Тенета зради - Джорджо Щербаненко

Під його пильним поглядом вона збентежилась і вже й сама не знала, як саме потоваришувала з дівчиною з м'ясної крамниці — трохи чи дуже.

— А синьйорина Мареллі казала вам, чому збирається йти до мене? — Він усе ще пильно дивився на неї, не відводячи погляду ні на мить.

— Ви ж це знаєте, лікарю.

— Я хочу, щоб ви розповіли мені, що вам казала синьйорина Мареллі.

Жінка занепокоєно пояснила:

— Вона сказала, що збирається заміж за власника м'ясної крамниці, про це я вже давно знала, і додала ще, що він їй не подобається, що вона кохає іншого — того, котрий загинув разом з нею, — а різник, мовляв, це просто непогана нагода. Але він хотів, щоб у неї було все гаразд, інакше він із нею не одружиться, а в неї не було все гаразд, тож вона знайшла доброго лікаря, який усе залагодив.

Отже, він добрий лікар, який усе залагоджує. Дука перестав так пильно дивитися на бідолашну жінку й сам до себе всміхнувся. Ці хитрі злочинці можуть робити все, що хочуть, та завжди знаходиться якась дурноголова жінка, базіка, яка розповідає про все до решти.

— І що я повинен для вас зробити?

— Ох, послухайте, лікарю, якщо ви не хочете цього зробити, то так і скажіть. Я вам уже стільки всього розповіла; ці розмови й так діють жінкам на нерви.

— Маскаранті! — покликав Дука, уже не звертаючи на неї уваги.

Той напрочуд м'яко ввійшов до кабінету з передпокою, де стояв, прислухаючись до їхньої розмови.

— Маскаранті, будь ласка, покажіть синьйорині своє посвідчення.

У їхні наміри не входило розкривати їй, що вони з поліції, у цьому логіки не було, та все ж Маскаранті виконав його прохання.

— Слухайте мене уважно, — мовив Дука. — Ми з поліції. Але не бійтеся. Але жінка таки злякалась, навіть здавалося, що вона ось-ось зомліє.

— То ви не лікар? — Вона задихала часто-часто, так ніби повітря було свинцеве. — А портьє сказав мені, що ви — лікар.

— Заспокойтесь! — гримнув він. щоб вона не зомліла. — Я й лікар, тобто був лікарем. Але тепер ви повинні допомогти поліції.

Перед цими двома чоловіками, які несподівано виявилися поліцейськими, вона відчула себе маленькою дівчинкою.

— Я мушу повернутися до крамниці, вже пізно, я залишила там свою маму, а вона в мене стара й не знає, що й до чого. — Гостя підвелася, незграбно тримаючи сумочку обома руками; обличчя її позеленіло, та причиною цього було лише відбите світло гомінкої весни, що зазирала крізь вікно.

— Сядьте, — звелів Дука.

Мабуть, голос його був надто суворий і гучний, бо жінка здригнулася, аж підскочила.

— Так, так, так, — промовила вона. — Так. — Потім сіла й одразу заплакала.

Єдиний дійовий спосіб заспокоїти того, хто плаче, — це наказувати йому.

— Покажіть свої документи, — звелів їй Дука.

— Так, так, — знову промовила вона, плачучи, й заходилася порпатись у сумочці. — Тут у мене лише ліцензія, а паспорт удома.

Дука погортав ліцензію — жінка мала двадцять дев'ять років, але на вигляд їй було на кілька років більше, як і багатьом іншим міланкам, які працюють, працюють, а потім обличчя в них стає ось таким. Тоді передав ліцензію Маскаранті і, пам'ятаючи, що з вагітними жінками треба бути делікатним, почав:

— Не треба нас боятися, ми хочемо лише дещо дізнатися про ту дівчину. Ви знаєте багато більше, ніж сказали, і повинні все розповісти поліції. Розкажіть, наприклад, детальніше про той лак для нігтів, мені це цікаво. Ви казали, що вона фарбувала собі кожен ніготь в інший колір, але не завжди, чи не так?

— Саме так, уявіть собі. — Жінка перестала плакати. — Вона робила це лише задля свого хлопця.

— Нареченого, власника м'ясної крамниці?

— Еге ж, — сказала вона, помалу розбалакуючись. — Вона розповідала мені багато чого — що він домагався від неї всього, крім її цноти; знаєте, як я зрозуміла, вона була не дуже порядна дівчина, це видно з деяких деталей; приміром, йому подобалося, коли вона пестила його нігтями, пофарбованими в різні кольори. Ці деталі справляли на мене дивне враження; було й інше, що важко висловити, та, знаєте, ми не можемо вибирати собі клієнтів; зрештою, вона не здавалася мені поганою дівчиною.

А хто каже, що вона була погана дівчина? Знаряддя не буває добре чи погане, все залежить від того, як його використовують; навіть пуп'янком троянди можна задушити людину, якщо запхати його досить глибоко в горло. Отже, різник, крім усього іншого, був ще й фетишистом, це різновид хроматичного онікофетишизму, непогано, невинні забаганки інстинкту. Але двадцяти-дев'ятирічна синьйорина, яка через свій запал до праці мала вигляд тридцятип'ятирічної, має знати щось більше.

— А ви були знайомі з отим другим, що загинув разом із дівчиною? Вона подивилася на Маскаранті, що сидів біля вікна із записником у руці й жахливою кульковою ручкою з рожевого пластику між пальцями, нагадуючи пенсіонера, який старанно занотовує свої спогади. Їй і на думку не спадало, що він стенографує всю її розповідь; роботу поліції вона уявляла собі погано.

— З синьйором Сільвано? Еге ж, я бачила його один раз.

— Там, у барі Фронтіні? — висловив здогад Дука.

— Та ні. — Вона відкинула цей здогад, дивуючись, який нетямущий її співрозмовник. — Хіба ж вони могли показатися разом біля м'ясної крамниці, там, де є продавці, які донесуть про них хазяїнові? Ні, це було пов'язано з валізкою.

Весна враз перестала зазирати у вікно, принаймні для нього й Маскаранті, хоч гостя кинула досить просту фразу, навіть не підозрюючи, яке враження вона справить на цих двох чоловіків.

— Одного вечора, перед тим, як