Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

вранці минулого понеділка, третього числа. Коли я приїхав, батька не було вдома, а покоївка сказала, що він поїхав у Росс з Джоном Коббом, конюхом. Невдовзі після цього я почув, як у двір в’їхала його ресорна двоколка, і, визирнувши з вікна, побачив, що він виліз із неї й швидко пішов з двору, хоч я й не зрозумів, куди саме. Тоді я взяв свою рушницю й вирішив пройтися до Боскомської ковбані з наміром постріляти кролів на іншому її боці. По дорозі я зустрів Вільяма Краудера, сторожа, який посвідчив про це, але він помиляється, вважаючи, що я йшов слідом за батьком. Я й не підозрював, що батько попереду. Коли до ковбані залишалось десь близько сотні ярдів, я почув крик «кууї!» — це був сигнал, яким ми з батьком звичайно обмінювались. Тоді я побіг уперед і побачив його біля ковбані. Він, очевидно, дуже здивувався з моєї появи й досить різко спитав мене, чого я прийшов. Відбулася розмова, дійшло до сильних висловів і мало не до бійки, бо батько дуже легко спалахував люттю й не вмів стримуватись. Бачачи, що він втрачає самовладання, я облишив його й пішов на ферму Хазерлі. Та не встиг я пройти й півтори сотні ярдів, як почув позаду нелюдський зойк, що змусив мене кинутись назад. Там я побачив батька з розбитою головою, він лежав на землі й конав. Рушниця випала у мене з рук, я обняв батька, але він майже зразу ж вмер. Кілька хвилин я стояв навколішки біля нього, а тоді подався до сторожа містера Тернера, бо його будинок найближчий, попросити допомоги. Я нікого не бачив біля батька, коли повернувся на його крик, і не маю уявлення, як він дістав такі рани. Його не дуже любили, бо вдачу він мав відлюдкувату й непривітну, але наскільки мені відомо, справжніх ворогів у нього не було. Більше я нічого не знаю».

КОРОНЕР. Чи ваш батько сказав вам що-небудь, перш ніж вмер?

СВІДОК. Він пробурмотів кілька слів, але я зміг розчути тільки одне з них — слово «пацюк».

КОРОНЕР. Що ви з нього зрозуміли?

СВІДОК. Воно не мало для мене ніякого сенсу. Я подумав, що він марить.

КОРОНЕР. З якого приводу почалася остання сварка між вами й вашим батьком?

СВІДОК. Мені не хотілось би відповідати на це запитання.

КОРОНЕР. На жаль, я змушений наполягати на відповіді.

СВІДОК. Але для мене це неможливо. Запевняю вас, що розмова з батьком не мала відношення до трагедії, яка потім сталась.

КОРОНЕР. Це вирішить суд. Мені не треба пояснювати вам, що ваша відмова завдасть вам значної шкоди під час майбутнього розгляду справи в суді.

СВІДОК. А проте я не маю права відповідати.

КОРОНЕР. Як я зрозумів, крик «кууї» був для вас із батьком звичайним умовним сигналом?

СВІДОК. Так.

КОРОНЕР. Тоді як могло трапитись, що він подав вам цей умовний сигнал, перш ніж побачив вас і навіть не відаючи, що ви повернулися з Брістоля?

СВІДОК (дуже розгубившись). Не знаю.

ПРИСЯЖНИЙ ЗАСІДАТЕЛЬ. Чи не помітили ви чого-небудь підозрілого, коли, почувши крик, повернулись назад і побачили, що вашого батька смертельно поранено?

СВІДОК. Нічого певного.

КОРОНЕР. Що ви хочете цим сказати?

СВІДОК. Я був такий збуджений і схвильований, коли вибіг з лісу, що думав тільки про батька, більше ні про що. Проте у мене склалось якесь непевне враження, ніби в той час, коли я біг, ліворуч від мене на землі щось лежало. Мені здалося — сірого кольору, мабуть, якийсь одяг або, може, плед. А коли я підвівся з колін і пошукав ту річ очима, її вже не було.

КОРОНЕР. Ви хочете сказати, що вона зникла до того, як ви пішли по допомогу?

СВІДОК. Так, тоді.

КОРОНЕР. Ви не можете сказати, що то було?

СВІДОК. Ні, я просто відчув, що там щось є.

КОРОНЕР. А на якій відстані від тіла?

СВІДОК. Приблизно на відстані дюжини ярдів.

КОРОНЕР. А на якій відстані від краю лісу?

СВІДОК. Приблизно на такій самій.

КОРОНЕР. Отже, та річ зникла в той час, коли ви були за дюжину ярдів від неї?

СВІДОК. Так, але я стояв спиною до неї.

На цьому допит свідка було закінчено».

— Я бачу, — сказав я, — під кінець допиту коронер своїми зауваженнями досить-таки допік молодому Маккарті. Він звернув увагу, і небезпідставно, як на суперечливість твердження про те, ніби батько подав синові сигнал, перш ніж його побачив, так і на відмову сина переказати зміст розмови з батьком, на дивне витлумачення слів умираючого. Усе це, як зауважив коронер, красномовно свідчить проти сина.

Холмс стиха розсміявся й улігся на м’якому сидінні.

— Ви з коронером обидва щосили намагаєтесь не помічати найпереконливіших деталей, які свідчать на користь юнака, — мовив він. — Хіба ви не бачите, що твердите то про наявність у нього багатої уяви, то, одночасно, про те, що її в нього обмаль. Обмаль — це коли ви думаєте, що він не міг би винайти досить привабливої причини сварки, аби прихилити до себе симпатії колегії присяжних, а багато — це коли вважаєте його здатним з якихось потаємних міркувань на щось таке outré[9], як згадка вмираючого про пацюка або розповідь про випадок із зникненням одягу. Ні, сер, у цій справі я дотримуватимусь тієї точки зору, що все, сказане юнаком — правда, а там подивимось, куди приведе нас ця гіпотеза. А тепер я почитаю Петрарку, ось у мене кишенькове видання, і більше не скажу про цю справу ні слова,