Ілюзія Бога - Річард Докінз

затамовують подих від здивування. Ще дивовижніше те, що коли маска стоїть на обертальній підставці, то, поки дивитися на неї з вигнутого боку, здається, що вона повертається в правильному напрямку, але, коли перед очима нарешті з’являється ввігнута сторона, складається враження, що маска різко почала рух у протилежному напрямку. Тому, коли спостерігаєш за переходом від вигнутої сторони до увігнутої, здається, що сторона, яка з’являється, поглинає сторону, яка зникає з поля зору. Приголомшлива ілюзія, цілком варта зусиль, щоб її побачити. Буває так, що, наблизившись упритул до увігнутої сторони, ви не бачите, що вона увігнута. А коли нарешті помічаєте, то зміна зображення відбувається різко й може знову повторитися.

Чому так відбувається? У конструкції маски немає ніякої хитрості. Цю ілюзію можна повторити з будь-якою об’ємною маскою. Уся магія криється у мозку спостерігача. Його внутрішнє симуляційне програмне забезпечення отримує сигнал про присутність обличчя — можливо, лише зображення пари очей, носа й рота у більш-менш правильному взаєморозміщенні. Отримавши такі загальні штрихи, мозок виконає решту роботи самотужки. Відразу запрацює програма симуляції обличчя, яка вибудує об’ємну модель обличчя, хоч насправді перед очима була лише об’ємна маска. Ілюзія обертання в неправильному напрямку виникає через те, що зворотне обертання — єдиний спосіб збагнути оптичну інформацію від обертання вигнутої маски-оболонки, яка сприймається як об’ємне обличчя (зрозуміти походження цієї ілюзії може бути важко, але ви переконаєтеся в такому поясненні, якщо добре його обміркуєте)48. Така сама ілюзія виникає під час спостереження за обертанням радіолокаційної антени, які інколи можна побачити в аеропортах. Поки мозок не перемкнеться на правильну модель обертання, перед очима буде хибна модель, у якій антена обертатиметься в протилежному напрямку, але по перекошеній траєкторії.

Усі наведені приклади демонструють надзвичайну потужність симуляційного програмного забезпечення нашого мозку. Йому цілком під силу створювати «видіння» та «навідування» надприродних істот, які не відрізниш від реальності. Для програм такого рівня симулювати привида, ангела або Діву Марію — дитяча забавка. Те саме стосується не тільки зору, а й слуху. Почутий нами звук не передається в бездоганному вигляді через слуховий нерв до мозку, як у високоточній апаратурі фірми «Bang and Olufsen». Так само, як із зором, мозок конструює звукову модель, відштовхуючись від постійно оновлюваної інформації, що надходить через слуховий нерв. Саме через це звук труби для нас лунає як одна нота, а не складна комбінація обертонів, яка породжує дзвінке звучання цього інструмента. Зате, якщо цю саму ноту зіграти на кларнеті, вона звучатиме більш глухо, а на гобої — пронизливіше, тому що її створюватиме вже інша комбінація обертонів. Якщо вміло налаштувати звуковий синтезатор, по черзі вводячи обертони в звукоряд, то мозок спершу сприйматиме їх окремо, поки не запрацює симуляційне програмне забезпечення, після чого ми вже чутимемо цілу ноту у виконанні труби, гобоя чи якогось іншого інструмента. Так само мозок розпізнає голосні та приголосні звуки, а також (на вищому рівні) фонеми та слова.

Якось у дитинстві я почув голос привида, який чоловічим голосом бурмотів чи то вірш, чи то молитву. Мені навіть здалося, що я розчув деякі слова, вимовлені серйозним і урочистим тоном. Згадавши історії про схованки, в яких від переслідувань переховувалися священики і які збереглися в старих будинках, я заціпенів від страху, але все ж таки, набравшись духу, зліз із ліжка й пішов на звук. Мірою мого наближення звук гучнішав, а потім в одну мить у моїй голові щось «перемкнулося». Річ у тім, що я вже був достатньо близько, щоб розпізнати походження звуку. Пролітаючи крізь замкову щілину, пориви протягу створювали звуки, з яких симуляційна програма мого мозку вибудовувала модель чоловічого голосу, який говорив урочистим тоном. Була б у мене багатша уява, цілком можливо, що мені «почулося» б не просто нерозбірливе бурмотіння, а конкретні слова чи навіть речення. А якби до багатшої уяви додалося релігійне виховання, то можна навіть здогадатися, якого роду слова прошепотів би мені протяг.

Десь у тому самому віці мені одного разу здалося, що з вік­на звичайного будинку на березі моря на мене з виразом глибокої злоби вирячилося величезне кругле обличчя. Я несміливо підкрався ближче, аж поки не зрозумів у чому річ: схожі віддалік на обличчя обриси утворювала своїми хвилями недбало завішена штора. Саме ж обличчя та його злобна міна з’явилися вже в моїй полохливій дитячій уяві. 11 вересня 2001 року набожні люди догледіли в клубах диму, які здіймалися над вежами-близнюками, обличчя Сатани. Правдоподібності цьому забобону додала фотографія, опублікована й широко розтиражована в інтернеті.

Людський мозок має неабиякий хист до побудови моделей. Коли ми спимо, вони називаються снами; коли ні — уявою, а особливо яскраві — галюцинаціями. У десятому розділі ми побачимо, що діти, які вигадують собі «уявних друзів», інколи бачать їх дуже чітко з багатьма реалістичними деталями. Більш легковірні з-поміж нас сприймають галюцинації та яскраві марення за щиру правду, стверджуючи, що бачили примару, ангела, Бога або (особливо це характерно для молодих католичок) Діву Марію. Таких видінь і знамень явно не достатньо, щоб переконатися в існуванні привидів чи ангелів, богів чи дів.

На перший погляд, масові видіння, наприклад у місті Фатима в Португалії, де 1917 року 70 тисяч паломників бачили, як сонце «зірвалося з небес і врізалося в натовп»49, пояснити важче. Не так просто збагнути, як 70 тисяч людей пережили однакову галюцинацію. Проте ще важче пояснити, як така подія могла відбутися, але ніхто в світі за межами Фатими її не помітив, а тим паче не відчув її руйнівних наслідків для Сонячної системи, зокрема впливу сили прискорення, від якої всіх людей мало змести з Землі в космос. Спадає на думку простий тест, запропонований Дейвідом Г’юмом для перевірки чудес: «Для підтвердження чуда достатнім буде лише таке свідчення, неправдивість якого буде ще більш неймовірною, ніж той факт, про який воно свідчить».

Важко уявити, щоб 70 тисяч осіб пережили одночасне запаморочення або змовилися про таку масштабну брехню. Так само неймовірно, щоб в історичних документах з’явився помилковий запис про свідчення 70 тисяч людей, які нібито бачили брикання сонця в небі. Або що всі вони одночасно побачили міраж (навіть якщо їх переконали одночасно витріщитися на сонце, що не пішло б їхнім очам на користь). Проте будь-яка з цих надзвичайно малоймовірних ситуацій усе-таки значно ймовірніша, ніж альтернативна версія: нібито Земля раптово злетіла з орбіти, Сонячна система була знищена, але ніхто за межами Фатими цього навіть не помітив. Усе-таки Португалія не так далеко від решти світу18.

Це все, що можна сказати про особистий «досвід» зустрічі з богами чи іншими надприродними істотами. Якщо ви пережили таку зустріч, можете собі твердо вірити, що вона відбулася насправді. Але не очікуйте, щоб усі інші сприймали ваші розповіді серйозно, а особливо якщо ці люди мають хоч якесь уявлення про дивовижні можливості та функціонування людського мозку.

Докази Святого Письма

У світі досі є люди, яким вселяють довіру біблійні аргументи на користь віри в Бога. Згідно з поширеним аргументом, який інколи приписують Клайву Стейплзу Льюїсу (кому ж знати, як не йому?), Ісус, називаючи себе Сином Божим, міг бути божевільним, брехуном або міг мати рацію: «Безумець, поганець або Бог». Або, якщо говорити більш поетично: «Безумець, брехунець або