Затемнення - Стефані Маєр

— Що?

— Якщо говорити про протиприродне… — натякнула я.

— Белло, — повільно мовив він. Його голос змінився. Подорослішав. Я відчула, що Джейкоб раптом став говорити так, наче був набагато старший за мене — як батько або учитель. — Я таким народився. Це частина того, ким я є, ким є моя родина і всі ми як плем’я. Саме тому ми всі ще досі живі. Але незважаючи на це, — він зиркнув на мене — погляд його чорних очей неможливо було прочитати, — я все ж людина.

Він узяв мою руку і притис до своїх гарячково палаючих грудей. Крізь футболку я відчувала, як під моєю долонею ритмічно б’ється його серце.

— Нормальні люди не можуть так стрибати на мотоциклах, як ти, — він легенько усміхнувся. — Нормальні люди тікають від почвар, Белло. А я ніколи не говорив, що нормальний. Я просто людина.

Сердитися на Джейкоба і далі було неможливо. Забравши руку з його грудей, я всміхнулася.

— Як на мене, ти зараз дуже схожий на людину, — мовила я.

— Я почуваюся людиною, — він подивився крізь мене, блукаючи поглядом десь далеко. Його нижня губа затремтіла, і він сильно її прикусив.

— О Джейку, — прошепотіла я, простягаючи до нього руку.

Саме за цим я сюди прийшла. Саме заради цього я витримаю будь-який прийом, який чекає на мене вдома. Бо за облудою гніву та сарказму було видно, що Джейкоб страждає. І зараз це можна було прочитати в його очах. Я не знала, як йому допомогти, але знала, що маю спробувати. Це було більше, ніж просто борг перед ним. Бо його біль був і моїм болем. Джейкоб став частинкою мене, і наразі цього було не змінити.

РОЗДІЛ 5. ІМПРИНТИНГ

— То як справи, Джейку? Чарлі казав, що у тебе зараз скрутні часи… Є зміни на краще?

Його тепла рука діткнулася моєї.

— Все не так погано, — сказав він, але глядів убік.

Він повільно пішов назад до стовбура-лавочки, дивлячись під ноги на різнокольорові камінці, й потягнув і мене за собою. Я присіла на наше дерево, а він опустився поруч на мокрий кам’янистий берег. Мабуть, так йому було легше ховати обличчя. Він узяв мене за руку.

Я почала балакати, аби заповнити тишу.

— Скільки часу минуло, відколи я тут була востаннє! Мабуть, я багато чого проґавила. Як Сем з Емілією? А Ембрі? А Квіл?…

Я зупинилася на півслові, згадавши, що Джейкобів друг Квіл був делікатною темою.

— А, Квіл, — зітхнув Джейкоб.

Значить, це сталося — Квіл приєднався до зграї.

— Мені шкода, — промовила я.

Але на моє здивування, Джейкоб пирснув.

— Лише йому цього не кажи.

— Що ти маєш на увазі?

— Квілу не потрібне співчуття. Якраз навпаки — він почувається пречудово. Він у захваті.

Я відчувала, що нічого не розумію. Всі інші вовки були страшенно засмучені через те, що їхній товариш розділить їхню долю.

— Як же так?

Джейкоб підвів голову і з усмішкою подивився на мене.

— Квіл гадає, що це найкрутіша річ, яка з ним сталася. Частково через те, що нарешті стало зрозуміло, що ж відбувається. І він дуже радий, що знову з усіма дружить — тепер уже, так би мовити, зсередини, — Джейкоб знову пирснув. — Але не варто дивуватися. Це так схоже на Квіла.

— Йому це подобається?

— Чесно кажучи… як і більшості з хлопців, — поволі зізнався Джейкоб. — Звісно, у цьому є свої переваги — швидкість, свобода, сила, відчуття… родини. Ми з Семом єдині, хто почувався через це нещасними. Сем давно це пережив, а я от… на стадії пелюшок, — Джейкоб засміявся сам до себе.

Як же багато я не знала!

— А чому ви з Семом не такі, як решта? А що пережив Сем? А чому це з ним сталося? — питання сипалися з мене без жодної перерви на відповіді, і Джейкоб знову засміявся.

— Це довга історія.

— Моя розповідь також була довгою. Крім того, я не поспішаю повертатися, — відказала я і поморщилася на саму думку про неприємності, які чекають на мене вдома.

Він зиркнув на мене, почувши приховані нотки в моїх словах.

— Едвард розсердиться на тебе?

— Так, — відповіла я. — Йому дуже не подобається, коли я роблю речі, які, на його думку… ризиковані.

— Такі, як гуляти з вовкулаками.

— Ага.

Джейкоб знизав плечима.

— То не йди. Я посплю на канапі.

— Краще не треба, — попрохала я. — Бо тоді він буде мене розшукувати тут.

Джейкоб напружився, а потім безрадісно посміхнувся:

— Справді буде?

— Можливо, якщо він вважатиме, що мені загрожує небезпека.

— Моя пропозиція залишається в силі.

— Будь ласка, Джейку. Мене це просто вбиває.

— Що саме?

— Те, що ви двоє так прагнете прикінчити один одного! — сказала я з серцем. — Це не дає мені спокою. Чому ви не можете поводитися, як цивілізовані люди?

— Він прагне мене прикінчити? — запитав Джейкоб зухвало, ні на йоту не розчулений моїми скаргами.

— А ти хіба ні?! — я усвідомила, що зірвалася на крик. — Принаймні він поводиться тут по-дорослому. Він знає, що заподіявши шкоду тобі, зашкодить мені — а цього він ніколи не зробить. А тобі, здається, на мене абсолютною начхати!

— Ага, звісно, — пробурмотів Джейкоб. — Він цілковитий пацифіст.

— Ух! — я вирвала долоню, яку він тримав, і відвернулася. А потім, підтягнувши коліна до підборіддя і міцно обхопивши їх руками, спрямувала погляд до обрію. Всередині все клекотіло.

Джейкоб декілька хвилин сидів мовчки. Зрештою він підвівся з землі та присів поруч, пригорнувши мене за плечі. Я струснула його обійми.

— Вибач, — сказав він примирливо. — Я постараюсь виправитися.

Я не відповіла.

— Ти ще хочеш почути про Сема? — запитав він.

Я знизала плечима.

— Як я вже казав, це довга історія. І дуже… дивна. Взагалі в цьому новому житті багато дивного. Я не мав часу, щоб і половину тобі розказати. А те, що сталося із Семом… не знаю, чи мені вдасться це коли-небудь правильно пояснити.

Всупереч роздратуванню, його слова пробудили в мені цікавість.

— Я слухаю, — буркнула я сердито.

Краєчком ока я помітила, як він посміхається.

— Сему було набагато тяжче, аніж нам. Бо він був першим, і нікого не було поруч, аби пояснити, що відбувається. Семів дід помер іще до того, як онук народився, а батька він ніколи не знав. Ніхто не міг розпізнати ознак. І першого разу, коли це сталося — вперше, коли він перевтілився, — він гадав, що збожеволів. Йому знадобилося два тижні, аби заспокоїтися настільки, щоб перевернутися назад.

Це було ще до того, як ти переїхала до Форкса, тому ти