Розбите дзеркало - Андрій Анатолійович Кокотюха

які регулювали безпечне для неї перебування з Данилом Гайдуком в одному життєвому просторі. Перший — коли їх познайомив тоді ще живий чоловік. Одруження в двадцять вісім вона вважала пізнім, свої зовнішні дані оцінювала реалістично, тож поява мужнього красеня жодним чином не перебила романтичні почуття, котрі мала до свого мужчини. Другий — коли овдовіла, пережила депресію, ледь не скотилася на дно й не збожеволіла. Участь Гайдука у своїй реабілітації і те, що він допоміг їй оговтатися й жити далі, розглядала лише як дружній жест, без жодних претензій на щось більше. Нарешті, третій — коли почала бачити шефа в офісі ледь не щодня. За винятком не надто частих і не дуже далеких, у межах Київщини, ділових відряджень. Зітхання, якими супроводжувалася поява розлученого, не старого, у самому соку красеня-мужчини, Лора слухала з іронією. І ледве стримувалася від дошкульних оцінок, коли Гайдука поїдали заздрісними поглядами заміжні колеги.

— Що тут можна з’їсти? — Він недбало кинув пальто на спинку стільця, сам сів навпроти Лори.

— Он там вішак, — вона показала в куток, не відволікаючись від купленого в найближчому кіоску кросворду.

Крім піцерії «Мілано», вони з Соколом тут нічого не знали. Тож подалися сюди, замовили для потерпілого й врятованого найбільшу піцу. Себе Лора обмежила грецьким салатом і четвертою за день кавою. Хоча Сокіл, вмолотивши дві третини, таки залишив для неї пару шматочків. Запивши колою, відпросився в машину й досі спав там, невидимий ззовні за тонованим склом.

Гайдук слухняно виправився. Коли почепив пальто де слід, і повернувся, біля столика вже чатувала розпашіла від хвилювання Аріель.

— Можете загріти ось це? — Лора кивнула на залишки піци.

— Так свіжу ж краще… — писнула дівчина.

— Дайте курячий бульйон, — Гайдук навіть не торкнувся меню. — Можна піцу, ви правильно кажете. Тільки маленьку, з салямі, сиром та грибами. Чай, заварний, на дві чашки. Що з десертами?

— Усе свіже, — відказала Аріель.

— Вірю. Чизкейк? — запитально глянув на Лору.

— Та ради Бога.

— Це я тобі, — уточнив Гайдук.

— Умовив, — зітхнула вона.

Аріель зникла на кухні. Гайдук аж тепер зацікавлено роздивився довкола.

— А тут нічого так.

Лора нарешті відклала кросворд, усілася на стільці зручніше.

— У нас є план?

— Є. Пообідати.

— Крім того?

— «Люк» збавить оберти. Вони самі собі нагидили.

Йому знадобилося лише кілька речень, аби описати актуальний стан речей та розкладення сил. Щойно завершив, Лора не запитала, мовила впевнено:

— Згортаємось, їдемо додому.

— Сам хочу.

— Щось іще? — Лора напружилася.

— Не знаю, — признався Гайдук. — Ніби все, Данилюк вгатив гол у власні ворота. А твій друг Христенко відпасував йому. Тільки… Ти мені сьогодні пригадала нашу вчорашню розмову. Зараз моя черга згадати те саме.

— Тобто?

— Учора ти обмовилася про казочку від місцевої активістки. Захисниця культурної спадщини. Помічна, здається.

— У тебе завжди гарна пам’ять на прізвища. Ти перевірив мою, — дорікнула Лора.

— Ніколи не зайве перевіряти навіть свою, — відмахнувся Гайдук. — Мені на переможній хвилі, у процесі бурі й натиску вдалося вичавити з Христенка подробиці, так би мовити, не для преси. Звичайно, начальник поліції посприяв усе-таки. Труп Ігоря Ярового знайшли у ванній кімнаті. Без явних ознак насильницької смерті. Лежало мертве тіло біля розбитого дзеркала.

Лора мимоволі здригнулася.

— Гайдуче, ти сам у це віриш?

— У що я маю вірити чи не вірити? — Він почав дратуватися. — Лише повторюю тобі твої ж слова. Така собі Таня Помічна, перейнята долею старого різьбленого будинку, згодовує міську легенду про якесь прокляття. Нібито всякий, хто зайде в дім із лихими думками й намірами, рано чи пізно побачить у дзеркалі свою другу, кошмарну сутність. Злякається до смерті, а дзеркало трісне.

Лора пожувала губами. Звичка робила її подібною до кролика. Знала це, та не могла з собою нічого вдіяти.

— Як я повинна на це реагувати?

— Треба розібратися, з чим тут маємо справу, — пояснив Гайдук. — І без того геморою вистачає. Не ясно, чи братимуть будинок під державний захист. Як до цього дійде, ми теж змушені будемо втертися. Або — починати якусь кампанію… Не знаю. Через те різні оповідки про прокляття, яке несе смерть, нашим планам заважатимуть. Будинок із привидами банкові «Омега» не потрібен. Уяви собі репутацію торговельного центру, зведеного на його місці.

— Уявляю.

— Нас розмажуть.

— Розмажуть.

— Не повторюй за мною. — Гайдук насупився. — Краще розрули все. Зроби свій висновок.

— Повірив у страшну казочку?

— Переказав тобі дивний факт. Він збігається з тим, що ти мені втирала телефоном учора.

Хотів сказати ще щось — замовк, бо наспіла Аріель із паруючою мискою.

— Курячий бульйон, — дівчина поставила страву біля Гайдука, поруч примостила мисочку з трьома брускетами. — Це комплімент від ресторану. Ви ж постійні клієнти.

— Вони, — поправив її Гайдук, кивнувши на Лору.

— А ми маємо надію, що ними вже стали ви всі.

Аріель відійшла, ледь помітно гойднувши стегнами. Це не пропустила Лора. Та Гайдук не звернув увагу на дівочі хитрощі. Щедро насипавши в бульйон чорного перцю, спробував, схвально гмикнув, з’їв ще дві ложки, відсунув миску.

— Гарячий. Хай охолоне трошки, — і повернувся до розмови. — З огляду на останні події нам, тобто тобі, ніхто зараз палиці в колеса не пхатиме. Христенко далі веде справу. Хоча ти в курсі: якщо смерть не насильницька, хвороба чи нещасний випадок, тобто без криміналу, справу закриють через відсутність складу злочину. Тож поки не закрили, до чого, підозрюю, йде, матимеш доступ до матеріалів просто зараз. Це так Заруба вирішив за домовленістю спокутувати провину свого підлеглого.

— А забрати в Христенка справу, поперти з поліції?

— Ти ж сама в таке не віриш. — Гайдук покрутив у руці ложку. — Гнати поганим віником у такому разі треба всіх, на чолі з Зарубою. Чи — дамо їм шанс — дві третини особового складу. Де ти інших візьмеш? Може, хочеш працювати тут? Відбілити, так би мовити, репутацію всієї поліції в особі чернігівського управління.

— Не смішно.

— Отож. Щодо самої справи… Лоро, для чого забирати в Христенка, коли її все одно ведуть до закриття? Є різниця, хто поставить на ній хрест і позбавить управу чергового геморою?

— Немає, — відповідь вона знала