вогню.

Полум’я було синім, наче в паяльника. Рука Пожежника вкрилася рукавицею з променистого вогню. Жевриво ревло, наче буревій — Джейкоб закричав і пустив халіган, завалившись додолу. Він закричав знову, ухопившись за почорніле горло. Його ноги запліталися, тож він приземлився на зад, тоді знову зірвався й побіг, сліпо продираючись крізь гілки та чагарник.

Пожежник дивився йому вслід, а його ліва рука палала, мов смолоскип. Потім він розхристав свою брудну жовту пожежну куртку й засунув палаючу руку в неї, а тоді застібнув її, заховавши руку всередині.

Він розстебнув куртку, знову її застебнув. Тоді знову розстебнув, спокійно поплескавши по руці, — це більше було схоже на дитину, що пахвою намагається зімітувати пукання. Коли він утретє розстебнув куртку, полум’я згасло, а з руки курився брудний чорний дим. Пожежник помахав рукою в повітрі, роздмухуючи його. На віддалі Гарпер чула, як ламалися гілки й хрустів чагарник: Джейкоб тікав. Наступної миті ліс потонув у тиші, чути було тільки дзижчання нічних комах.

Пожежник підніс ліву руку, дмухнув на повні груди та здув залишки диму. Його долоню вкривала драконяча луска. Витончені, делікатні чорні лінії тепер вкрилися попелом — білосніжна поверхня з кількома цятками то