Гелтер Скелтер - Олександр Завара
Перебравшись до Чернівців, він усіляко намагався забути Ліну. Вже на першому курсі почав практикуватися в залицяннях до дівчат і дуже скоро завдяки своїм неабияким можливостям досяг результатів. Найдієвіший спосіб виглядав так: текіла, сіль, лимон. Знайомишся з дівчиною, пригощаєш коктейлем і тим самим затягуєш у свої тенета. Потім насипаєш трохи солі на її долоню, даєш прикусити цитрину, злизуєш сіль, запиваєш текілою й відкушуєш лимон прямо з дівочих вуст. Через три-чотири прийоми замість цитрини опиняється кінчик язика. А це вже стовідсоткова гарантія, що сьогодні ця краля залишиться з тобою.
На таку забаву знадилися багато дівчат, а от Лана Дементьєва – ні.
Познайомившись із нею наприкінці другого курсу, Савицький здивувався, наскільки іноді бувають схожими люди.
Ліна – Лана.
Обидві дійсно могли б бути сестрами, настільки скидалися одна на одну: той самий зріст, ті самі обличчя й фігури, а ще однаково збуджуючі усмішки, за які Алекс ладен був продати душу. І байдуже, що вдачі в дівчат були геть різними. Недарма ж кажуть, що люди закохуються лише один раз, а решту життя шукають схожих на перше кохання партнерів.
Алекс знав про її інтимні стосунки із забезпеченими чоловіками, про Ланину любов до грошей та розваг і ніяк не міг второпати, що саме з ним не так. Гарний, високий, із добре розвиненими м’язами. Стильна щетина на обличчі, модно виголені скроні й потилиця, залишок волосся зібраний у жмуток, кульчик із діамантом у лівому вусі. Одяг – фірмові білі сорочки, темні вузькі джинси, шкіряні туфлі й мокасини і не менш коштовні аксесуари. Іншими словами, якщо зазирнути в будь-який жіночий журнал, там знайдуться десятки таких хлопців, як Алекс Савицький.
То чого Лані не вистачало?
Він повертався до своєї чотириста двадцятої, цілком занурившись у ці роздуми. Удома на нього звично чекав вірний зброєносець Сашко. Хлопця підселили до цієї кімнати на початку року – попри відчайдушні протести Алекса. Він заздалегідь домовився з комендантом, що мешкатиме сам, і досить довго саме так і було. Однак цей бовдур виявився не в змозі контролювати всі свої таємні оборудки, тож від деяких йому довелося відмовитися.
Одразу відчувши неабияку вигоду від такого сусідства, першокурсник Сашко Кравич не забарився з тим, щоб виказати Алексові щирий захват від його поглядів і способу життя. Попри те, що це відгонило звичайним підлабузництвом, таке ставлення Алексові врешті-решт сподобалося. До того ж Сашко виявився досить спритним, всюди слідував за своїм кумиром і вправно виконував численні дрібні доручення. Через це вірному зброєносцеві часто-густо перепадало щось на дурняк: безкоштовний вхід до клубів, залишки елітного алкоголю та їжі, а іноді навіть панські лахи.
Усе це він ретельно відпрацьовував, тому аж ніяк не вважав себе утриманцем. На думку Сашка, це була певна робота, а ще й досвід, що обов’язково стане в нагоді в майбутньому. Ця технологія стара як світ: якщо вмієш добряче прислужитися й улестити – далеко підеш. Тому хлопця, до якого швидко прилипло прізвисько Санчо Панса, такий стан речей нібито влаштовував.
Зачинивши за собою двері, Алекс суворо зиркнув на Сашка. Той швидко зметикував: його присутність небажана, конче треба піти кудись прогулятися, бо той нещасний закоханий кретин потребує самотності.
Залишившись наодинці, Савицький впав на ліжко, витягнув з кишені мобільник і вкотре почав переглядати всі начебто випадково зроблені під час загальних прогулянок світлини Лани.
Лана й Ліна.
«У мене зараз дах поїде»,– чомусь подумав він.
9
НЕВИМОВНЕ
Марудний день нарешті добігав кінця. Багато хто цьому відверто радів, адже після всього, що сьогодні сталося, жителям гуртожитку номер шість хотілося якомога швидше зачинитися у своїх «апартаментах» і нарешті залягти спати, сподіваючись на відновлення сил і довгоочікуваний спокій.
Погода не змінилася. Надвечір у Чернівцях запанував повний штиль: ні тобі вітру, ні грому й блискавок, і взагалі жодного натяку на обіцяний дощ. Містом та всією країною розповзалася лише липка вечірня задуха.
Після восьмої всередині гуртожитку запанувала незвична й саме тому лячна німа тиша. Студенти заховалися в кімнатах, мов щурі по норах. Ніхто не наважувався навіть покурити в коридорі. І справа була не лише в Корчинському й сьогоднішніх допитах та погрозах. У гуртожитку відчувалося щось дивне. Кожен інтуїтивно розумів: краще сидіти вдома й нікуди не потикатися, принаймні деякий час, адже вчорашні розваги довели, що веселощі й розплата за них часто йдуть опліч.
У кожній кімнаті займалися чимось своїм, але в усіх на вустах були ті самі речі, зокрема – пригода з Кариною Крамар.
Після обіду з’явилися чутки, що вчора на вечірці вона мала секс із кимось на сходах, і, судячи з обставин, то було «кохання втрьох». Пліткарі смакували подробиці, однак повна версія того, що сталося, залишалася невідомою. Ніхто достеменно не знав, чи утнула все це Карина з власної волі чи, скориставшись її станом, дівчину зґвалтували.
Її сусідка Наталія теж не могла нічого додати. Вона й сама напередодні поводилася аж ніяк не побожно, забувши про так звані дівочі чесноти. Саме тому й переповідала охочим до деталей те саме, що казала Корчинському.
Змушені гадати, пліткарі зрештою зосередилися на версії про зґвалтування, бо це якимсь чином пояснювало, чому Карина намагалася вкоротити собі віку. Адже навіщо робити таке, якщо все сталося за обопільною згодою? А в похмільний сором, певна річ, ніхто не вірив…
Повернувшись до кімнати ввечері, Остап із Сергієм сиділи на ліжках, цмулили пиво й помітно нервували. Складалося враження, ніби обидва переймаються тією ж проблемою. Поява Макса ситуації не змінила. Той, ледве відчинивши двері чотириста чотирнадцятої, одразу ж помітив, що його присутність тут зараз вельми небажана, та зараз подітися йому було нікуди:
