Тут баба ворожила (2006) - Наталія Паняєва

— А потім? — спитав він, щоб і далі чути її голос і милуватися нею.

— А потім спостерігай за реакцією. Якщо вона до цього причетна, вона чимось викаже себе.

— А якщо викаже, що робити далі?

— Тоді ми знатимемо, що знаходимося на правильному шляху. А що робити далі, буде видно за обставинами.

Вони помовчали. Раптом Руся спитала:

— Як ти вважаєш, чому ця Тетяна Володарка була така відверта з тобою? Навіщо вона завела цю розмову? Саме з тобою, не зі мною чи ще кимось. Вона відвела до бібліотеки тільки тебе. Чому?

— Звідки мені знати. Може, вона всіх відводить до бібліотеки і там чіпляється з такими розмовами.

— Не думаю, що вона веде такі розмови з усіма. Треба подумати, чому вона саме з тобою про це говорила. Саме з тобою. Чи можливий тут якийсь зв’язок?

— Зв’язок із чим?

— Почекай, мені треба подумати.

Авенір замовк, спостерігаючи, як змінюється вираз обличчя Русі. Нарешті вона сказала:

— Я думаю, відбулося ось що. Віруня знає дещо про Володарку, але це не точні відомості. Вона щось десь чула, або хтось при ній пробалакався. Судячи з твоїх слів, вона з тих дівчат, на яких під час серйозних розмов не звертають уваги. Ти ж казав, що вона геть дурненька. Але такі дівчатка звичайно запам’ятовують чужі слова. Можливо, хтось почув тоді у кав’ярні, що вона пробалакалася, і почав стежити за нею. Тоді її налякали, і вона відмовилася розмовляти з тобою, коли ти прийшов до неї у магазин. А, може, вона і раніше про це балакала з незнайомими людьми, тоді її і налякали. Або про те, що ти з’явився до неї у магазин, теж довідалися. Ті, хто стежив за нею, спитали себе: чому тебе це так цікавить? Для них причина лише одна — ти потребуєш такої «допомоги». Тобто ти — ймовірний клієнт.

— Цього не може бути!

— А ти подумай сам. По-моєму, це цілком логічно. Ти щось почув, тепер хочеш довідатися докладніше, бо маєш певну мету. А потім ти з’являєшся в парку на доброчинному святі. Тоді тебе ведуть на гостину до Володарки. Мабуть, ти сам схотів туди піти. І що там відбувається? Тетяна, не гаючи часу, починає вербувати тебе у клієнти.

Авенір замислився. Все це було дуже логічно.

— Я тепер пригадую, що біля нас тоді у магазині крутилася якась жінка у затемнених окулярах. Та я не сприйняв це за щось надзвичайне… А як ти думаєш, — спитав він, — Володарка і справді щось уміє?

— Певна, що ні. Весь їхній бізнес замішаний на шахрайстві. Просто страшно припустити навіть, що вона щось таке вміє. Ті, хто справді можуть спілкуватися з Космосом…

Авенір вирячив очі.

— …тобто справжні екстрасенси, кажуть, що вони мають відкритий канал для спілкування лише в тому випадку, коли не використовують свій дар із лихою метою. Вони не мають права користуватися ним також для наживи. Тобто вони повинні безкорисливо допомагати людям. Інакше канал закривається, і починається шахрайство, бо колишні екстрасенси, як правило, не хочуть визнавати свого безсилля. Принаймні, я так чула. Та в житті бувають дивні речі.

Вона помовчала, а тоді сказала:

— Просто не хочу вірити, що Тетяна щось може. Але страшенно боюся: раптом це правда?

— Я тебе розумію, — почуття Авеніра можна було висловити приблизно такими ж непевними словами.

— Так ти запам’ятав? Зараз головне зустрітися з Вірунею. А мачуха і та друга дівчина — на черзі.

Зустріч із Вірунею вдалося влаштувати без жодних труднощів. Довідалися, коли Кочет був вільним, і домовилися піти до ресторану. Віруня була не така дівчина, якій би вгодила сама тільки кава. Вибрали «За двома зайцями» на Андріївському узвозі, бо це був, з погляду Віруні, шикарний заклад.

Щойно компанія всілася за стіл, Віруня, яка без упину кидала на Дейкала підозрілі погляди, почимчикувала до туалету. Руся пішла з нею. Дівчат не було досить довго. Коли вони повернулися, було помітно, що взаєморозуміння знайдено. Вони трималися ледь як не найкращі подруги.

Авенір був дуже люб’язний і уважний до Віруні. Небезпечних тем він не зачіпав, тому Віруня швидко заспокоїлася та із задоволенням їла, пила і торохтіла за чотирьох. Вона тішилася вишуканою обстановкою і доброю їжею, наминаючи коропа з начинкою з гречаної каші і грибів, запечену з цибулею яловичину, полядвицю і домашні ковбаски. На десерт було вирішено взяти каву та збиті вершки з ананасами, але Віруня попрохала ще й добрячий шматок струделя. Приємно було дивитися, як дівчина отримує насолоду, натоптуючи собі черевце. Позираючи на неї, Ігор Кочет теж розохотився і, як знавець ресторанної справи, запропонував після солодкого взяти по келишку горілки з гострим сиром і маслинами.

Нарешті вечір скінчився. Пари розпрощалися. Кочет двозначно підморгнув Авенірові, мовляв, не тушуйся, але той зробив вигляд, що натяка не помітив.

Руся і Авенір рушили додому нічним Києвом. Надворі було тепло, Щекавиця стояла оповита легким туманцем. Вони пішки спустилися на Контрактову площу, там Авенір хотів зловити таксі, але з’ясувалося, що Руся живе неподалік — на Межигірській, тому вони із задоволенням помандрували далі нічним Подолом.

Ще по дорозі Руся почала ділитися враженнями.

— Нічого особливого я від неї не довідалася, — повідомила вона. — Я намагалася не злякати її, більше приглядалася. Думаю, щодо неї ми не помилялася. Вона щось чула, знаєш, за принципом