Українська література » » Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей

Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей

---
Читаємо онлайн Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей
друзів і грало надзвичайно сильну роль у збільшенні мого рівня щастя, я відчував і певну порожнечу: дуже хотілося щось творити, але що? Просто сидіти та інвестувати було нудно. Хотілося щось будувати, і створення Ventures Frogs Incubator стало важливою віхою у розбудові мого всесвіту.

Крім договору на оренду офісних площ під наш майбутній інкубатор, ми з Альфредом уклали угоду про оренду (в тій же будівлі) приміщення під ресторан, який назвали Venture Frogs («Ризикові жаби»).

Мої батьки вже встигли повернутися з Гонконга і, зголосившись керувати нашим рестораном, робили це кілька наступних років. Тамтешні страви було названо на честь різних доткомівських компаній. Скажімо, однією з найулюбленіших страв став «Смажений рис Akamai[48]».

Під одним дахом у нас були ресторан, тренажерний зал, кінокомп-лекс, офісні приміщення інкубатора і квартири. Для обслуговування офісу ми найняли кількох працівників. Ми творили свій всесвіт.

Після того, як персонал Zappos переїхав до нашого дому (спочатку в пристосований пентхаус, а згодом — в інкубаторські офіси), я почав присвячувати компанії дедалі більше часу.

Рейви, що я їх відвідував, повільно, проте неухильно сповзали в комерцію, а самі вечірки залишали стійке враження, що прагнення нести у маси культуру PLUR помалу витісняється бажанням просто заробити грошенят. Вечірки починали привертати зовсім іншу публіку, і поведінка її теж була інша. І я зрозумів, що моє знайомство з рейвом припало на час, коли цей рух почав занепадати.

Залишившись без «Клубу BIO» — пентхауса для вечірок і штаб-квартири за сумісництвом, — створений нами клан почав помалу розпадатися. Спершу нас об’єднувала спільна мета: сформувати спільноту. І на зорі її існування нас це заводило, адже щодня ми бачили, як розростається і зміцнюється наше плем’я.

Проте наша спільна мета не йшла далі за прагнення потусуватися чи зависнути десь на вечірці. Ми спілкувалися й далі, але вже без мети, до якої могли би прямувати, і без загального місця тусовки — як «Центральна кав’ярня» у «Друзях» — різні члени нашого клану почали зосереджуватися на інших речах, що відбувалися в їхньому житті. Дехто з нас спробував зрозуміти: що зможе захопити нас по-справжньому, чи є щось краще за вечірки, що могло б зацікавити багатьох? Одним із тих людей був я.

* * *

Я завжди був фанатом вечірок і залюбки планував їх, бо я по-справжньому люблю конструювати враження та спогади. Мені подобалося бачити реакцію людей, чути їхнє захоплене «Вау!», коли вони опинялися на вечірці, не схожій ні на що з того, що їм доводилося бачити досі. І задоволені люди підходили до мене наприкінці чи на другий день після вечірки й казали, як класно вони розважилися.

Та хай би як я фанатів од того, планування вечірок не могло бути моєю головною справою. Я радше бачив у них хобі, улюблене хобі, та слід було знайти щось серйозніше, таке, чому не шкода присвятити весь свій час.

Подейкують, що новизна — найбільший афродизіак[49]. Робити початкові інвестиції для підтримки нових ідей та компаній було, звісно, круто, та за відносно короткий термін ми з Альфредом здійснили двадцять сім інвестицій — і гроші фонду вичерпалися. Не маючи більше інвестиційного капіталу, ми не могли робити нових капіталовкладень, і задоволення тим фактом, що ми — інвестори, швидко вивітрилося.

Водночас майже кожна ідея, що ми з нею стикалися, видавалася нам чудовою, тому кошти танули на очах. (Десять років потому з’ясувалося, що загалом на переважній більшості профінансованих нами компаній ми заробили невеличкий профіт, а основна маса прибутку надійшла від Zappos. Виявляється, венчурні інвестиції дуже схожі на покер. Найбільше грошей заробляє не той, хто намагається зіграти і виграти якнайбільше партій. Наприкінці 2009 року ми принесли своїм інвесторам капіталу майже у шість разів, а точніше — трохи більше ніж у 5,8 раза, більше, ніж було вкладено, і це зробило Venture Frogs одним із найприбутковіших фондів від 1999 року.)

У квітні 2000 року стався обвал доткомів, і Кремнієву долину за-лихоманило. Чимало компаній припинили свою діяльність, а венчурні фірми, що за нашими розрахунками мали взяти на себе наступний етап просування компаній з нашого портфеля, скоротили діяльність і відмовлялися продовжити розпочате нами фінансування майже по всіх позиціях.

Пара компаній перебралися до нашого нового інкубатора, але без додаткових вливань вони перестали оплачувати рахунки і через кілька місяців вибули з гри.

Зрештою Zappos лишилася єдиною компанією в інкубаторі, і ми не тішили себе надіями, що в близькому майбутньому тут з’являться якісь нові проекти. Настали кепські часи для нашого фонду, для інкубатора — і для Zappos.

Спочатку ми з Альфредом ставили перед собою амбітну мету — відкрити другий фонд на $100 млн. Ми вже оформили всі документи, тож поцікавились в інвесторів, які вкладалися в наш перший фонд, чи не бажають вони попрацювати і з другим фондом.

Наш перший фонд був класним майданчиком для знайомства з багатьма цікавими компаніями та людьми за порівняно короткий часовий відтинок. Ми, вище керівництво фонду, давно вже сприйняли ідею конструювати навколо себе власний всесвіт і втілювали це в життя. Нам подобалося знайомитися з молодими компаніями, зустрічатися з новими людьми, розвивати свіжі ідеї та робити нові інвестиції.

Проте була одна завада: відколи було зроблено всі інвестиції, більшу частину часу забирало вовтузіння з компаніями, що не вважалися успішними й були не в змозі залучити додатковий венчурний капітал.

І ми подумали, що найкраще було б поставити на створення другого фонду. Якби ми змогли нашкребти сто мільйонів, це дозволило б забезпечити наступний раунд фінансування наших портфельних компаній, фінансованих з першого фонду, і вивести їх на наступний рівень.

Ми розіслали електронною поштою листи нашим інвесторам, щоб зрозуміти, хто з них зацікавиться, і з хвилюванням чекали на відповіді.

Урешті-решт нам не вдалося зацікавити ні душі. А сума залучених коштів становила нуль доларів нуль центів.

* * *

Досі я не надто переймався обвалом доткомів. І хоч ЬіпкЕхсНаще був невдалою спробою з погляду культури, фінансово це був успіх. Після продажу ЬіпкЕхсНа^е ми скористалися кредитом довіри, залучили до нашого першого фонду $27 млн і, звісно, вважали, що нам не складно буде знайти гроші для другого фонду.

І влучили пальцем у небо.

Я почав сумніватися у собі. Думав, що з LinkExchange мені, напевне, просто пощастило. Може, я лише витяг щасливий квиток у дотком-лотерею, опинившись потрібної миті в потрібному місці?

Ми з Альфредом і далі контактували з Майклом Моріцом зі Sequoia щодо Zappos, та попри успіхи

Відгуки про книгу Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: