Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей
А зараз, під вечір, я думаЮ: не так уже й просто знайти хорошого компаньйона, який мирився би з твоїм життям, що схоже на калейдоскоп, який завжди підтримає тебе на дистанції. Якщо ви у змозі знайти компаньйона, з яким завжди хотілося б розділити сніданок і вечерю, який врятує вас від пообідньої коми в офісі, а також на останніх кілометрах марафонського забігу, який подарує вам задоволення і з алкоголем, і без -такі, скаЖу вам, раритети під ногами не валяються.
Як на мене, такі стосунки слід берегти мов зіницю ока.
Залученість
Наближався мій день народження, і я хотів відсвяткувати його так, як ще ніколи не святкував. І вирішив, що хай там як, а я це зроблю.
За кілька місяців до того я освіжив старі зв’язки студентських літ, і в нас, як і за часів навчання в коледжі, знов утворилось ядро осіб із п’ятнадцяти, і ми почали збиратися разом по декілька разів на тиждень. Спершу ці зустрічі не мали ні конкретної мети, ні чіткого сценарію. Просто багато хто з наших уже мешкали в одному будинку, й тому такі спонтанні зустрічі ставали дедалі звичнішими.
Часом ми збиралися в когось удома, часом ішли всі разом до нічного клубу чи на рейв-вечірку. Помалу створили такий собі міні-соціум, будинок наш став місцем збору не лише тих, з ким ми дружили «безпосередньо», а й друзів наших друзів. Самі того не розуміючи, ми створили та вибудували цілий клан, і найчастіше місцем збору було моє помешкання.
Одночасно з тим як розросталася наша група, я зрозумів, що формування нових дружніх стосунків і поглиблення зв’язків усередині клану, який розростається, створює в кожного з нас відчуття стабільності й небайдужості до нашого спільного майбутнього. Мережа людських стосунків, що ми всі її відчували, робила нас щасливішими, і ми розуміли, що саме цього бракувало нам після випуску з коледжу. Це було щось таке, що ми, як і багато хто з людей, ненавмисне втратили, щойно отримавши диплом, і нам було невтямки, скільки всього загубили, аж поки, можна сказати — випадково, все повернули назад.
Я зробив собі «вузлик на пам’ять»: ніколи не втрачати того «кланового» відчуття, коли люди по-справжньому відчувають зв’язок одне з одним і кожен дбає про добробут інших. Що ж до мене, то все те плетиво людських стосунків — і їх число, і їхня глибина — було важливим елементом мого щастя, і я дякував долі, що в нас виник цей «клан». Вечірка, що я стільки місяців про неї мріяв, мала стати моїм подарунком членам нашого «клану».
Відколи ми продали LinkExchange, я дав собі слово завжди і повсюди сповідувати філософію, згідно з якою досвід — значно важливіший за матеріальні блага. Більшість людей вважали, що я мав би взяти й купити крутезне дорогезне авто, та мені вистачало моєї Acura Integra.
Я вже жив у квартирі завбільшки тисяча чотириста квадратних футів[38] на сьомому поверсі нашого будинку, а кілька місяців тому дізнався, що на восьмому має продаватися пентхаус[39] на три з половиною тисячі квадратних футів[40]. Це було помешкання №810.
У мене не було ніякого бажання міняти квартиру, та коли я побачив планування квартири №810, то зрозумів, що мушу купити її, щоб перетворити на місце збору для нашого «клану». Квартира складалася з однієї маленької спальні й трьох тисяч квадратів відкритого простору. То було ідеальне місце для вечірок.
Я купив квартиру №810 не тому, що хотів розжитися додатковою власністю, і не тому, що був прихильником інвестицій у нерухоме майно. А тому, що це дозволяло мені стати архітектором наших вечірок і зборів. Урешті-решт володіння квартирою мало би збагатити нас новим досвідом.
Перемігши в ціновій боротьбі двох інших покупців, я став щасливим власником помешкання під номером 810 і взявся наводити в ньому лад згідно зі своїми уявленнями про прекрасне. Ще у коледжі ми з сусідами по кімнаті постійно дивилися хітовий серіал «Друзі». Пригадую, герої майже не вилазили з «Центральної кав’ярні»[41], весь час там тусували та зустрічалися з іншими людьми. Мені хотілося, щоб нова квартира стала нашою, клановою «Центральною кав’ярнею». І слід було придумати якусь бомбезну назву замість просто «вісімсот десята».
У моїй уяві поставало, як ми з друзями щонеділі збираємось у 810-й на бранчі[42] з шампанським. А ще — як 810-а стає місцем збору після гульні в нічному клубі, в барі чи на рейв-вечірці. Моя уява малювала, як 810-а перетвориться на наш приватний нічний клуб. Перша офіційна вечірка у 810-й мала відбутися в суботу 11 грудня 1999 року. Опівночі мені мало стукнути двадцять шість. Мій день народження був ідеальним приводом для врочистого відкриття 810-ї.
І я подбав про те, щоб у нас було достатньо запасів Red Bull.
* * *
Підготовка власного дня народження забрала в мене кілька тижнів. Упродовж попередніх місяців наш клан відвідав кілька рейвів. Ще не стерлася з пам’яті моя найперша рейв-вечірка, де я опинився трохи раніше, ніж дізнався, що таке рейв. Єдине, що я міг сказати — там весь час крутять музику техно і гаус. До того часу я вже встиг побувати у кількох нічних клубах, де крутили таку ж музику, і пригадую: тоді вона здалась мені нуднющою, і я так і не зміг второпати, чому в найбільших клубних залах завжди крутили саме її. Це музика без слів, один і той же фрагмент повторюється раз у раз, бумкаючи без кінця. Я так і не второпав, що такого принадного в електронній музиці.
Вже уявляючи, яка музика там гратиме, я не надто рвався на пакгаузний рейв, та що вся наша банда збиралась туди, то я вирішив піти разом з усіма.
Ми прибули до велетенського порожнього чи пакгауза, чи то ангара, що, здавалося, виник нізвідки і піде в нікуди. Перед ним було припарковано сотні машин, і, стоячи в черзі на вхід, ми слухали ритмічне бумкання електронної музики техно. Подумки я запитав себе: чи надовго ми тут зависнемо? Я би радше послухав ту
