Убивства за абеткою - Агата Крісті

Усі троє дівчат вражали – надзвичайна світла краса Тори Ґрей, темна насиченість Меґан Барнард з її дивною непорушністю обличчя, наче в червоношкірого індіанця, й миловидне розумне обличчя Мері Дровер, охайно вдягненої в чорний жакет і спідницю. Щодо двох чоловіків, Франкліна Кларка, великого, засмаглого і балакучого, та Дональда Фрейзера, зібраного й мовчазного, то вони дуже цікаво контрастували один з одним.

Пуаро, звісно ж, користуючись нагодою, не втримався від невеличкої промови.

– Мадам та мсьє, вам відомо, навіщо ми тут зібрались. Поліція робить усе, що в її силах, щоб піймати злочинця. Я теж, по-своєму. Та, на мою думку, зустріч тих, хто має особисте зацікавлення у справі, а також, дозволю собі сказати, особисті знання про жертв, імовірно, принесуть результати, на які зовнішнє розслідування не може розраховувати.

Маємо три вбивства – літня жінка, молода дівчина, літній чоловік. Лише одна річ об’єднує цих трьох людей – той факт, що їх убила одна й та сама людина. Це означає, що одна й та сама людина була присутня у трьох різних місцях, де її обов’язково мала побачити велика кількість людей. Про те, що вбивця є людиною з маніакальними проявами на останній стадії, навіть не варто говорити. Те, що його зовнішність та поведінка цього не виказують, теж є беззаперечним фактом. Ця особа – хоча я кажу «він», пам’ятайте, що це може бути і чоловік, і жінка, – володіє жорстокою хитрістю божевільного. Досі йому вдавалося цілковито замітати за собою сліди. Поліція отримала певні поверхневі свідчення, та нічого такого, з чим можна серйозно працювати.

Проте повинні існувати свідчення не поверхневі, а точні. Звернімо увагу на те, що цей убивця не прибув до Бексгілла опівночі й так вдало зустрів на пляжі дівчину, чиє прізвище починалося на «Б»…

– Чи обов’язково про це говорити?

Це сказав Дональд Фрейзер, слова вилетіли з нього, здавалося, від внутрішньої тривоги.

– Про все обов’язково говорити, мсьє, – відповів Пуаро, повертаючись до нього. – Ви тут не для того, щоб турбуватися про свої почуття, відмовляючись думати про подробиці, а для того, щоб, якщо буде потрібно, розбурхати їх, узявшись до справи au fond51. Як я говорив, не випадок надав Абеткарю жертву в особі Бетті Барнард. Повинен був існувати спеціальний вибір із його боку, а отже – попереднє планування. Тобто він мусив попередньо прозондувати місцевість. Були факти, які він для себе готував – найкращий час для вбивства в Андовері, mise en scène52 у Бексгіллі, звички сера Кармайкла Кларка в Чарстоні. Я, до прикладу, відмовляюся вірити в те, що немає жодних доказів, ані найменших натяків, які можуть нам допомогти його ідентифікувати. Роблю припущення, що один із вас, а можливо, й усі, знають те, що їм не відомо, що вони знають. Рано чи пізно, коли ви краще пізнаєте одне одного, щось вийде на світло, набуде значення, якого ми досі й не уявляли. Це наче велика головоломка – у кожного з вас є шматочок, який, здавалося б, не має жодного сенсу, та якщо їх об’єднати, то може скластися певна частина загальної картини.

– Слова! – сказала Меґан Барнард.

– Прошу? – Пуаро глянув на неї з запитанням у погляді.

– Усе, що ви говорили. То лише слова. Вони нічого не означають.

Вона промовляла з такою відчайдушною енергією, яку я не зміг не пов’язати з її особистістю.

– Слова, мадемуазель, це лише зовнішня оболонка думок.

– Що ж, я вважаю, головне – сенс, – сказала Мері Дровер. – Справді так вважаю. Часто, коли обговорюєш щось, здається, що все стає зрозумілим. Ти приймаєш якесь рішення й сам не знаєш, коли це трапилось. Розмови призводять багато до чого, так чи інакше.

– Менше слів, більше діла, ось такі розмови хочеться тут почути, – сказав Франклін Кларк.

– А ви як гадаєте, містере Фрейзер?

– Я сумніваюся в практичній дії того, що ви говорите, мсьє Пуаро.

– А ви що думаєте, Торо? – запитав Кларк.

– Вважаю сам принцип обговорення правильним.

– Пропоную, – сказав Пуаро, – усім вам відновити свої спогади про час, що передував убивствам. Можливо, розпочнете ви, містере Кларк.

– Спробую. Зранку того дня, коли вбили Кара, я вийшов до моря. Впіймав вісім макрелей. Красиво там, у затоці. Пообідав удома. Ірландське рагу, пам’ятаю. Спав у гамаку. Чай. Написав кілька листів, проґавив останній збір пошти, поїхав у Пейнтон, щоб їх відправити. Потім вечеря, і, мені не соромно зізнатись, я читав книжку Е. Несбіт, яку любив малим. Потім задзвенів телефон…

– Досить. Тепер згадайте, містере Кларк, чи ви нікого не зустрічали дорогою до моря зранку.

– Багато людей.

– Щось можете про них згадати?

– В біса, нічого.

– Впевнені?

– Що ж… подумаю… пам’ятаю надзвичайно товсту жінку… вона була одягнена в смугасту шовкову сукню, і я задумався навіщо. Із нею було кілька дітей… двоє юнаків із фокстер’єром на пляжі, що кидали для нього камені… о, так, дівчинка з жовтим волоссям, що пищала, коли купалась… Дивно, як усе повертається… наче проявляється фотографія.

– Вас цікаво слухати. А пізніше того дня? У саду? Дорогою до поштового відділення?

– Садівник поливає рослини… Дорогою до поштового відділення? Мало не переїхав велосипедистку… Дурепа виляла по дорозі й кричала до подруги. Боюся, що це все.

Пуаро звернувся до Тори Ґрей.

– Міс Ґрей?

Тора Ґрей відповіла своїм чистим і енергійним голосом: – Розбирала кореспонденцію з сером Кармайклом вранці… бачила економку. Написала листи, пополудні, здається, шила. Важко згадати. Був звичайний день. Пішла спати рано.

На мій подив, Пуаро далі не розпитував. Він сказав: – Міс Барнард… чи можете ви згадати, коли востаннє бачилися з сестрою?

– Це було десь тижнів за два до її смерті. Я приїжджала на суботу та неділю. Була гарна погода. Ми ходили до басейну в Гастінґсі.

– Про що ви здебільшого говорили?

– Я висловила їй те, що думала, – відповіла Меґан.

– І що ще? Про що вона говорила?

Дівчина насупилася, намагаючись згадати.

– Говорила, що їй не вистачало грошей… купила капелюшок та кілька літніх суконь. Трішки про Дона… Також говорила, що їй не подобається Міллі Гіґлі… та дівчина з кафе… Ми сміялися, згадуючи Мерріон, власницю кафе… Більше нічого не пам’ятаю…

– Вона не згадувала ніякого чоловіка, перепрошую, містере Фрейзер, з яким мала намір зустрітись?

– Зі мною вона б про таке не говорила, – сухо сказала Меґан.

Пуаро звернувся до