Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
— Марні зусилля, Джоне Клею, — чемно промовив Холмс, — у вас немає ніяких шансів.
— Бачу, — відповів той з граничним спокоєм. — Але в мого напарника все гаразд, хоч ви й відірвали йому полу піджака.
— Біля дверей його чекає аж троє, — скептично зауважив Холмс.
— Ого! Ви, бачу, продумали все до дрібниць. Я мушу поздоровити вас.
— А я вас, — відповів Холмс. — Ваша вигадка з рудим волоссям — нова і надзвичайно вдала.
— Зараз побачиш свого напарника, — проказав Джонс. — По норах він лазить вправніше, ніж я. Ну, давай надіну тобі браслети.
— Прошу, не торкайтеся мене своїми брудними руками, — мовив наш бранець, коли на його зап’ястках клацнули наручники. — Вам, мабуть, невідомо, що в моїх жилах тече герцогська кров. Прошу також називати мене «сер» і казати «будь ласка», коли звертаєтесь до мене.
— Гаразд, — відповів Джонс, витріщивши очі й хихикаючи. — Так от, будьте ласкаві, сер, пройти нагору, там ми подамо вам кеб, щоб одвезти вашу вельможність у поліцію.
— Оце вже краще, — спокійно мовив Джон Клей.
Він зробив нам трьом загальний уклін і незворушно подався геть у супроводі детектива.
— Містере Холмсе, — сказав Меріуезер, коли ми рушили з підвалу слідом за ними, — я навіть не знаю, як наш банк може віддячити вам чи винагородити вас. Немає сумніву, ви запобігли, придушили в зародку одну з найреальніших з усіх мені відомих спроб пограбувати банк.
— У мене були свої власні невеличкі рахунки з містером Джоном Клеєм, — зауважив Холмс. — На цю справу я трохи витратився і, сподіваюсь, банк відшкодує збитки. По суті ж — я вповні винагороджений тим. Правду кажучи, я вже дістав цілком достатню винагороду, бо мав нагоду взяти участь у єдиній в своєму роді справі і почути дивовижну розповідь про Спілку рудих...
— Розумієте, Вотсоне, — почав Холмс, коли ми сиділи вранці на Бейкер-стріт за склянкою віскі з содовою, — від самого початку було ясно, що оголошення в газеті про Спілку рудих і переписування «Британської енциклопедії» переслідувало єдину можливу мету — щодня на кілька годин усувати з дому нашого не надто розумного лихваря. Шлях, яким цього досягнуто, дивний, але вигадати щось краще справді важко. Спосіб досягти мети, безперечно, підказаний винахідливому розумові Клея кольором волосся його підручного. Чотири фунти на тиждень — це просто принада, на яку спіймався Вілсон, та й що вони для них важили, коли гра йшла на тисячі! Вони дають у газеті оголошення, один шахрай тимчасово наймає помешкання для контори, другий — підохочує свого хазяїна спробувати щастя, і обидва забезпечують собі можливість щодня користатися з його відсутності. Почувши про помічника, який найнявся за половину платні, я зразу збагнув, що в нього є на це поважні причини.
— Але як ви вгадали, що то за причини?
— Якби в домі була жінка, я запідозрив би звичайнісіньку інтрижку. Проте підстав для цього не виявилось. Діло в нашого клієнта невеличке, та й удома немає нічого, що могло б виправдати такі складні приготування й такі витрати. Отже, їх цікавило щось поза межами будинку. Але що? І тут я згадав про любов помічника до фотографії і про те, що він постійно сидить у підвалі. Підвал! Ось де кінчик провідної нитки! Потім я навів довідки про цього помічника рудого і з’ясував, що мені доведеться мати справу з найбільш зухвалим й відважним злочинцем у всьому Лондоні. Авжеж, він щось робив у підвалі — по багато годин на день протягом кількох місяців.
Що б це могло кінець кінцем означати? Додуматись можна було лише до одного: він робив підземний хід у якусь іншу будівлю.
Отаких висновків я дійшов, коли ми подалися глянути на місце подій. Я здивував вас, постукавши палицею по бруківці. Це я дізнавався, в який бік робиться підкоп — перед будинком чи позаду. Перед будинком його не було. Тоді я подзвонив, — як і сподівався, двері відчинив помічник. У нас із ним траплялися сутички, але в очі один одного ми ще не бачили. Та я не дивився на його обличчя. Коліна його штанів — ось що цікавило мене. Ви, мабуть, і самі помітили, які вони в нього зношені, м’яті, брудні. Вони свідчили про довгі години копання. Залишилося з’ясувати одне: куди вони підкопуються.
Завернувши за ріг, я побачив, що міський і приміський банки стоять впритул до контори нашого друга, і зрозумів: загадку розгадано.
Ви поїхали після концерту додому, а я відвідав спершу Скотленд-Ярд, а потім голову правління банку. Результати ви бачили.
— А як ви здогадалися, що вони спробують пограбувати банк саме цієї ночі? — спитав я.
— Коли вони закрили свою контору Спілки рудих, це означало — їм уже байдуже, дома містер Джейбез Вілсон чи ні, іншими словами — вони закінчили підкоп. До того ж для них було важливо використати його чимшвидше, бо підкоп могли виявити, а золото вивезти. Найзручніший день для них — субота, бо це давало їм для втечі аж два дні. З цих міркувань я й припустив, що вони з’являться сьогодні вночі.
— Ви міркували бездоганно! — із щирим захватом вигукнув я.
— Цей випадок урятував мене від нудьги, — сказав Холмс, позіхаючи. — Та леле, я знову відчуваю, як вона огортає мене! Все моє життя — безперервне зусилля врятуватися від банальної одноманітності існування. А отакі маленькі загадки допомагають мені в цьому.
— Ви справжній благодійник нації, — промовив я.
Холмс знизав плечима.
— Згоден, — мабуть-таки, я приношу
