Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Він сперся на стіл, і крісло під ним заскрипіло.

– Я розумію, але й ви мене…– почав був Богдан, але його знову перебили.

– «Білд Стар» – не така вже й багата компанія.– Пан Орій зробив виразний жест, ніби пропонуючи відвідувачеві ще раз подивитися, у яких умовах йому доводиться керувати філіалом.– Але ми працюємо чесно й відповідально. Цілком можливо, що власник має свій хліб із маслом та чорною ікрою в три шари. Може, це якось пов’язано із допомогою Євросоюзу… Але то таке…

Богдан мовчки перетравлював почуте.

– Я тут працюю вже третій рік,– зненацька продовжив пан Орій.– І хоч сам я місцевий, чернівецький, але спочатку сидів менеджером у головному офісі в Києві, а потім заступником у Дніпрі. Тамтешні філії значно потужніші за нашу.

– То ваша компанія має розгалужену мережу філій? – поцікавився хлопець.

– Вони, якщо не помиляюся, існують у п’ятнадцяти обласних містах по всій країні. Докладніше можна подивитися на сайті компанії. Нові філії відкриваються постійно й поступово починають охоплювати навіть райцентри. З ними, чесно кажучи, купа проблем – будівництво просувається кволо, а рівень тамтешньої бюрократії взагалі нижче плінтуса. Але то таке… До речі, житло, що ми його пропонуємо, можна оглянути в будь-який час.

– І коли це можна зробити? – спитав Богдан.

– Та хоч би й завтра. Сьогодні я зайнятий до кінця дня.

– А як із оформленням? – Хлопцю й досі не вірилося, що таке можливо.

– Я ж казав: у нас усе прозоро. Ми надаємо повний пакет документів, включно з договором купівлі-продажу. Усе фіксується нотаріально. Зі свого боку, ви сплачуєте аванс і підписуєте зобов’язання стосовно майбутніх внесків. Наш юрист підготує документи виходячи з того, яку суму ви плануєте внести спочатку.

– Тобто ми працюватимемо з вашим юристом?

– Так, звісно. Якщо хочете, беріть свого. Або зверніться до будь-якої юридичної контори міста. Ми надамо копії необхідних документів, а потім оформимо угоду. Але маю попередити, що в такому разі вартість юридичних послуг вам доведеться сплачувати самостійно, бо наш бюджет нам цього не дозволяє. Проте наш юрист обслугує вас безкоштовно.

Ще одна незрозуміла посмішка, супроводжувана рипінням розхитаного офісного крісла.

– Ми продавці, а ви клієнт, і за законом у вас значно більше прав. Такі от умови цього бізнесу. Але то таке…

За добу Богдан Юрчук разом із паном Але-то-таке стояли навпроти новобудови.

Це був типовий п’ятиповерховий будинок у північному передмісті Чернівців. Майбутній житловий комплекс мав назву «Зірка», але навколо п’ятиповерхівки наразі не було нічого, крім куп будівельного сміття і залишків зрубаних на будмайданчику дерев.

Попри це, побачене задовольнило Богдана. Особливо йому сподобалися кілька обжитих балконів у будівлі. Учора він якось проґавив слушний момент і не спитав про інших клієнтів забудовника. Тому й вирішив для себе так: якщо у «Білд Стар» немає клієнтів, які вже в’їхали в пропоновані квартири, про цю компанію можна забути, бо надто вже все це здавалося підозрілим. Але зараз він бачив ознаки життя мінімум на чотирьох балконах, причому в різних під’їздах. А це свідчило про те, що пан Орій не бреше: будинок дійсно готовий і введений до експлуатації. І квартиру в ньому можна обрати будь-яку, на власний смак.

Богдан уподобав другий під’їзд, третій поверх і двокімнатну квартиру за номером тридцять два. Для нього в цьому був певний символ, адже стати на ноги він планував саме до тридцяти двох років. Крім того, квартира була розташована так, що у вікна не задували зимові вітри, що мали бути на цьому пустирі напрочуд сильними. А ще під її вікнами колись постануть нові дерева, отже, його родина матиме захист від спекотних променів літнього сонця.

Дізнавшись про нове житло, Дара ніби зраділа, хоча її радість швидко змінилася тим самим внутрішнім смутком. Богдан це бачив, проте й слова не сказав, бо розумів – дівчині потрібен час, щоб оговтатися від усього, що трапилося. Квартира стала чимсь на кшталт ложки меду в Дариному горщику дьогтю, та він сподівався, що це тимчасово і нові, хай не надто привабливі, краєвиди зроблять своє діло, і його майбутня дружина відчує себе щасливою. А як же – починається новий етап їхнього спільного життя. Принаймні перший крок вони для цього вже зробили.

Ситуація погіршилася, коли приховане бажання дівчини збулося й вона почала бачити сни. Намагаючись позбутися цих моторошних видінь, Дарина водночас розуміла: добра вони не віщують.

12

МАКС. ОСТАП. ОБІЙМИ СТРАХУ

На похорон Сергія Знайди з університету поїхали не всі.

Кладовища дісталися тільки декан із своїм заступником, кілька керівників кафедр і члени студкому. Для них це було обов’язковим, тож їхати довелося попри бажання чи небажання брати участь у похоронних ритуалах. Також там мав би бути ректор, але пан Коструб мав купу інших справ, цілком і повністю пов’язаних із вчиненим Знайдою жахливим кроком.

Присутні мали при собі величезні букети та вінки з традиційними паперовими стрічками: «Сергієві – від однокурсників», «Сергієві – від викладачів», «Сергієві – від деканату», «Земля тобі пухом, спи спокійно».

Хоча зазвичай вважається, що про мертвих можна говорити або добре, або ніяк, мало хто з прибулих відчував справжню скорботу за загиблим. Усі так або інакше були втягнуті в купу проблем, що їх створив прикрий інцидент. Наприклад, Яна Заруда й Лариса Олейнікова, перші жертви моторошної ситуації на ганку гуртожитку, досі перебували під наглядом психіатра, а їхні батьки забажали забрати документи доньок із цього, як їм здавалося, осередку свавілля й чортівні. Якщо керівництво вишу не в змозі контролювати студентів, то які можуть існувати гарантії безпеки для їхніх дітей? І це тільки одна із багатьох схожих ситуацій.

Сергій у труні скидався на янгола – над ним добре попрацювали справжні профі. Вочевидь, його батько найняв найкращого гримера, щоб той зробив із його сина красеня. І той не схибив: начисто виголене обличчя, акуратно зачесане набік волосся, майже непомітний шар косметики, дорогий костюм. Із огляду на це у декого з присутніх у якийсь момент виникло враження, ніби хлопець зараз підніметься на ліктях, потім вибереться з труни та заволає: «Овва! Ну і як я вас прокинув, га?» Але нічого подібного не відбулося. Малий навіть не постукав у кришку домовини, коли її вже опускали до могильної ями.

Навіть найближчі друзі не наважилися провести Знайду в останню путь. Думки про три жмені землі, що за старим обрядом треба кинути на труну, жахали не на жарт, і особливо тих, хто спілкувався