Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей
* * *
За кілька місяців я ґрунтовно поповнив багаж своїх знань із покеру, та врешті-решт ігри в картярських залах Каліфорнії почали наганяти на мене тугу. Почасти це сталося тому, що я став помічати одних і тих же гравців, які весь час там крутилися, і, схоже, багато хто з них грав лише тому, що більше їм не було за що взятися, або заробляючи на оренду житла. Після того як я витратив кілька місяців, вивчаючи та обкочуючи математичні ігрові моделі, гра в лімітований голдем стала здаватися дедалі механічнішою й чимдалі простішою.
Тож я почав по вихідних робити вилазки в Лас-Веґас, і до мене повернулася колишня цікавість до гри. Я перезнайомився з купою непересічного люду з найрізноманітнішими біографіями. Більшість із них жили не в Лас-Веґасі, багато хто мав свій успішний бізнес, що був для них основним заняттям, а покер — лише приємним хобі, що вони до нього час від часу поверталися.
Тепер моїм відвідинам картярських закладів у Каліфорнії було покладено край. Хоч я і далі грав у покер, він уже не був моїм єдиним зацікавленням. Від гравців світового рівня мене ще відділяла нездоланна прірва, та я вже наситився знаннями про цю гру і був готовий узятися до чогось іншого. Тепер метою всіх моїх подальших ігор було не виграти якнайбільше грошей чи стати ще вправнішим картярем. Що далі, то більше я дивився на покер як на привід зустрітися з друзями, зійтися з цікавими людьми, зав’язати стосунки.
Я зрозумів, що і в покері, і в бізнесі, і в житті дуже легко потрапити в пастку й потонути у рутинних справах, тому дуже легко забути, що у тебе завжди є можливість поміняти стіл. Це складно психологічно, бо треба долати інерцію. І там, де немає свідомих, ретельно продуманих зусиль, інерція завжди перемагає.
Я почав силоміць повертати себе до думок про те, чого мені хочеться від життя. Запитував себе, чого намагаюся досягти, що я хочу робити і чи не варто поміняти стіл. Зі свого покерного досвіду знав, що поміняти стіл ніколи не буває пізно.
Зрозумів, що від миті, коли засвоїв основи покеру, я, купу часу проводячи за грою в казино, нічого по-справжньому не створив. До мене прийшло усвідомлення того, що треба взятися до чогось змістовнішого, і я, напевне, граю не в ту гру. Переживши бурхливий сезонний роман із покером, я дійшов висновку, що настала пора робити щось нове. Пора змінити стіл.
Творчий пошук
Намагаючись з’ясувати, що ж робити далі, — за що я лише не брався! Я займався «інвестиціями» і дей-трейдингом[32], вкладав гроші в акції фірм, про які нічого не знав, і результат не забарився: я втратив чимало грошей. Тоді інвестував у кінострічку з назвою «Різдво у хмарах»[33], де у малій епізодичній ролі зіграв самого себе. Та й там я теж добряче прогорів.
Ці уроки далися мені дорого, зате я врешті збагнув, що розумна людина не стане вкладати в царини, в яких вона ні в зуб ногою, в компанії, що їй жодним чином не підвладні, в людей, які їй не знайомі чи яким вона не довіряє. І весь цей час я себе запитував: навіщо вкладаю гроші в те чи в те? Яка моя мета? Заробити ще? Дурниці, бо я вже відмовився від купи грошей, коли пішов із Microsoft.
Я розумів, що мій дей-трейдинг та інвестиції не можуть замінити справжньої роботи. Я не мав відчуття, що по-справжньому щось створюю. Більше все це скидалось на азартну гру, але з мізерними шансами, адже я вкладав гроші в те, чого не розумів. Я остаточно вирішив зав’язати з інвестиціями на фондових ринках (майже повністю) і підшукати їм якусь осмислену заміну, на чому можна було б зосередитися.
Раз на один-два тижні я зустрічався з хлопцями із Zappos, у разі потреби давав їм поради (особливо з технічних питань). У Zappos працювала жменька народу, але як на таку невеличку команду вони розвивалися досить успішно.
Альфред і я познайомили з компанією Zappos Майкла Моріца з Sequoia, допомогли провести першу зустріч. Настрій у нас був чудовий. Команда Zappos самовіддано виконувала свою справу, їхніх успіхів важко було не помітити, а попереднє, заочне знайомство Sequoia та Zappos ми провели раніше, в режимі електронного листування.
Ми запевнили хлопців із Zappos, що майбутня зустріч — це не так серйозна розмова, як звичайна формальність. Вклавши три мільйони доларів у LinkExchange, за півтора року Sequoia перетворила їх на п’ятдесят мільйонів, збільшивши первинну суму в сімнадцять разів. Нам із Альфредом довіряли, і, здавалося, ми без особливих труднощів переконаємо Sequoia вкласти у Zappos кілька мільйонів.
Що відбувалося далі (розповідає Фред)
Велося доволі кепсько. Було десяте грудня, а до п'ятнадцятого, кров із носа, треба роздобути грошей. Мали всього п'ять днів на те, щоб знайти інвестора, інакше Zappos залишалась поза грою.
Я був у Нью-Йорку, не пропускав там жодної взуттєвої виставки, пропонуючи послуги Zappos і домовляючись із новими взуттєвими брендами. Ми робили все можливе, працюючи переважно ліктями, та все чекали на дзвінок від Ніка, щоб зрозуміти, яка доля чекає Zappos.
Я саме обідав у ресторані, коли він повідомив мені не вельми приємну новину. Sequoia вирішила утриматись від інвестицій. Під час розмови я виходив надвір, а коли повернувся до столу, офіціант ненароком вилив мені на коліна склянку води. Мені не залишалося нічого іншого, як засміятися. Як не щастить, то вже на повну.
Повернувшись до Каліфорнії, я з Ніком обдзвонював інші венчурні фонди, надіючись залучити гроші, та жоден із них не виявив бажання працювати з нами. Пополудні п'ятнадцятого числа ми всі, дванадцятеро співробітників компанії, зібралися й зробили те, що за нашої ситуації здавалося найприроднішим — пішли до Chevy's[34] випити по «маргариті»[35].
Ми знали, що зробили максимум того, що могли зробити, і знали, що зробили непогано. Просто так сталося, що це не спрацювало. Пропустивши
