Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей
Через тиждень після стартової інвестиції Фред покинув Nordstrom. Тепер він офіційно був працівником Zappos. А вже на другий день він разом із Ніком їхав до Лас-Веґаса на виставку взуття.
Найперша виставка взуття, де я побував у статусі працівника Zappos (розповідає Фред)
Я поїхав до Лас-Веґаса на традиційну виставку взуття від WSA[24] на другий день після того, як став працювати на Zappos. Не знаю, чим ми думали, але в нас не було ані презентацій в PowerPoint, ані якихось рекламних проспектів. Лише аркуш паперу та гола ідея.
За наступні чотири дні ми переговорили з представниками вісімдесятьох різних брендів. Погодилися працювати з нами лише троє. Не сказати, що дуже приголомшлива цифра, однак і дивного нічого теж не було. Ми тільки починали торувати шлях новій концепції, згідно з якою виробник напряму відправляє зі складу замовнику.
Спілкування з виробниками було дуже повчальне — вони ставили цілком слушні запитання типу: «Як ви збираєтеся це доставляти? Якою службою доставки користуєтесь? Як плануєте працювати з поверненнями?».
Принаймні тепер ми дізналися чимало нового про те, що нам треба було знати. Під час обіду ми ретирувалися у свій готельний номер і почали думати, що ж нам робити далі.
І ми взялися до холодного обдзвонювання[25]. залишили повідомлення у DHL, UPS і FedEx[26]. Після нервового покусування нігтів та обміну думками ми нарешті отримали відповідь. Нам передзВонили тільки з UPS, і, як потім з'ясувалося, нічого іншого нам і не треба було. Вони від самого початку повірили в нас і досі залишаються для нас надійними партнерами.
Тепер, озираючись у минуле, можна точно сказати, що багато у чому ми саме так і росли. Кидали ідеї в стіну, щоб побачити, яка прилипне, доводили до тями та примушували працювати.
Протягом перших місяців після інвестиції я і Альфред майже не брали участі в роботі Zappos. Час наш був зайнятий зустрічами з представниками інших фірм, які шукали стартового капіталу. Впродовж усього наступного року ми вклалися у двадцять сім проектів та перевіряли стан їхніх справ (включаючи й Zappos) десь раз на два тижні.
Мені було трохи незвично, що більше ми не переймаємося рутинними справами фірм, у які інвестуємо. Зробивши капіталовкладення, ми могли час до часу давати поради (якщо в нас їх просили), хоча в більшості випадків компанії функціонували й так, без нашого втручання.
Я починав нудитися від інвестиційного бізнесу і став думати, чим заповнити свій час. Хотілося чогось такого, що було б одночасно і цікавим, і складним.
Тоді я й відкрив для себе покер.
Покер
У коледжі я трохи захоплювався цією грою, але, як багато інших, завжди вважав його не більше, ніж розвагою у формі азартної гри, так і не вникнувши досконало в суть гри. Тоді, 1999 року, покер іще не був такий популярний. Більшість людей навіть не чули про Світову серію покеру[27], а телемережі, такі як ESPN[28], ще не вели трансляцій із покер-них турнірів для масового глядача.
Якось уночі, борючись із безсонням, я випадково наткнувся на сайт, де збиралися люди, які регулярно грають у покер, і спілкувалися між собою. Мене зачарувала кількість аналітики та інформації про гру (все це було у вільному доступі), і я всю ніч провів, читаючи різні статті, присвячені математиці покеру.
Як багато людей, я завжди думав, що головну роль у покері відіграють везіння, вміння блефувати і хист читати людей. А тут я дізнався, що для лімітованого техаського голдему[29] (найпопулярнішого в ті часи різновиду покеру, що практикувався в казино) все це в тривалій часовій перспективі не мало ніякого значення. Власне, для кожного гравця і кожного раунду ставок є математично правильна модель ведення гри, де розглядаються передусім пот-одси (або шанси банку) — співвідношення суми ставки, кількості вже поставлених фішок і статистичної ймовірності виграшу.
У звичайному казино практично кожна гра будується проти гравця, за винятком самого лише покеру, і у тривалій перспективі завжди виграє казино. Покер інтригував мене, бо, граючи у нього, ви граєте не з казино, а з рештою гравців. Замість цього казино просто стягує сервісний збір із кожної зіграної партії (зазвичай з того, хто цю партію виграв).
У казино за кожен покерний стіл сідає до десятьох гравців. І поки бодай хтось один із них веде неоптимальну з математичного погляду гру (а зазвичай таких гравців по кілька за одним столом), усі, що грають оптимально, і зрештою переважно виграють.
Засвоїти базову математику, покладену в основу лімітованого гол-дему, було зовсім не важко. Я купив і проштудіював книжку з назвою «Покер голдем» і став по кілька разів на тиждень їздити у картярські салони Каліфорнії, щоб обкатати на практиці знання з тієї книжки. (Попри те, що Каліфорнія належить до числа штатів, де азартні ігри заборонено, існування картярських салонів не суперечить закону, оскільки покер не є грою проти закладу.) За кілька тижнів я освоїв ази тієї математики, що лежала в основі техаського голдему.
Розуміти цю математику і грати з людьми, які її не розуміли — це все одно, що бути власником монети, що за підкидання падає орлом із вірогідністю 1/3 і решкою — 2/3, причому завжди можна ставити на решку. Підкинувши таку монетку один раз, я міг би й програти, але якби я тисячу разів ставив на решку, то у тривалій перспективі міг би виграти з вірогідністю більш як 99,99%.
Так само, граючи проти казино, скажімо, в рулетку або блек-джек: ви начебто постійно змушені ставити на орла і, хоч маєте шанс перемогти в окремому підкиданні, та в тривалій перспективі програєте з вірогідністю 99,99%.
Один із найцікавіших моментів у грі в покер — навчитися не плутати правильне рішення та індивідуальний результат окремо взятої партії, на що саме й грішать чимало покеристів. Вигравши партію, вони вважають, що зробили правильну ставку, а програвши, часто гадають, що ставка була помилкова. З монетою, що в 1/3 всіх випадків випадає орлом, це мало б такий вигляд: одного разу ви побачили, що монета впала орлом догори (індивідуальний результат), це
