Українська література » » Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ілюзія Бога - Річард Докінз

---
Читаємо онлайн Ілюзія Бога - Річард Докінз
онтологічний доказ має правдоподібний вигляд. Але хіба не підозріло, що велику істину про будову всесвіту виведено з гри слів? Візьмусь-но я до роботи й спробую розплутати цей логічний клубок, схожий, вочевидь, на парадокс Зенона». Греки довго сушили голову, як спростувати «доказ» Зенона, що Ахілл ніколи не наздожене черепаху14. Але їм вистачило глузду не робити висновку, нібито Ахілл справді не зможе перегнати тварину. Натомість вони зарахували цю проблему до категорії парадоксів і відклали на майбутнє, доки пізніші покоління математиків знайдуть на неї відповідь (за допомогою теорії нескінченних рядів, які прямують до скінченної величини). Рассел, певна річ, не гірше за інших розумів, чому не слід підкидати пачку тютюну, радіючи поразці Ахілла в змаганні з черепахою. Чому ж він не проявив аналогічної обачності щодо успіху святого Ансельма? Підозрюю, він був надміру чесним атеїстом, завжди готовим відмовитися від переконань, якщо цього вимагала логіка15. Або ж пояснення слід шукати в його словах, написаних 1946 року, через багато років після того, як він розібрався з онтологічним доводом:

Насправді формулювати питання потрібно так: чи достатньо того, що ми щось можемо помислити, аби на підставі його існування в нашій уяві вважати доведеним його існування за її межами? Кожен філософ залюбки відповів би «так», бо така робота філософа: здобувати нові знання про світ шляхом розмислів, а не спостережень. І якщо це правильна відповідь, то між думками та речами існує місток. Якщо ні, то ні.

Зі свого боку, я б одразу відчув глибоку недовіру до будь-якого ходу думок, який приводить до таких масштабних висновків на підставі мізерної інформації про реальний світ. Можливо, в мені говорить науковець, а не філософ. Останні протягом багатьох століть серйозно сприймали онтологічний доказ, наводячи аргументи за і проти нього. Атеїстичний філософ Джон Леслі Мекі детально розглянув цю дискусію в книзі «Диво теїзму». Називаючи філософами тих, хто не керується здоровим глуздом у пошуках відповіді, я вважаю, що роблю їм комплімент.

Найвичерпніше спростування онтологічного доказу зазвичай приписують філософам Дейвіду Г’юму (1711—1776) та Іммануїлу Канту (1724—1804). Кант показав, що Ансельм змахлював, коли безпідставно назвав «існування» більш «досконалим», ніж неіснування. Американський філософ Норман Малколм так сформулював цю думку: «Заява про те, що існування означає досконалість, дуже дивна. Цілком слушно й справедливо сказати, що мій майбутній будинок буде досконалішим, якщо його утеплити. Але що означає, що він буде кращим будинком, якщо існуватиме, ніж якщо не існуватиме?»46 Ілюструючи цю думку, австралійський філософ Даґлес Ґескінг жартома запропонував аналогічні «докази» того, що Бог не існує (Ансельмів сучасник Ґауніло висував схоже спростування):

1. Створення світу — найдивовижніше досягнення, яке тільки можна уявити.

2. Величність цього досягнення визначається (а) його власною якістю та (б) можливостями його творця.

3. Що більші обмеження (або перешкоди) доводиться долати творцеві, то неймовірнішим буде його досягнення.

4. Найбільшою перешкодою для будь-якого творця було б його неіснування.

5. А отже, якщо ми вважаємо, що всесвіт створив творець, який існує, то ми цілком можемо помислити ще досконалішого творця — такого, який створив усе, але сам при цьому не існував.

6. Таким чином, творця, який існує, не можна вважати істотою, вище якої ми нічого не можемо помислити, адже ще видатнішим і неймовірнішим творцем буде Бог, який не існує.

А отже,

7. Бог не існує.

Мабуть, не варто навіть говорити, що Ґескінг цим ланцюжком умовиводів аж ніяк не довів, що Бог не існує. Але так само слід визнати, що Ансельм теж не довів його існування, адже користувався тією самою логікою. Відмінність між ними лише в тому, що Ґескінг свідомо збиткувався. Він прекрасно розумів, що існування або неіснування Бога — занадто масштабне питання, яке не розв’язується за допомогою «діалектичного жонглювання». Крім того, не думаю, що сумнівне використання існування як індикатора досконалості — найслабша ланка в логіці онтологічного доказу. Вже не можу пригадати всіх деталей, але якось я дорікнув богословам і філософам на одному зібранні, що за допомогою онтологічного доказу можна довести навіть, що свині літають. Їм довелося вдатися до модальної логіки, щоб спростувати це.

Онтологічний доказ, як і всі апріорні докази існування Бога, нагадує мені старого чоловіка з роману Олдоса Гакслі «Контрапункт», котрий математично довів існування Бога:

Знаєш формулу: m поділити на нуль дорівнює нескінченності, де m — будь-яке додатне число? А давай спростимо це рівняння, помноживши обидві його сторони на нуль. У результаті отримаємо: m дорівнює нескінченності, помноженій на нуль. А це означає, що будь-яке додатне число є добутком нуля на нескінченність. Хіба з цього не випливає, що всесвіт створила нескінченна сила з нічого? Вдумайся!

Або ж можна навести горезвісний приклад дискусії, яку в ХVIII столітті влаштувала Катерина ІІ між швейцарським математиком Ейлером та французьким енциклопедистом-просвітником Дідро. Завівшись не на жарт, набожний Ейлер із голосом абсолютної переконаності кинув виклик атеїсту Дідро: «Мсьє, (a + bn)/n = x, а отже, Бог існує. Ваша черга!» Кажуть, у Дідро відібрало мову й він мусив тікати з поля бою. За однією версією історії, тікав він через усю Європу аж до Франції.

Той хід, до якого вдався Ейлер, можна назвати «замилюванням очей за допомогою науки» (у цьому випадку — математики). Дейвід Міллс у книзі «Атеїстичний всесвіт» переказує інтерв’ю, яке він дав на радіо набожному ведучому, котрий невдало спробував замилити йому очі за допомогою науки, зокрема скориставшись законом збереження маси й енергії: «Оскільки ми всі складаємося з маси й енергії, хіба цей науковий закон не обґрунтовує віру в вічне життя?» Мені б не вдалося відповісти настільки стримано й ввічливо, як це зробив Міллс, оскільки в перекладі на нормальну мову те, що сказав ведучий, звучить так: «Коли ми помираємо, жоден атом нашого тіла (і енергія, з якої воно складається) не зникає. А отже, ми безсмертні».

Навіть я зі своїм чималим досвідом ніколи не стикався з настільки примітивним видаванням бажаного за дійсне. Проте мені відомі інші дивовижні «докази», які зібрано на сторінці http://www.godlessgeeks.com/LINKS/GodProof.htm. Це дов­гий комічний список «Понад трьохсот доказів існування Бога». Ось кілька сміховинних прикладів із нього, починаючи з доказу № 36:

36. Доказ неповного знищення. В авіакатастрофі загинуло 143 пасажири й члени екіпажу. Вижила тільки одна дитина з опіками третього ступеня. А отже, Бог існує.

37. Доказ можливих світів. Якби раніше все було інакше, зараз усе теж було б інакше. А це не так. Отже, Бог існує.

38. Доказ чистої волі. Я вірю в Бога! Я вірю в Бога! Я вірю, вірю, вірю, вірю. Я вірю в Бога! А отже, Бог існує.

39. Доказ невір’я. Більшість населення світу не вірить у християнство. Це саме те, чого хотів Сатана. А отже, Бог існує.

40. Доказ посмертного досвіду. Особа така-то померла, не вірячи в Бога. Тепер вона усвідомила свою помилку. А отже, Бог існує.

41. Доказ емоційного шантажу. Бог тебе любить. Із твого боку безсердечно не вірити в нього. А отже, Бог існує.

Доказ краси

Інший персонаж згаданого роману Олдоса Гакслі доводив існування Бога, програючи на грамофоні струнний квартет № 15 ля мінор Бетховена («Heiliger Dankgesang»16). Попри всю непереконливість, цей аргумент зажив широкої популярності. Не можу навіть порахувати, скільки разів на мене накидалися з питанням на зразок: «Ну добре, а як ви тоді поясните поезію Шекспіра?» (або, відповідно до смаків

Відгуки про книгу Ілюзія Бога - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: