Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз

Тому якщо вас усе влаштовує, вирушаємо завтра зранку о восьмій. Поїдемо на «ленд-ровері». Комфорту не обіцяю, бо ми добряче завантажили машину. До нашого табору біля Мейнвілля — триста кілометрів, — він замовк, коли принесли морепродукти. Щойно офіціант відійшов, Кен продовжив: — Від Мейнвілля до Каленберґового маєтку ще кілометрів чотириста. Гелікоптер чекатиме у Мейнвіллі. Якщо все буде гаразд, його доставлять швидко. Ви двоє залишитеся на день у таборі, а ми з Феннелом рушимо в дорогу. Потім ви полетите. Зв’язок підтримуватимемо по раціях. Вони надійні, я перевірив. Якщо поталанить, будемо у Мейнвіллі по обіді. Ми з Феннелом поїдемо о п’ятій наступного ранку. А ви полетите о десятій через день. До маєтку Каленберґа дістанетеся десь за годину. Вам не варто світитися там надто рано. Ну, як мій план?

— Чудово, — відповів Ґеррі. — А що з гелікоптером: техобслуговування і пальне?

— Про це вже подбали. Пального вистачить на те, аби прилетіти туди й повернутися. Мені гарантували, що все працює відмінно. Звісно, можеш перевірити, чи все тебе задовольняє, та, як мене запевнили, гелікоптер уже чекатиме, готовий до польоту.

— А який він, Мейнвілль? — запитала Ґея, відкладаючи ніж і виделку.

Кен усміхнувся:

— Таке собі задрипане містечко. Наш табір розташований за п’ять миль від нього, у савані.

Компанія з насолодою перейшла до телятини. Мандрівники обговорювали подальші деталі операції. Ґея та Ґеррі зауважили, що Феннел практично нічого не казав, тільки бурчав над їжею й витріщався на дівчину. Повечерявши, вони пили каву й слухали розповіді Кена. Він виявився хорошим і цікавим співрозмовником.

— Вам сподобається поїздка до Мейнвілля, — сказав Кен. — Останній відрізок ми долатимемо не автострадою, тож ви надивитеся на всіляку дичину... бородавочники, антилопи-імпали, водяні козли, мавпи-верветки та багато іншого. Якщо вам цікаво, можу трішки розповідати про тварин, на яких ми натрапимо. Колись я був єгерем у чудовому заповіднику. Возив людей на «ленд-ровері» й показував їм тварин.

— Чому ж ви залишили таку роботу? — запитала Ґея. — Як на мене, то це дуже приємне життя.

Кен розсміявся.

— Вам би сподобалося, правда? Із тваринами жодних проблем не було, але клієнти, зрештою, мене доконали. Не можна ж піти у савану й сподіватися, що звірі просто сидять і чекають на тебе. Необхідне терпіння. Бувають дні, особливо в цю пору, коли можна кілька миль проїхати, але ні на кого не натрапити. А клієнти дратуються й дорікають мені. За кілька років це мене остаточно стомило. Був один клієнт, який мене по-справжньому пресував. Йому тоді не щастило. Настав сезон дощів, а він дуже хотів зробити фотографію буйвола. Він заклався на тисячу доларів з друзякою у Штатах, що привезе таку світлину... А буйволів не було. Ми годинами вистежували їх, але марно, тож він зривав усю злість на мені, — Кен усміхнувся. — Врешті-решт я зацідив йому в щелепу. За це мене на півтора року запроторили в тюрму. Коли ж я вийшов звідти, то облишив своє невдячне заняття.

Феннел слухав ці балачки нетерпляче, і нарешті втрутився:

— Ну, не знаю, що збираєтеся робити ви, хлопці, але я запрошую міс Десмонд скласти мені компанію й прогулятися нічними ресторанами, — він пильно поглянув на Ґею. — Що скажете?

Запала тиша. Ґеррі відразу ж зиркнув на почервоніле обличчя Феннела й на цілком розслаблену, усміхнену Ґею.

— Це так люб’язно з вашого боку, містере Феннел, але прошу мені вибачити. Якщо ми завтра маємо рано вставати, то мені потрібно виспатися, — вона підвелася. — Добраніч усім. Зустрінемося зранку, — і Ґея вийшла з ресторану, продовжуючи притягувати до себе чоловічі погляди.

Феннел відкинувся на стільці. Його обличчя зблідло, а очі палахкотіли.

— Продинамила, — буркнув він. — Трясця б її взяла, та ким вона себе вважає?

Кен звівся на ноги.

— Розрахуюся й піду спати, — він рушив до каси.

Ґеррі спокійно мовив:

— Розслабся. Дівчина стомилась. Якщо хочеш кудись піти, можу скласти тобі компанію.

Феннел удав, що не чує. Він так і сидів, втупившись у простір напівбожевільними очима. До його обличчя повернулися звичні барви. Він важко звівся на ноги й вийшов із ресторану до ліфта. Феннела аж хитало від гніву.

«Ну гаразд, сучко, — думав він, коли прочинилися двері ліфта. — Я ще покажу тобі! Дай нам лишитися сам на сам хоча б на десять хвилин — і я провчу тебе так, що місця живого не залишиться».

Діставшись до номера, він з тріском зачинив двері й зірвав із себе одяг. А тоді гепнувся на ліжко, стиснувши кулаки так, що нігті врізались у долоні. По товстих щоках бандита стікав піт.

Більше години хтивий розум Лью вигадував, що можна зробити з Ґеєю, якби вони лишилися на самоті, та еротичні думки виснажили його, і свідомість повернулася до нормального стану.

Зненацька Лью пригадав Шалікові слова: «Ви взагалі не чіпатимете Ґеї Десмонд. Простягнете до міс Десмонд лапи — й обіцяю, Інтерпол отримає ваше досьє».

І як Шалік дізнався про три вбивства?

Феннел тривожно засовався на ліжку. Дотягнувся до цигарки, запалив її і втупив погляд у протилежний кінець кімнати, осяяний рекламною вивіскою з іншого боку дороги.

Раптом пам’ять перенесла його в минуле. Ось він знову в Гонконзі, сходить із джонки на причал Фенвік-стрит у районі Ваньчай. Феннел щойно повернувся з контрабандного рейсу разом із китайськими друзями. Вони без проблем доправили вантаж опіуму на острів Чхеклапкок[14], тож у кишені Феннела лежало три тисячі доларів. За десять годин він мав відлітати назад до Англії. Після шести днів у смердючій джонці він просто-таки потребував жінки.

Китайські друзі підказали йому, куди піти. Він прогулявся вздовж Ґлостер-роуд, проштовхуючись крізь рикші, швидкісний транспорт, продавців фруктів і натовпи галасливих мешканців, і таки дістався до рекомендованого публічного дому.

Китайська дівчина виявилася маленькою та компактною, з тугими сідницями, які припали Лью до смаку, от тільки в ліжку вона лежала як шматок м’яса. Слугувала за об’єкт, на який Феннел виливав свою хіть. Коли той кепський статевий акт нарешті завершився, бандит, вижлуктивши півпляшки віскі, що притлумило всі його чуття, заснув. Однак навіть уві сні не забувався остаточно. Сповнене небезпек життя навчило його ніколи не впадати в безтяму, байдуже, скільки він випив. Прокинувшись, він побачив, що дівчина, досі гола — її шкіра барви слонової кості світилась у сяйві вуличного ліхтаря, що падало крізь не прикрите шторами вікно, — копирсалась у