Таємнича пригода в Стайлзі - Агата Крісті

ЗАГАДКОВА ТРАГЕДІЯ В ЕССЕКСІ.

БАГАТУ ЛЕДІ ОТРУЇЛИ

Будуть світлини Стайлзу й фото з підписами «Родина виходить зі слухань» – місцевий фотограф не сидить без діла! Усе таке, про що сто разів можна прочитати, – те, що відбувається з кимось, але не з вами. І тепер тут, у цьому будинку, скоєно вбивство. Перед нами були «слідчі у справі». У моїй голові ще виринали слушні фрази та зауваження, коли Пуаро взяв слово.

Думаю, всі були трохи здивовані, що саме він, а не один з офіційних детективів узяв на себе ініціативу.

– Мадам і мсьє, – сказав Пуаро, уклоняючись, наче він знаменитість, яка збирається виступити з лекцією. – Я попросив вас зібратися тут усіх разом із певної причини. Вона стосується містера Альфреда Інґлторпа.

Інґлторп сидів трохи відособлено – думаю, кожен підсвідомо відсунув стілець трохи далі від нього – і трохи напружився, коли Пуаро вимовив його ім’я.

– Містере Інґлторп, – Пуаро звернувся безпосередньо до нього, – над будинком нависла дуже темна тінь – тінь убивства.

Інґлторп сумно похитав головою.

– Моя бідна дружина, – пробурмотів він. – Бідна Емілі! Це жахливо.

– Я не думаю, мсьє, – багатозначно сказав Пуаро, – що ви розумієте, наскільки жахливо це може бути для вас. – І оскільки Інґлторп, здавалося, не зрозумів, він додав: – Містере Інґлторп, ви зараз у дуже великій небезпеці.

Двоє детективів заметушилися. Я бачив, як з губ Саммергея вже готове було злетіти офіційне застереження: «Усе, що ви скажете, буде використано проти вас». Пуаро продовжував:

– Мсьє, тепер ви розумієте?

– Ні. Що ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі, – неквапно сказав Пуаро, – що вас підозрюють в отруєнні вашої дружини.

Це спокійне висловлювання спровокувало в кімнаті тихі вигуки.

– Боже мій! – першим вигукнув Інґлторп. – Яка потворна думка! Я отруїв мою дорогу Емілі!

– Не думаю, – Пуаро пильно за ним спостерігав, – що ви повністю розумієте, які несприятливі для вас свідчення ви дали на слуханні. Містере Інґлторп, розуміючи, що я щойно вам повідомив, ви досі відмовляєтеся сказати, де були в понеділок о шостій годині вечора?

Зі стогоном Альфред Інґлторп знову сів і затулив руками обличчя. Пуаро підійшов і встав над ним.

– Кажіть! – грізно крикнув він.

Роблячи зусилля, Інґлторп підняв своє обличчя від рук. Потім повільно й обдумано похитав головою.

– Ви не говоритимете?

– Ні. Я не вірю, що люди можуть бути настільки жахливими, щоб звинуватити мене в тому, що ви кажете.

Пуаро задумливо кивнув, як чоловік, який уже прийняв рішення.

– Soit! [21] – сказав він. – Тоді я змушений говорити замість вас.

Альфред Інґлторп знову схопився на ноги.

– Ви? Як ви можете говорити? Ви не знаєте, – різко випалив він.

Пуаро повернувся до нас обличчям.

– Мадам і мсьє! Я говорю! Слухайте! Я, Еркюль Пуаро, стверджую, що чоловік, який минулого понеділка о шостій годині вечора зайшов в аптеку й купив стрихнін, був не містер Інґлторп, оскільки того дня о шостій годині містер Інґлторп супроводжував місіс Райкес, яка поверталася додому з сусідньої ферми. Я можу надати вам не менше п’яти свідків, які присягаються, що бачили їх разом о шостій чи одразу після шостої, і, як ви знаєте, «Еббі Фарм», будинок місіс Райкес, розташований як мінімум за дві з половиною милі від села. Тож у його алібі немає абсолютно ніяких сумнівів!

Розділ восьмий

Свіжі підозри

На мить повисла тиша. Першим заговорив Джепп, який був здивований найменше.

– Можу сказати, – вигукнув він, – ви молодчина! Містере Пуаро, ви не помилилися! Гадаю, ці ваші свідки надійні?

– Voilà! Я підготував список – їхні імена й адреси. Звичайно ж, ви мусите з ними зустрітися. Але побачите: усе гаразд.

– Я в цьому певен, – знизив голос Джепп. – Дуже вам вдячний. Заарештувавши його, наробили б ми проблем. – Він повернувся до Інґлторпа. – Але, вибачте мене, сер, чому ви не сказали всього цього на слуханнях?

– Я скажу вам чому, – перебив Пуаро. – Ходили чутки…

– Дуже злостиві, які цілковито не відповідають дійсності, – схвильовано перебив Альфред Інґлторп.

– А містеру Інґлторпу не хотілося б зараз ніяких скандалів. Правду кажу?

– Щиру правду, – кивнув Інґлторп. – Мою бідну Емілі ще навіть не поховали, тож ви можете уявити, як я переживав, щоб не поповзли й інші брехливі чутки?

– Між нами, сер, – зауважив Джепп, – для мене краще будь-які чутки, аніж бути заарештованим за вбивство. І я смію припустити, що ваша бідна дружина вважала б так само. І, якби не мсьє Пуаро, вас би таки точно заарештували!

– Безсумнівно, я був дурнем, – пробурмотів Інґлторп. – Але ви не знаєте, інспекторе, як мене цькували й обмовляли. – І він кинув недобрий погляд на Івлін Говард.

– Тепер, сер, – сказав Джепп, звертаючись до Джона, – якщо можна, я хотів би оглянути спальню леді, потім трохи побалакати з прислугою. Ні про що не турбуйтеся. Містер Пуаро покаже мені, куди йти.

Коли всі вийшли з кімнати, Пуаро повернувся й подав мені знак слідувати за ним нагору. Там схопив мене за руку й відвів убік.

– Швидко йдіть в інше крило. Стійте там, просто біля оббитих сукном дверей. Нікуди не йдіть, поки я не прийду. – А потім, швидко обернувшись, він приєднався до двох детективів.

Я прислухався до його вказівок і став біля оббитих сукном дверей, дуже здивований, чому він мене про це попрохав. Чому я повинен стояти на сторожі саме в цьому місці? Я уважно вдивлявся в коридор перед собою. Раптом у голову прийшла думка: усі кімнати, окрім покоїв Синтії Мердок, знаходилися в лівому крилі. Цікаво, чи це якось пов’язано? Чи я мав стежити, щоб хтось не прийшов чи не пішов? Я сумлінно стояв на своєму посту. Минуло кілька хвилин. Ніхто не прийшов. Нічого не сталося.

Напевно, минуло хвилин із двадцять, коли Пуаро приєднався до мене.

– Ви нікуди не ходили?

– Ні, я стояв непорушно, як скеля. Нічого не сталося.

– Ох! – Був він задоволений чи розчарований? – Ви взагалі нічого не бачили?

– Ні.

– Але ви напевно щось чули? Великий гуркіт, так, mon ami?

– Ні.

– Таке можливо? Ах, але я серджуся на себе! Зазвичай я не такий незграба. Я просто зробив необережний жест лівою рукою, – а я знаю жести Пуаро, – і столик біля ліжка впав!

Він здавався таким по-дитячому засмученим і пригніченим, що я поспішив його заспокоїти.

– Нічого страшного, друже. Яке це має значення? Ваш тріумф унизу розхвилював вас. Мушу сказати, це було несподіванкою для всіх нас. Мабуть, у стосунках Інґлторпа і місіс Райкес є щось таке, що змусило його