Фантомна довіра - Лана Вернік

Він і сам помітно хвилювався. В його очах вона бачила шалену пристрасть і бажання. Було важко це бачити: не відчувала і сотої частини цих почуттів до нього. Вона тут, бо просто пообіцяла і не хотіла порушувати дане слово. Закрила очі. Так легше. Просто не дивитись і не бачити.

Руслан був обережним і ласкавим: цілував, обіймав і покривав її тіло пестощами. Вона намагалася відповідати, хоча відчуття його чужорідності не зникало. Руслан відірвався лиш на мить (одягнути презерватив) і повернувся до неї.

Було трохи боляче, і Лора застогнала, стримуючись, щоб не відштовхнути Руслана. Він шепотів їй: яка вона молодець, яка гаряча всередині і як він її кохає. Що такого неймовірного “подарунка” він ще ніколи в житті не отримував. Лора ж намагалася не слухати його і нагадувала собі, що має лежати та не піддаватися бажанню... піти геть.

А Руслан був щасливим. Він цілував і пестив її — вона ж картала себе за те, що така черства… Фригідна.

Коли він заснув, Лариса все ж не втрималася: підвелася з ліжка, сходила в душ, зібрала свої нечисленні речі та пішла з квартири.

Опинившись на вулиці, Лора пройшла Пушкінською до станції метро Театральна. Була друга година ночі, і метро вже чи ще (можна говорити в обох варіантах) не працювало. Зупинилася, розмірковуючи в який бік іти: до Хрещатика чи до Оперного театру. Пішла до театру. Думати про те, що щойно відбулося, вона не хотіла. Розглядала нічне місто. Перехожих майже не було. Так, мимоволі, ноги донесли її до залізничного вокзалу, звідки відправлялися приміські електрички. Першою з них Лора поїхала додому.

Неділя. На заняття не потрібно їхати, і Руслан навряд чи буде шукати її сьогодні. У нього була запланована зустріч із друзями, на яку він її брати не планував, “навряд чи їй буде цікаво буха́ти з дорослими”, а у понеділок у нього зміна на швидкій. Бачити його вона не хоче. Не знає як надалі, але сьогодні точно не хоче...

Тоня підлила подрузі вина в келих. Лора сиділа на ліжку в її кімнаті. Була сумна і кусала нервово губи.

— Він тобі такий огидний? — співчутливо запитала Тоня.

— Огидний — неточне слово, він чужий. І я нічого не відчуваю до нього. От просто нічого… — Лора витерла сльози. — Навіть похід до стоматолога — більш приємний процес, в моєму випадку… І Руслан не винен у цьому. Я бачу: він старається. Переконана, що будь-яка інша дівчина була б щаслива, якби він був поруч із нею. І зробив Руслан все технічно правильно, а у мене всередині порожнеча… я почуваюся спустошеною, так, ніби він мене вивернув навиворіт. Я йому дозволила це зробити з собою, але… невже він не бачить, що я себе примушую?

— Можливо, він не хоче бачити? — припустила Тоня. — Він хотів тебе отримати, і твоя обіцянка вимкнула всі його аналізатори…

— Можливо, — кивнула Лора.

— Що плануєш робити далі?

— Не знаю… Краще було б розійтися…

— Він не відпустить тебе. Особливо після...

— Я знаю, — Лора витерла сльози. — Він сказав, що кохає мене…. Тоню, я не хочу його кохання: воно мені не потрібне.

— Не уявляю, що буде правильним у цій ситуації. Вибач, Лоро, я сподівалася, що твій перший раз буде більш радісним…

Руслан у понеділок був на зміні, тому в училище не міг приїхати, але у вівторок він чекав на Лору після першої пари у коридорі. Говорити в училищі вона не хотіла, тому вийшли на вулицю.

— Я тебе образив? — запитав він, не розуміючи ситуації, що склалася.

— Ні…

— Тоді чому ти пішла? Нічого не пояснила, я місця собі не знаходжу вже другий день. Лоро, що трапилося?

— Я не знаю… Мені захотілося піти. Вибач, але я думаю, що я тобі не підходжу.

— Лоро, — він обійняв її, притулившись щокою до її голови, — ну що ти таке кажеш? Маленька, чому ти так вирішила?

— Я не та дівчина, яка зробить тебе щасливим.

— Ти вже зробила мене щасливим.

— Якщо ми продовжимо наші стосунки, ти будеш дуже нещасним. Я не хочу завдати тобі болю.

— Ну чому ти так вирішила? — він відхилився і зазирнув їй в обличчя.

Лора замовкла. Вона фригідна. Зізнатись йому в цьому не вистачало духу. Руслан — хороший хлопець. Він гарний, уважний, не скупий: чула, як дівчата жаліються на хлопців, котрі навіть на пачку морозива скупляться, про щось дорожче й говорити нема чого. З ним добре проводити час, він цікавий, дотепний, він хороший друг… Друг. Вона сприймає його як друга і не палає бажанням, як до чоловіка. Ні до кого не палає. Вона просто не вміє . Не може… Лора змусила себе звикнути і не відхилятися від його поцілунків, можливо, зможе звикнути і до сексу з ним — ця думка неприємно відгукнулася всередині неї холодом. Якщо вже подумати, то Руслан не найгірший хлопець з усіх доступних варіантів. У неї ж “класний хлопець”, котрий всім подобається.

Руслан, спостерігаючи її замислене обличчя, погладив Лорі плечі.

— Дай мені шанс довести тобі, що ти помиляєшся і у нас все буде добре. Я впевнений, що у нас все вийде…

Лора помовчала трохи і кивнула.

Руслан обійняв її та пригорнув до себе, а Лора відчула, як її серце завмерло в грудях. Вона добровільно вчиняє над собою наругу, погоджуючись на ці стосунки.