Тенета зради - Джорджо Щербаненко

— То це готель? — перебив він її.

— Ні, знаєте, то тільки ресторан. — Вона скромно опустила голову, а тоді, раз у раз вставляючи оце своє «знаєте», повела далі: — Та знаєте, як у них водиться, вони, мабуть, мають нагорі кімнати для своїх постійних клієнтів.

Прекрасні зелені куточки серед природи, а нагорі — кімнати, до того ж далеко від Мілана, можна привезти товаришеву дружину чи неповнолітню дівчину, гарно поснідати, бо сюди краще їхати за дня, так це не викликає підозри, а тоді можна піднятися нагору, просто так, а потім просто зійти вниз, і ніхто нічого не зможе сказати. Треба буде колись зазирнути в той куточок, є люди, що ніколи не бувають у якомусь місці просто так, випадково.

— Вона казала вам ще про якісь місця? Гостя напружила пам'ять, тоді відповіла:

— Ні, мені здається, що ні; пам'ять у мене не дуже добра; одного разу Джованна, побувавши там наступного дня, стільки розповідала мені про «Бінаскіну», говорила, що там дуже смачно годують, та коли я їздила туди з матір'ю, то, сказати по правді, було не так уже й смачно.

Дука зачекав, поки вона виговориться; цей візит виявився куди кориснішим, ніж могло здатися; спасибі, спасибі, синьйорино з парфюмерної крамнички, її прізвище записав Маскаранті, прізвища його, Дуку, не обходили.

— Дякую, — щиро мовив він і дав їй кілька порад, а передусім попрохав відразу попередити поліцію, якщо хтось випадково зайде спитати щось про синьйора Сільвано чи синьйорину Джованну Мареллі; тільки щоб не забула, а то поліція може розгніватись. Потім він дав їй пораду, сказати б, моральну — правда, не зовсім моральну, бо це була радше погроза: пояснив їй, що коли вже вона вагітна, то повинна народити дитину з двох дуже простих причин: по-перше, за підпільний аборт її можуть посадити до в'язниці, ще й відберуть ліцензію на торгівлю; а по-друге, у багатьох випадках, і він як лікар може це підтвердити, штучний викидень спричиняється до всіляких поганих наслідків, і серед них — септицемія, а септицемія, якщо вона не знає, — це загальна інфекція, і спинити її не в змозі навіть сучасна медицина. А вже біля дверей, перед тим, як їх відчинити, він, зважаючи на те, що був День матері, тихим, переконливим голосом пояснив їй, що в неї може народитися хлопчик, отже — та хай навіть це буде й дівчинка — за якихось двадцять років вона матиме в крамниці поміч; бо навіщо так піклуватися про крамницю, коли не буде кому її залишити?

Випровадивши гостю, він побіг на кухню. Папки все ще лежали на найбільшій полиці в серванті.

— Маскаранті, будь ласка, точний план того місця, де впав у воду автомобіль Турідду Сомпані.

Вони разом почали гортати досьє, і — поряд із знімками автомобіля, що його дістають із води, — ось вони, малюнки; отже, машина Турідду Сомпані затонула майже на півдорозі від Бінаско до Чертоза ді Павія.

— їдьмо, треба подивитися самим, — сказав він Маскаранті.

Поки що, в цю хвилину, побачити можна було небагато. Наближалася лише дванадцята година, і, незважаючи на сонце, на прозоре небо, на ніжну, розкішну зелень, на гостре відчуття весни, таке рідкісне у Ломбардії, ця місцина, коли дивитись на неї здаля, мала непримітний вигляд. Спочатку з дороги не було видно нічого; згодом вони, проминувши стіну дерев, під'їхали до стоянки, але ресторану й тоді не побачили. Довелося перейти пішки крізь ще одну стіну з дерев, і ось вона — на вигляд безвинна будівля, потворний архітектурний гібрид нижньоломбардської сироварні й шведської протестантської церкви.

Була вже дванадцята, рівно дванадцята година. Вони ввійшли до ресторану. О цій порі ніхто не вийшов їм назустріч — ще надто рано, усі були на кухні й готували птицю. Вони минули двоє важезних дверей; розкішний вигляд цих дверей з вигадливими бронзовими клямками завдовжки з півметра свідчив про те, що прибутки тут добрі.

— Мабуть, нам не варто вдавати клієнтів, однаково не повірять, — промовив Дука, який уже почував себе поліцейським.

Зала була приємна, досить дотепно обставлена. Вона імітувала стайню — верхові сідла, колеса від возів, купи соломи на долівці, а в жолобах попід стінами — сіно. Але все було дуже елегантне — ні сідла, ні лопати, ні колеса від возів не порушували чистоти накритих столів, завантажених закусками та фруктами візків, оббитих оксамитом гірчичного кольору крісел; це була стилізована стайня, позбавлена будь-яких незручностей; зі стелі звисали прості селянські лампи, в кутку стояв віз, напханий віхтями сорго, і все було дуже охайне, старанно вичищене пилососом; і кілька здоровенних мідних сковорід своїм блиском ще більше підкреслювали бездоганну чистоту (гігієна! — особливо там, де їдять).

— Місце справді огидне, — зауважив Дука.

Ніхто не виходив їм назустріч, нікого не було видно. З трьох відчинених великих вікон, окрім світла, вливався пташиний спів, а з сусіднього приміщення, де вочевидь була кухня, чувся стукіт — там, певно, готували відбивні або сікли щось ножем. Невдовзі звідти вийшов старий чоловік у чорних штанях та білій сорочці з закасаними рукавами — низенький, худий, з рожевим обличчям, геть лисий, без жодної волосинки. Він, либонь, мав великий досвід і нечисте сумління, бо ступив до них не як до двох можливих клієнтів, а з непевним виглядом пацієнта, який не знає, що йому скаже лікар: пухлина чи сінна лихоманка?

— Маскаранті, посвідчення! — звелів Дука.

Поки Маскаранті показував старому посвідчення, позад нього з'явились одягнені в біле довгов'язі, проте досить кремезні офіціанти й навіть дві куховарки у білих, схожих на наповнені льодом гумові грілки, беретах; все це дуже нагадувало минуле століття; Дуці спав на думку Тулуз-Лотрек… Стривай-но. Тулуз-Лотрек теж був бретонець, як і Турідду Сомпані? Та ні, пригадав Дука, той був не бретонець, а здається, гасконець.

— Так, — мовив старий, стоячи серед офіціантів у довгих білих фартухах

1 поглядаючи на посвідчення Маскаранті; він, мабуть, мав неабиякий досвід з поліцією, бо не всміхнувся й не заметушився; його «так» було досить холодне й коротке.

Але Дука змусив його змінити тон:

— Нам треба