Завоюй мене - Стефанія Лін

Почуваюся розгубленою та роздратованою одночасно. Кожна клітинка тіла напружена до межі, от-от і вибухне. Мене трусить. Навіть струшує, наче при гарячці. Дотик Данте випалює шкіру. Розпеченим вогнем торкається, спопеляє, знаючи, що шрами будуть, але не плануючи зупинятися. Йому подобається залишати сліди на людях. Подобається нести біль, ділитися ним, бо сам має його вдосталь. 

Важко, швидко дихаю. Хвоя та кориця Марка забивається у пори. Дратує, розпалює. Вибиває подих з легень. Спустошує та наповнює. Патрає. Ламає на шматки. Дробить тіло бажаючи підкори. А потім його губи накривають мої. Все вибухає. Наднова утворюється. Ніколи… Жодного разу у житті я не відчувала подібного. Світ помирає. На моїх очах руйнується поки дотик губ до губ проникає теплом у підкірку мозку. Ставить печать. Таврує назавжди. Щоб не сталося, скільки б часу не минуло, я ніколи не забуду цього поцілунку. 

Язиком Данте вривається у моє. Бере, що бажає. Підкорює одними лише рухами. Пальці чоловіка на зап'ясті стискаються сильніше. Стримує себе. Відчуваю, адже інша рука на потилиці опиняється. Відчуваю, як контролює кожний рух щосекунди. Нутром чую — він не тоне зараз, як я. Навпаки, наповнюється. Я помираю, а Марк?... А Марк як завжди, бере своє.  Або вважає своїм.