Українська література » » Смертельний круїз - Олесь Григорович Ільченко

Смертельний круїз - Олесь Григорович Ільченко

---
Читаємо онлайн Смертельний круїз - Олесь Григорович Ільченко
совісті життя більш, як сотні людей…

— Ну, здається, тепер і сам мисливець потрапив у пастку, — буркнув Григорій Думанський. — Але й нам слід бути насторожі. Наших енергетичних запасів не вистачить до бази на Місяці.

— Клянуся святим Ісидором, покровителем стародавнього Інтернету, — пристрасно заговорив Том Леніган, — на одному астероїді я знаю чудову ірландську станцію для поповнення енергії, вона саме на півдорозі до Землі! Там можна не лише відпочити, допомогти кораблеві, а й скуштувати того божественного напою…

— Томе! — втрутилася Джулія Маккензі. — У тебе надто бурхлива фантазія. На час супроводу всі головні питання щодо двох кораблів вирішує Севі… Перепрошую, капітан Северин.

— Ну, не всі, — засміявся нарешті Коваленко, — проте десь таки зупинитися ми мусимо…

— Гурра! — в один голос закричали Норман і Джеремі.

* * *

Оксана Зерняк на очах у всього екіпажу «Гетьмана Виговського» сотворила просто-таки диво оновлення Михайла Гаряги. Колега уже був цілком упізнаваний. Деякі недоречності та дивацтва в його поведінці, рухах, мовленні ще траплялися, але Михайло вже був на шляху до повного одужання.

Марко з Оксаною сиділи у великій кімнаті-оранжереї для відпочинку. Вони слухали шемрання листя під теплим вітром, спів води в маленькому водограї…

— Знаєш, Оксано, — замислено мовив Марко. — Дивний збіг: рівно двісті років тому, 14 квітня 2008 року, помер учений, астроном Джон Арчибальд Вілер. Він прожив дуже довге, як на ті часи життя, майже сто років.

— І чим він уславився? — глянула на юнака Оксана. — Я не пам’ятаю такого імені.

— Важко уявити, але ще в грудні 1967 року, — розповідав Марко, — на науковій конференції він уперше вжив вигаданий ним термін «чорні діри» — ділянки в просторо-часі, гравітаційне поле яких таке потужне, що навіть об’єкти, які рухаються поблизу зі швидкістю світла, не можуть уникнути їх впливу… До Вілера «діри» як тільки не називали… А потім, умить, саме його версія стала загальновживаною.

— Але ж ми вирвалися… — мовила, думаючи про інше, Оксана.

— Ми не падали по-справжньому, — усміхнувся Марко.

— Просто новачкам на космольотах щастить! — хитро примружилася Оксана.

Вечірнє море

Марко закінчив читати свій твір. Від змісту книги без початку, середини і кінця, яку він знайшов у шафі серед інших книжок, в його оповідці залишилося, правду кажучи, дуже мало. Хлопець багато чого змінив, додав, вигадав і переробив.

Мама була в захваті від Марка і його оповіді. Вона аплодувала йому, наче акторові.

— Молодець! — раділа жінка. — Я й не думала, що ти у мене такий письменник!

— Ну… — примружився задоволений Марко, — я намагався зробити космічну історію цікавою.

— І це тобі вдалося! Я тобою пишаюся, — додала мама. — Перед від’їздом ми купимо місцевий чай каркаде, будемо його заварювати вдома і, п’ючи, згадувати наш відпочинок.

— Мам, може, ми підемо на море? — запитав Марко. — Я поплаваю перед вечерею, попірнаю…

— Ну, гаразд, — погодилася мама, — але тільки не пірнай. Просто поплавай уздовж рифу. А я дивитимусь на тебе.

— Ти не хочеш плавати? — здивувався Марко, який сидів би у воді з ранку до ночі.

— Правду кажучи, ні, — зітхнула пані Олена. — Я просто позасмагаю під ласкавим західнім сонцем.

— Ну, гаразд, ходімо! — і Марко поклав у пляжну торбинку плавки, ласти, маску і трубку.

Пастка

На березі людей було менше, ніж зранку. Лише двоє чи троє чоловіків пірнали біля коралового рифу. Сонце починало заходити, але риф і його мешканців було ще добре видно у чистій, прозорій воді.

Марко неспішно плив уздовж рифу, опустивши під воду обличчя з маскою і дихальною трубкою в роті. Біля рифової стіни, яка відділяла мілководдя від синьої глибини і стрімким урвищем знижувалася в бік моря, хлопець побачив знайомий кущ коралу заввишки метрів зо два чи три. В його салатового кольору «гілках» стояли, ворушачи плавцями, гарненькі червонясті рибки, готові за першої ж небезпеки пірнути глибше й причаїтися в недосяжних для пащі хижака криївках. А трохи далі, біля стіни рифа, також неспішно плавали чи виглядали з нірок і заглиблень між коралами й каменями рибки, що нагадували барвистих метеликів чи птахів колібрі. Одна жовто-зелена рибка, що висунулася до половини зі своєї схованки, здавалося, просто спала. Вона навіть не ворушила плавцями… Не рухалася, не відкривала рота… Марко, мов зачарований, дивився на неї. Раптом йому спало на гадку взяти її в руку чи принаймні погладити… Він знав, що полохати риб, ставати на риф, а тим паче — намагатися відламати від нього шматок було суворо заборонено. Але ця рибка була чомусь така принадна… І хлопець не встояв перед спокусою. Він обережно, не поспішаючи, простягнув до рибки руку, трохи більше занурившись у воду. Рибка не рухалася, не тікала, не ховалася, але дотягтися до неї Марко не міг. Тоді він вигнувся, набравши побільше повітря, і пірнув до рибки. Кілька помахів ластами — і він уже може вхопити жовто-зелене диво! Та рибка, ледь ворухнувши плавцями, неквапом позадкувала, ховаючись у своїй нірці. Азарт охопив Марка, і він ринув уперед, намагаючись будь-що вхопити рибку. Рука хлопця увійшла до нори, пальці відчули гладеньке тіло рибки, але та, вочевидь, позадкувала ще далі чи просто вивернулася… і вислизнула з руки «мисливця». Марко поворушив пальцями, — далі руку просунути він не міг, — а рибка зникла у глибокій норі. Час би уже підійматися на поверхню — Маркові хотілося вдихнути повітря. Він почав виймати руку з нори, але з жахом відчув: рука не піддається, вона застрягла! Хлопець панічно смикнув раз, удруге, але та не хотіла виходити з вузької щілини. Марко

Відгуки про книгу Смертельний круїз - Олесь Григорович Ільченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: