Гелтер Скелтер - Олександр Завара

того, у кого на що вистачало грошей. А ті, кому через якісь обставини доводилося смажитися серед розпеченої цегли, бетону й асфальту, більше нагадували тубільців тієї ж Танзанії. Здавалося, що вони побутували поза часом і безтямно метушилися, чекаючи на щось відоме лише їм. Ці люди скидалися на вихідців з якоїсь історії про ожилих мерців, тому й викликали в заїжджих гостей незвичайне почуття: треба бути вкрай обережними. Щось дивне витало в цьому місті, у розжареному повітрі, і сторонні відчували це буквально шкірою.

Однак мало хто з туристів знав, що в пригніченому настрої чернівчан винна не тільки спека. Навіть попри те, що за останній тиждень стовпчики термометрів вже двічі перетинали позначку в сорок градусів.

Майже місяць городяни жили у стані тривалого стресу, що спричинили події в університетському гуртожитку. Засоби масової інформації рознесли звістку про цю трагедію по всіх усюдах, хоча присмак диявольщини, що супроводжував скоєне, перш за все шокував чернівчан, що, взагалі, було природно.

У травні в «пансіонаті» загинув молодий хлопець. Студент четвертого курсу, без п’яти хвилин бакалавр Сергій Знайда. Обезголовлене тіло юнака знайшли підвішеним за ноги прямо над центральним входом до гуртожитку, між другим і третім поверхами. Його відокремлена голова лежала на ганку будівлі в калюжі крові.

Через темряву надворі цього спочатку ніхто не зауважив, але згодом слідчі, які прибули на місце злочину, виявили біля завислого тіла небіжчика ще одну, майже таку саму закривавлену мотузку. Вона висіла паралельно з першою, але була коротшою і теж із зашморгом на кінці. Нащо знадобилася друга мотузка, ніхто не розумів, але згодом один досвідчений поліціянт висловив свої припущення, які жахнули тих, хто чув їх, пекельною винахідливістю злочинця.

Злочин був одразу ж кваліфікований як «убивство з особливою жорстокістю», на яку, на думку правоохоронців, здатні тільки справжні психопати. Міністр внутрішніх справ пообіцяв журналістам узяти на контроль хід розслідування і докласти всіх зусиль для викриття вбивці. Це, мовляв, для нього справа честі.

– Покруч, який вигадав таке, не має найменшого права жити серед людей і ходити вулицями, якими ходять наші діти,– додав посадовець.

Подія набула розголосу, але щодалі просувалося слідство, то більше поліція розуміла помилковість початкової кваліфікації вбивства. Заглибившись у деталі й ретельно вивчивши докази, слідчі виявили низку фактів, що майже повністю заперечували попередні висновки. А оскільки факти – найвпертіша у світі річ, правоохоронці, зважаючи на них, поступово схилялися до версії про неймовірно складне самогубство, хай яким диким це не здавалося.

Ті, хто уважно слідкував за діями поліції, вчинили галас, та цього разу їм довелося стулити пельки. Звісно, правоохоронці часто-густо спрощують собі життя, аби швидше сплавити справу до архіву й здихатися чергового «глухаря». Але цього разу версія слідства аж ніяк не могла вважатися безпідставною – задіяні в розслідуванні працівники міськвідділу зрештою оприлюднили переконливі докази, що дійсно давали підстави для зміни кваліфікації справи. Тож поточні новини речник чернівецької поліції повідомляв представникам медіа, вже виходячи з версії про суїцид.

Усе насправді скидалося на те, що Сергій Знайда вирішив укоротити собі віку. Він роздобув моток мотузки й поділив його на дві частини: довшу й коротшу. Піддаючись тільки йому зрозумілій і дійсно гаспидській логіці, він прив’язав довшу мотузку до штирів на даху гуртожитку, а зашморг на протилежному кінці накинув собі на ноги. З коротшою мотузкою хлопець зробив так само, от тільки петлю почепив на шию. А потім стрибнув униз.

Результат був очевидним: у момент падіння коротша мотузка відтяла хлопцеві голову, а тіло на довшій мотузці полетіло далі й зависло десь на середині висоти будівлі. Відчикрижена таким примхливим способом голова впала на ганок, а підвішене за ноги тіло почало поливати все навкруги кров’ю, перетворюючи поріг «шістки» на жахливий поганський вівтар.

Такі подробиці шокували навіть бувалих у бувальцях. Це був один із тих рідкісних випадків, коли репортери центральних телеканалів не продемонстрували в ефірі справжнє місце злочину, а відбулися загальними картинками. ICTV, 1+1, «Новий канал» та інші – всі як один показали фасад чернівецького університету, стежку, що вела до четвертого гуртожитку, а також загальний план задньої частини будівлі гуртожитку номер шість і вулиці Стасюка, відзнятий таким чином, щоб не було видно ганку й майданчика перед ним. Лише хтось один зафіксував камерою кілька висхлих крапель крові на лавці, де в момент події сиділи свідки – ті самі хлопці з дівчатами, які першими повідомили про те, що трапилося.

Версія слідчих про самогубство трималася на трьох слонах: мотузці, знайденому на місці події ножику й свідченнях очевидців. Слони, своєю чергою, твердо спиралися на спину велетенської черепахи, що уособлювала купу проблем у нетрях родини Сергія Знайди.

Мотузка, що нею скористався загиблий, належала особисто йому. Точніше, йому та його сусіді по кімнаті – Андрію Водинському. Таку або схожу мотузку можна побачити в багатьох кімнатах гуртожитку. Її використовують у побуті, наприклад для того, щоб сушити випрані речі. Мотузкою, щоправда, користувався здебільшого сусід Сергія, це він наполягав на її придбанні разом із набором викруток, плоскогубців і гайкових ключів, бо в гуртожитку інструмент завжди стає в нагоді. Сергій не заперечував і вніс свою грошову долю, хоч сам ніколи й нічого не сушив і не ремонтував. Доки не настала його черга скористатися придбаним на власний розсуд.

Що стосується ножа, то покійний Знайда ніколи не розлучався з цим швейцарським витвором. «Вікторінокс» завжди був при ньому. Хтось чув від нього, що цей армійський ніж колись подарував хлопцеві дядько, рідний брат його матері, альпініст і шукач пригод. Той згодом загинув десь у горах, підкорюючи чергову вершину. Хлопець дуже любив дядька і був прив’язаний до нього змалку. І відтоді носив ніж у кишені так само, як інші носять при собі світлини дорогих їхньому серцю людей.

«Вікторінокс» був виявлений на даху поруч із прив’язаним до штиря кінцем мотузки. Сергій скористався ним, щоб розрізати її надвоє. Волокнини мотузки збереглися на лезі так само, як і відбитки пальців загиблого на рукоятці ножа.

На користь версії про самогубство працювала також відсутність у гуртожитку сторонніх осіб. Вахтер присягався чим завгодно, що не впускав до будівлі нікого, крім постійних мешканців, у обов’язковому порядку перевіряючи їхні перепустки. У цю божбу ніхто спочатку не вірив, однак правдивість дідуганових слів довели записи з камери спостереження.

Склавши все докупи, слідчі дійшли висновку: якщо мова йде про вбивство, то вбивцею має бути хтось із мешканців гуртожитку номер шість. З інших корпусів сюди ніхто не заходив, бо вахтер Петро Олексійович на прізвисько Гестапо