Фантомна довіра - Лана Вернік

Найскладнішим іспитом в училищі була фармакологія. Викладав її професор Овсянніков, невисокий худенький чоловік. Дивним було те, що професор читав фармакологію не в університеті, а в медучилищі. На те в нього були особисті мотиви…

Професор був суворим і прискіпливим, майже завжди вираховував прогалини у знаннях студентів, відправляючи на численні перездачі, доки ті не засвоювали матеріал в результаті постійних повторень. Кабінет його був на другому поверсі, і перед його вікнами, колись давно, він посадив берізку та щоранку, приходячи на роботу, “вітався” зі своїм деревцем. Береза вже виросла досить велика і за товщиною стовбура наближалась до розмірів професора, але він, все одно, пестливо називав її “берізка”.

Попри ці дивацтва викладача, здати у нього іспит було важко. Лора так переживала, що у травні навіть не було місячних, і цей факт став подвійним шоком для неї та Руслана, котрий був певен, що “нічого не могло бути”. Вони домовлялися, що він простежить за тим, щоб “без наслідків”: Лариса тільки почала вчитися, і вагітність зараз зовсім не бажана. Почувши про затримку, Руслан заявив, що він готовий одружитися. Лору такий варіант не влаштовував аж ніяк… Заміж вона за нього не хотіла. Тести на вагітність були негативними. Чекали. Перехвилювалися обоє дуже сильно, а коли місячні нарешті пішли, то зітхнули з полегшенням і прийшли до висновку, що то таки був стрес через іспит.

Лора потроху звикала до Руслана. Без шквалу емоцій і шаленої пристрасті, але, відчуваючи його дотик, у неї вже не виникало бажання втекти. Сприймала це за “позитивну динаміку”. Вона змирилася зі своєю фригідністю. І той факт, що нею зацікавився “хороший хлопець”, вважала везінням. Ці стосунки не приносили їй радості, але в очах інших вона була “зайнята”: у неї був хлопець і перспектива вийти заміж за красеня. Дивна причина для заміжжя, але всі так захоплювалися його зовнішністю, що Лора вже сумнівалась у своїх переконаннях, що для чоловіка врода не головне. Мама з сестрою дуже раділи, що “у Лариси все добре з особистим життям”. Вони ще не були знайомі з Русланом, сподіваючись на знайомство після здачі Лорою сесії.

У травні, а саме 24 травня 1997 року, в Києві, біля метро “Лук’янівська”, відкрився перший Макдональдз. На відкриття вони не пішли, бо надто людно, сходили пізніше, через декілька тижнів, напередодні її дня народження. Лора, сидячи за столиком і допиваючи колу, намагалася придумати план втечі додому — ідей не виникало, та й була втеча малоймовірною, зважаючи на обставини…

Останнім часом Ларисі не дуже подобалося кудись ходити, бо після кожного такого виходу Руслан віз її на братову квартиру і хотів сексу. Коли лишаєшся на ніч, то сподіватися на “один раз” не доводилося, а для неї це були не найкращі миті, і вона воліла звести такі поїздки до мінімуму. Але сьогодні була середа, а завтра, в четвер, 12 червня, у неї іспит та день народження, 18 років… Руслан її не відпустить.

Завтра у нього добова зміна на швидкій, тому він не хотів відпускати сьогодні Лору і прагнув поїхати з нею на квартиру. Він скучив, не був з нею майже тиждень (пройшли довгоочікувані місячні), тому вважав, що вона скучила теж. Для Лори ці зустрічі перетворилися на відбування повинності. Вона віддавала йому своє тіло, не палаючи бажанням, просто тому, що так треба. Для себе вона вирішила, що так “платить” за знаки уваги й час, що він їй приділяє. Руслан натякав Лорі, що вона “дуже скута”, що вона не повинна соромитись і може робити в ліжку все, що схоче. Лора кивала, лепетала, що спробує, але насправді робити їй нічого не хотілося. Настільки не хотіла його, що доводилося застосовувати лубрикант. Невже він не помічає, що вона не горить бажанням?.. Чому не бачить?

— Завтра будеш святкувати з Тонею? — запитав Руслан, в ліжку, лігши на спину і закинувши руки за голову. Лора лежала поруч, скрутившись калачиком, і гризла ніготь. Раніше ніколи таким не страждала, а відколи з Русланом, почала гризти. Все скінчилося досить швидко, але ж скоро він захоче ще...

— Куплю торт, як приїду, та піду до неї.

— Будете вдома?

— Так, у неї. Її мама завтра на денній зміні. Чому ти питаєш?

— Знаючи Тоню... вона може вирішити тебе кудись потягти.

— Куди? — усміхнулася Лора.

— Є ж у вас там в селищі якісь бари чи кабаки?

— Є, але я там ніколи не бувала.

— А Тоня бувала. Не знаю, як ти можеш з нею дружити. Ви ж такі різні.

— Тому й дружимо, що різні, — їй не подобалася ця розмова, але вона все ще усміхалася.

— Я не хочу, щоб ти дружила з Тонею. Тоня… вона дуже нестабільна особа. Я їй не довіряю.

— А мені ти довіряєш?

— Тобі — так, хоча ти дуже легко піддаєшся чужому впливу… Тому й хвилююся, що твоя подруга вплине на тебе якось не так і зіпсує мою маленьку хорошу дівчинку, — він усміхнувся і, вийнявши праву руку з-під голови, поклав її Лорі на плече. Від цього дотику вона здригнулася.

— Я піддаюся впливу? — вона піднялася на лікоть, звільняючи своє плече від його руки, і питально поглянула на нього.

— Так, — він поправив її волосся. — І я б хотів тебе попросити не ходити до неї завтра.

— Ти просиш мене, щоб я, у свій день народження, не зустрічалася зі своєю найкращою подругою і сиділа вдома сама?