Розбите дзеркало - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Ти особа неофіційна, — процідив Данилюк. — Ніщо не заважає мені зараз гукнути охорону. Тебе, такого красивого, виведуть звідси при всьому офісі й викинуть у найближчу калюжу.

— Може, дослухаєш? — Гайдук повів далі, не чекаючи відповіді, й у такі моменти зазвичай пишався собою. — Я перед тобою мав коротку розмову з Христенком. Того викликав на пістон начальник поліції Заруба. Знаю не всі таємниці слідства, але досить для того, аби скласти картину з окремих уривків. Отже, ти від самого ранку видзвонював Ярового. Десять пропущених дзвінків, абонент у нього в телефоні підписаний як «Люк». Ти нервував. З чого припускаю — вчора після розмови з нашою представницею Яровий поїхав до тебе. Може, навіть сюди, в цей бункер, — він коротко посміхнувся. — Крім тебе, Ярового зранку видзвонювали з його офісу і моя колега Лариса Кочубей. Далі, вже зі слів Христенка, ти відправив людей до юриста додому. Без електронного ключа зайти в під’їзд неможливо. На дзвінки через домофон реакції нуль. Нарешті твої посланці дочекалися, коли хтось із сусідів вийде, зайшли, дзвонили вже в квартиру. На свій страх та ризик, хоч і з твого благословення, зламали замок. Побачили тіло на підлозі. Щось не так?

— Це не злочин. Як знайшли тіло — набрали мене. Я звелів негайно викликати поліцію. А в слідчого є моє письмове пояснення, як і пояснення моїх підлеглих.

— Ніхто не звинуватить тебе і твоїх людей в незаконних діях, — погодився Гайдук. — Тут інше. Маленький, дуже тонкий нюанс. Не всякий мертвий вважається вбитим. Але мою людину затримали за підозрою саме в убивстві. Христенко мав би пояснити, що труп не кримінальний. Він цим не заморочився. Ти, — Гайдук відліпився від стіни, націлив на Данилюка вказівний палець, — саме ти навів поліцію на Соколовського. Міг би на його колегу, який приїхав для перемовин і зустрічався з Яровим. Аби то був мужчина. Звинувачувати Ларису ти не ризикнув. Простіше пробити по своїх каналах обох, дізнатися, що Богдан Соколовський — фронтовик, і атакувати його. Знайдене в готелі відео додало вам бонусів. Та навіть якби Богдан нікуди з номера не виходив, ти б усе одно грав свою гру.

— Я викличу охорону.

— Не викличеш, — легко заперечив Гайдук. — Це як погрожувати ударом по пиці. Або б’ють відразу — або лякають сто разів. Тут курити можна?

— Ні.

Гайдук, мов попередили не його, видобув із кишені піджака пачку «Camel», запальничку. Закурив із виглядом переможця. Колючий погляд Данилюка він дозволив собі ігнорувати, бо вовчі вогники в очах уже поволі згасли.

— Ти не вдавався до подробиць. Мертвий — значить убитий. Людина не може отак запросто померти в тридцять років, скажи? Христенко вирішив за краще помовчати. Не пояснювати тобі, що при первинному огляді слідів насильницької смерті не виявлено, слідів боротьби в помешканні — теж, двері зачинені зсередини, таке різне. Хіба дзеркало у ванній кімнаті розбите. Неважливо. Ви обоє знали: Соколовський жодним боком не причетний. Але поки це з’ясується… У поліцейській системі, будь-якій, посадити швидше, ніж випустити. Ми втратимо час, визволяючи свого колегу. Компанія «Люк» цей час виграє. Крім того, за твоїм розрахунком ми всі відразу після звільнення Соколовського заберемося з Чернігова, твоєї території, геть — зализувати рани й обирати нову стратегію. Ти ж покажеш нам, київським, як ви тут на місці ведете справи. Один-нуль.

Попільнички в переговорній не було. Зате на столі стояли пляшка води й дві склянки. Попіл Гайдук демонстративно струсив у одну з них.

— Усе б спрацювало, Данилюку. Правда. Рубати навідліг ти навчився. Пригодована поліція тобі в поміч. Одна деталь: Христенко знав, що труп не кримінальний. Тобто вбивство, принаймні станом на момент затримання Богдана, не очевидне. Так само слідчий не знав нічого про вчорашню зустріч Ярового з нашим консультантом. Тим паче не мав зеленого поняття про те, де мої люди зупинилися. Це знали двоє: Яровий і ти. Від нього. Моїх ресурсів, пане Данилюку, вистачить, аби довести: вказівку фабрикувати звинувачення, ліпити горбатого до стіни Христенко отримав від тебе. Телефоном. Я вже закерував, відстеженням твоїх ранкових дзвінків займаються.

Тут Гайдук блефував.

Узагалі зараз ступив на територію не так правди, як припущень і здогадів. Це був звичний для нього метод, освоєний ще в далекі часи оперативно-слідчої роботи. Однак Данилюк слухав і мінився на лиці. На останній фразі впевненість у собі, агресія й ворожість випарувалися. Їх замінила бентега, змішана з якоюсь підлітковою розгубленістю — так буває, коли хлопчика в певному віці застають або з цигаркою, або за переглядом порнофільму.

— Підіб’ємо невтішний для компанії «Люк» підсумок. — Гайдук подивився на скурену до третини цигарку. — За прямою вказівкою її генерального директора слідчий кримінальної поліції затримав людину за підозрою в убивстві. При тому, що напевне знав: сам факт насильницької смерті під питанням. Але свідомо приховав від партнера, бо не хотів зашкодити планам компанії «Люк» прибрати з міста конкурентів. Слово «корупція» так і проситься з язика. Як думаєш, хто кого зараз прибрав з дороги?

— У мене алергія на цигарковий дим, — прогудів Данилюк.

Недопалок упав на дно склянки.

Гайдук скрутив кришечку з пляшки. Залив тліючу цигарку водою. Вона огидно зашкварчала, кімнатою розійшовся неприємний кислуватий запах залитого вогнища. Решту води він допив двома ковтками.

— Хотів собі як краще. Вийшло як завжди. Від претензій на землю під старим будинком компанія «Люк» відмовиться хай не сьогодні, але за кілька днів. Тендер вам усе одно не виграти. Підете на тендер — ми подбаємо, аби слово «корупція» таки прозвучало.

— Нічого у вас не вийде.

— А ти впертий.

— До чого тут я? Будинок може потрапити під державний захист. Ані вашим, ані нашим.

— Поки що — не вашим. — Гайдук кинув порожню пластикову пляшку в кошик для сміття. — Краще подумай, що тобі з Христенком робити. Перестарався бідака… За твої гроші.

7

Аріель стрепенулася, обсмикнула фірмовий фартух, швиденько поправила зачіску.

До схожої реакції на появу шефа в публічному місці Лора давно звикла. Сама належала до жінок, котрі сприймають Гайдука не як кінозірку, цілком спокійно. Принаймні їй хотілося вірити: такі десь у цьому світі існують і дуже добре себе почувають.

Лора пройшла три етапи,