Ілюзія Бога - Річард Докінз
Наявність запису в письмовому джерелі часто буває переконливим доказом для людей, які не звикли задаватися питаннями на кшталт: «Хто й коли це написав?», «Звідки автори запису отримали інформацію?», «Чи вони, пишучи в свою епоху, мали на увазі те саме, що ми вбачаємо в їхніх словах у наш час?», «Ці особи були неупередженими чи дотримувалися переконань, через які їхній переказ подій набував тенденційності?» Починаючи з ХІХ століття, вчені-богослови переконливо продемонстрували, що євангелія — ненадійні розповіді про історичні події реального світу. Їх написали через багато років після смерті Ісуса й після послань апостола Павла, у яких чомусь і словом не згадується абсолютна більшість фактів, які приписують біографії Ісуса. Усі ці євангелія копіювали й переписували багато разів, тож на їхньому рахунку багато циклів «зіпсованого телефона» (див. п’ятий розділ), коли по-людському небездоганні писці-копіїсти додавали до них свої випадкові помилки або коригували їх відповідно до своїх релігійних поглядів.
Гарний приклад впливу релігійних поглядів на історичну достовірність знаходимо в зворушливому переказі про народження Ісуса в Віфлеємі та про подальше винищення немовлят за наказом царя Ірода. Євангелія були написані через багато років після смерті Ісуса, коли вже ніхто не знав, де саме він народився. Проте пророцтво зі Старого Заповіту (Михея 5:2) наштовхувало євреїв на думку, що довгоочікуваний месія міг народитися тільки у Віфлеємі. Тому в Євангелії від Івана навіть конкретно говориться, як Ісусові послідовники дивувалися, дізнаючись, що він народився не у Віфлеємі: «Інші казали: Він Христос. А ще інші казали: Хіба прийде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, і з села Віфлеєму, звідкіля був Давид?»
Автори Євангелій від Матвія та Луки розв’язали проблему по-іншому, самочинно постановивши, що Ісус повинен був народитися у Віфлеємі, хоче він того чи ні. Але привели вони його до цього села різними шляхами. Матвій поселив Марію та Йосипа у Віфлеємі, стверджуючи, що в Назареті вони опинилися, уже коли Ісус підріс, повертаючись із Єгипту, де переховувалися від царя Ірода, поки той винищував немовлят. Натомість Лука визнав, що Ісусові батьки до народження сина жили в Назареті. Як же тоді заманити їх у Віфлеєм саме в ту вирішальну мить, коли народився Ісус, щоб пророцтво все-таки підтвердилося? Для цього Лука вигадує таке пояснення: мовляв, коли намісником Сирії був Квіріній, імператор Август видав наказ провести податковий перепис населення, під час якого «всі йшли записатися, кожен у місто своє». Оскільки ж Йосип «походив із дому та з роду Давидового», він пішов «до міста Давидового, що зветься Віфлеєм». Здається, всі кінці сходяться. За винятком одного: з історичного погляду, ця вигадка — повна нісенітниця, як показали Ендрю Норман Вілсон у книзі «Ісус» та Робін Лейн Фокс у книзі «Неканонічна версія» (а також інші автори). Цар Давид, якщо такий справді був, жив майже за тисячу років до Марії та Йосипа. З якого дива римлянам заманулося, щоб Йосип ішов до міста, де за тисячу років до того жив його далекий предок? За цією логікою, якби я з’ясував, що моїм предком був сеньйор де Докейн, який прибув в Англію разом із Вільгельмом Завойовником, то в переписній анкеті я мав би вказувати своїм рідним містом осідок цього сеньйора, наприклад містечко Ешбі-де-ла-Зуш.
Крім того, Лука дав маху з датуванням, легковажно прив’язавши свою оповідь до подій, час яких історики можуть перевірити. За правління намісника Квірінія справді проводився податковий перепис населення (але не загальноімперський за наказом імператора Августа, а локальний), проте сталося це надто пізно — 6 року н. е., коли Ірод уже давно покоївся в могилі. Лейн Фокс робить висновок, що «оповідь Луки історично неможлива та внутрішньо суперечлива», проте співчуває авторові, котрий доклав неабияких зусиль, щоб пророцтво Михея здійснилося.
У грудні 2004 року редактор чудового журналу «Free Inquiry» Том Флінн опублікував добірку статей, в яких висвітлювалися суперечності та прогалини біблійної історії. Сам він навів великий перелік розходжень між Матвієм та Лукою — двома євангелістами, котрі розповідають про народження Ісуса50. Роберт Ґіллулі показав, що всі важливі елементи легенди про Ісуса — зокрема, зоря на сході, непорочне зачаття, поклоніння мудреців, чудеса, розп’яття, воскресіння і зішестя на небо — запозичені (всі до останнього) з інших релігій, які на той час практикувалися в Середземномор’ї та на Близькому Сході. Флінн висловив думку, що прагнення Матвія продемонструвати здійснення пророцтв (про походження Ісуса від Давида та його народження у Віфлеємі) було розраховане на єврейську аудиторію і через це вступало в суперечність із бажанням Луки пристосувати християнство до поглядів неєвреїв, яке вимагало використання привабливих для останніх сюжетів із поганських елліністичних релігій (на кшталт непорочного зачаття, поклоніння мудреців тощо). У результаті між їхніми оповідями виникли кричущі розходження, що їх уперто не помічають віряни.
Прогресивним вірянам немає потреби нагадувати слова Джорджа Ґершвіна: «Не все, що випаде простому/ Вичитати в Письмі Святому,/ Обов’язково так було». Проте багато легковірних людей думають, що все обов’язково так і було, як написано. Вони серйозно вважають Біблію дослівним і точним викладом історичних подій, знаходячи в них підтримку своїм релігійним переконанням. Невже ці люди ніколи не відкривали книгу, яку вважають незаперечною істиною? Чому вони не помічають її кричущих суперечностей? Чому, наприклад, таких буквалістів не турбує той факт, що Матвій виводить родовід Йосипа від Давида через 28 проміжних поколінь, тоді як Лука наводить іншу кількість — 41? Мало того, в цих двох списках майже не зустрічаються однакові імена! Та й взагалі, якщо Ісус народився від незайманої жінки, хіба має хоч якесь значення родовід Йосипа й хіба може Ісус бути тим спасителем, котрий, згідно зі старозаповітним пророцтвом, мав вийти з роду Давидового?
Американський біблієзнавець Барт Ермен у книзі з підзаголовком «Історія про тих, хто й чому переписав Новий Заповіт» демонструє, наскільки туманні й невизначені тексти Нового Заповіту19. У вступі він зворушливо розповідає про власну пізнавальну еволюцію від біблійного фундаменталіста до вдумливого скептика, рушійною силою якої було усвідомлення величезної кількості недоліків у тексті Святого Письма. Зокрема в ній цікаво, що на кожному щаблі університетської кар’єри, яка почалася з самісінького дна американської освітньої системи — Біблійного інституту Муді, продовжилася в уже серйознішому Вітонському коледжі (заплямованому тим, що його закінчив Біллі Ґрем) і увінчалася одним із кращих університетів світу — Принстоном, його застерігали, що дотримуватися фундаменталістського християнства йому буде дедалі важче, стикаючись із небезпечними прогресивними ідеями. Так і сталося, від чого дуже виграли читачі його книги. Заслуговують на увагу ще дві революційні книги з біблієзнавства — уже згадувана «Неканонічна версія» Робіна Лейна Фокса та «Світська Біблія: Чому атеїстам слід серйозно ставитися до релігії» Жака Берлінерблау.
Чотири євангелія, які ввійшли до християнського канону, були обрані досить довільно з-поміж більш ніж десятка інших, серед яких були Євангелія від Хоми, Петра, Никодима,
