Завоюй мене - Стефанія Лін

Хтось хапає за волосся. Падаю на спину, частково на хлопця. Щелепа клацає, прикушую язик. Кров металом у роті відчувається. Все навколо хаосом стає. Не одразу розумію, що мене за талію ловлять, в повітря підіймають і до машин несуть. Один з незнайомців ставить поміж авто та інших незнайомців. Я оточена ними. 

Намагаюся дихати повільно. Не показувати страху. Удати, що байдуже. Зазираю в їх очі по черзі в спробі знайти хоч краплю добра, хоч натяк, що нічого поганого не зроблять. Розчарування сильною хвилею тілом проходиться — немає у їх очах нічого подібного. 

— Куди тікала, мала? — хрипить один з них. Неголений, у спортивному худі та штанах. 

— З нами розважишся? — наче питання, та це швидше ствердження від іншого хлопця.

Світло фар авто сліплять. Запах алкоголю, блиск у їх очах, жага, байдужість — все лякає.  Роблю крок назад, озираюся, але і там стоїть хтось у тіні. Капюшон ховає обличчя. 

— Мені додому потрібно, — тихо кажу. 

Сміються. Їм весело. Вони граються. Забава для дорослих хлопців, і судячи з усього — гостей нашого міста. Швидше за все вони приїхали в один з комплексів Данте, бо я бачу їх вперше. 

— Встигнеш додому, — промовляє неголений й до мене крок робить. — А поки…